Постанова КЦС ВС № 824/50/22

Постанова Іменем України 30 березня 2023 року місто Київ справа № 824/50/22 провадження № 61-8593ав22 Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., секретар судового засідання - Пасько І. В., учасники справи: позивач - BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка), відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ», розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, постановлену суддею Писаною Т. О., за заявою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 29 грудня 2021 року у справі за позовом BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення 908 878, 03 євро, у тому числі: 897 372, 00 євро - заборгованість, 11 505, 03 євро - три відсотки річних, а також витрат зі сплати арбітражного збору та витрат на правову допомогу, ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції заявника Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (далі - ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», підприємство) 01 червня 2022 року звернулося до Київського апеляційного суду із заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП України, арбітраж) від 29 грудня 2021 року, яким МКАС при ТПП України частково задовольнив позов BRV Traide s. r. o. та стягнув з ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. 897 372, 00 євро заборгованості, 12 538, 62 євро - 3 % річних, нарахованих за період з 27 травня 2021 року до 12 листопада 2021 року, 17 309, 57 євро - на відшкодування витрат із сплати арбітражного збору; 10 000, 00 євро - на відшкодування витрат на оплату послуг представників, а разом - 937 220, 19 євро, а також три проценти річних, що нараховуються на неоплачену суму заборгованості кожного дня, починаючи з 13 листопада 2021 року до моменту сплати суми заборгованості у повному обсязі за такою формулою: сума заборгованості х 3 % : на кількість днів у відповідному році (365/366) х на кількість днів прострочення. Вимоги заяви ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» обґрунтовувало тим, що позовні вимоги за позовом, який розглядав МКАС при ТПП України, ґрунтуються на укладеному між сторонами контракті від 08 липня 2020 року № 53-129-01-20-02140, у розділі ІХ якого міститься арбітражне застереження, за змістом якого усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд МКАС при ТПП України. На переконання заявника, МКАС при ТПП України здійснив розгляд справи без волевиявлення сторін на час такого розгляду та прийняття рішення, оскільки арбітражне застереження діяло лише до 31 серпня 2021 року (строк дії контракту), що відповідає пункту 10.1 розділу Х контракту, а отже, волевиявлення сторін було направлене на обмежений строк дії арбітражної угоди та на момент арбітражного розгляду не існувало дійсної арбітражної угоди, яка давала б МКАС при ТПП України бути компетентним судом та, відповідно, право прийняти рішення по суті спору. Також заявник зазначив, що спір, з огляду на його предмет, не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки укладання контракту відбувалося за результатами публічних закупівель. Підприємство наголошувало, що рішення МКАС при ТПП України порушує публічний порядок України, адже його виконання загрожує безпеці та економіці України; дозволяє усупереч вимогам, встановленим законом, проведення грошової операції без фінансового моніторингу, позбавляючи банк компетенції суб`єкта первинного фінансового моніторингу проводити перевірку/запитувати документ; без господарського правопорушення покладає відповідальність на відповідача. Стислий виклад позиції інших учасників справи BRV Traide s. r. o. вважало, що підстав для скасування арбітражного рішення у цій справі немає, оскільки предметом вирішення МКАС при ТПП України був саме цивільно-правовий спір, який виник із договірних відносин, а не з правовідносин, пов`язаних безпосередньо з процедурою закупівлі. Зазначив, що виконання оскаржуваного арбітражного рішення не суперечитиме публічному порядку України. Також заперечував, що на час прийняття рішення МКАС при ТПП України арбітражне застереження втратило свою дію. Щодо інших доводів стягувач заперечував з тих підстав, що вони зводяться до надання оцінки самому рішенню МКАС при ТПП України. Стягувач зазначив, що арбітражне застереження не припинило свою дію, оскільки не обмежується строком контракту в силу принципу автономності арбітражної угоди. Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції Ухвалою від 02 серпня 2022 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» про скасування рішення МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року у справі № 154/2021 за позовом BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) до ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення 908 878, 03 євро, у тому числі: 897 372, 00 євро - заборгованості, 11 505,03 євро - 3 % річних, витрат із сплати арбітражного збору та витрат на правову допомогу. Суд стягнув з ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) 8 000, 00 євро витрат на правову допомогу. Київський апеляційний суд як суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду, а тому суд відхиляє доводи заявника про те, що передання на розгляд МКАС при ТПП України спору щодо виконання контракту про публічні закупівлі суперечить положенням частини другої статті 22 ГПК України. Спір, який переданий сторонами у цій справі на вирішення МКАС при ТПП України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору (стягнення боргу за поставлену за контрактом продукцію та відповідних штрафних санкцій), і не стосується його публічно-правових аспектів, а саме питань дотримання Закону України «Про публічні закупівлі» при проведенні публічних закупівель. Заявник не надав до суду доказів, що арбітражне рішення впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або що рішення заподіє шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна, а посилання заявника на те, що стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом», як підприємства, яке має стратегічне значення для економіки держави, грошових коштів вплине на платоспроможність останнього, а також може призвести до банкрутства підприємства, ґрунтуються лише на припущеннях заявника. Перевіряючи доводи заяви щодо наявності підстав для скасування рішення МКАС при ТПП України внаслідок закінчення дії арбітражного застереження на час його ухвалення, суд встановив, що на час звернення стягувача до арбітражу та прийняття заяви стягувача до провадження 07 липня 2021 року арбітражне застереження діяло. Суд зазначив, що хоч контракт і діяв до 31 серпня 2021 року, однак умовами цього контракту передбачено, що зобов`язання щодо виконання цього договору діють до повного виконання. Сторони контракту не погоджували іншого порядку врегулювання спору з приводу виконання зобов`язань за цим договором після 31 серпня 2021 року. Також суд зазначив, що не можна визнати обґрунтованими та такими, що є підставою для скасування рішення МКАС при ТПП України, доводи заяви про те, що арбітражний суд не взяв до уваги обставини, які впливали та впливають на виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати вартості поставленої продукції за контрактом: критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію і через це брак коштів, який стався не з його вини, та посилання на частину першу статті 614 ЦК України, оскільки такі доводи були предметом перевірки під час встановлення обставин у самому рішенні МКАС при ТПП України. Суд дійшов висновку, що стягнення із ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. витрат на професійну правничу допомогу будуть мати розумний розмір у сумі 8 000, 00 євро. Суд встановив, що BRV Traide s. r. o. надав докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 вересня 2022 року засобами поштового зв`язку, ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» та скасувати рішення МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року у справі № 154/2021. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Заявник обґрунтовує апеляційну скаргу порушенням Київським апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що: - оскаржуване рішення ухвалене МКАС при ТПП України на підставі недійсної арбітражної угоди. Стверджує, що суд залишив поза увагою той факт, що сторони в контракті погодили строк його дії як єдиного цілого, зазначивши винятки, які застосовуються до окремих структурних елементів контракту. Для арбітражного застереження як структурного невід`ємного елемента контракту сторони не передбачили винятків, арбітражна угода діяла до 31 серпня 2021 року. Тож на момент арбітражного розгляду не існувало дійсної арбітражної угоди, яка б давала МКАС при ТПП України підстави бути компетентним судом та, відповідно, право прийняти рішення по суті спору; - спір, з огляду на його предмет, не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. На переконання заявника, розгляд спору МКАС при ТПП України суперечить положенням частини першої статті 22 ГПК України, оскільки спір стосується виконання договору про публічні закупівлі; - арбітражне рішення порушує публічний порядок України. Заявник наголошує, що суд помилково під час розгляду підстав для скасування рішення арбітражу досліджував питання підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання цього рішення, що не було предметом дослідження та розгляду справи. Суд не надав належної правової оцінки доводам підприємства, що рішення суперечить публічному порядку України; - розмір витрат на правничу допомогу стягувачу у Київському апеляційному суді не підтверджений документально, витрати не відповідають складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, часу, витраченому на надання цих послуг, є неспівмірними ні з ціною позову, ні з розміром коштів, стягнутих на користь стягувача за рішенням арбітражу, оскільки ця справа не стосується прийняття рішення по суті, а стосується лише встановлення підстав для його скасування з урахуванням поданої боржником заяви. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) у жовтні 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року залишити без змін, вирішити питання про стягнення з боржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 євро. Стягувач зазначив, що арбітражна угода розглядається окремо від інших частин контракту в силу автономності і загалом має діяти протягом строку позовної давності. Спір є цивільно-правовим, оскільки стосується питань оплати за контрактом. Боржник сам включив у контракт арбітражне застереження, виконуваність якого тепер заперечує, що свідчить про зловживання правом. Боржник не пояснює, яким чином стягнення дебіторської заборгованості створюватиме загрозу основоположним принципам функціонування держави, конституційного ладу, нормам моралі тощо. Посилання на недоліки роботи банку зводяться до перегляду рішення по суті за фактами, що вже були оцінені арбітражним судом. Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у Київському апеляційному суді, то стягувач зазначив, що боржник не подавав заяви про зменшення таких витрат, а тому суд не мав підстав зменшити розмір витрат на правничу допомогу. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 16 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», а ухвалою від 14 лютого 2023 року призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування Київським апеляційним судом як судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції Суд першої інстанції встановив, що 08 липня 2020 року ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» та BRV Traide s. r. o. уклали контракт № 53-129-01-20-02140. За умовами контракту BRV Traide s. r. o. зобов`язався поставити продукцію - вимірювальні трансформатори напруги 6 кВ виробництва RITZ Instrument Transformers GmbH, Німеччина, для ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на суму 897 372, 00 євро, а ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» зобов`язалося прийняти та оплатити продукцію. У пункті 9.2 розділу ІХ контракту сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. Усі неврегульовані за договором спори передаються заінтересованою стороною на розгляд МКАС при ТПП України відповідно до регламенту цього суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Умовами пункту 10.1 контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 серпня 2021 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених контрактом, контракт діє до закінчення строку дії гарантії на продукцію. Рішенням від 29 грудня 2021 року МКАС при ТПП України частково задовольнив позов BRV Traide s. r. o. та стягнув з ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. 897 372, 00 євро - заборгованість, 12 538, 62 євро - 3 % річних, нарахованих за період з 27 травня 2021 року до 12 листопада 2021 року, 17 309, 57 євро - на відшкодування витрат із сплати арбітражного збору; 10 000, 00 євро - на відшкодування витрат на оплату послуг представників, а разом - 937 220, 19 євро, а також три проценти річних, що нараховуються на неоплачену суму заборгованості кожного дня, починаючи з 13 листопада 2021 року до моменту сплати суми заборгованості у повному обсязі за такою формулою: сума заборгованості х 3 %: на кількість днів у відповідному році (365/366) х на кількість днів прострочення. Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. Щодо підстав оскарження рішення міжнародного арбітражного суду Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 454 ЦПК України сторони мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу. Частиною першою статті 459 ЦПК України передбачено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Відповідно до частини другої статті 459 ЦПК України, яка узгоджується із частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: 1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України. Згідно із статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що перелік підстав для скасування рішення арбітражного суду є вичерпним, а тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення. Тож під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку. Щодо недійсності арбітражного застереження Верховний Суд встановив, що однією з підстав скасування рішення МКАС при ТПП України заявник у поданій ним заяві та у подальшому у апеляційній скарзі визначив підпункт «а» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України - угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України. На переконання заявника, арбітражне застереження, яке викладене у пункті 9.2 розділу ІХ контракту, не було чинним на момент арбітражного розгляду та ухвалення оскаржуваного рішення МКАС при ТПП України. Такі доводи заявника ґрунтуються на визначеному сторонами строку дії контракту. З такими міркуваннями заявника Верховний Суд не погоджується з огляду на таке. Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода має позитивний і негативний ефекти: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який відноситься до обсягу арбітражного угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в національному суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав на використання судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним на вирішення спору за умови відсутності укладеної між сторонами подібної арбітражної угоди. Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, яка ратифікована Українською РСР відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 серпня 1958 року «Про ратифікацію Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень» (далі - Нью-Йоркська конвенція), врегулювала такий підхід до здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної та матеріально-правової (частина перша статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Розглядаючи заяву, надаючи оцінку її доводам та запереченням боржника, суд першої інстанції, зазначаючи, що на час звернення стягувача до арбітражу та прийняття заяви стягувача до провадження 07 липня 2021 року арбітражне застереження діяло, а також, що сторони контракту не погоджували іншого порядку врегулювання спору з приводу виконання зобов`язань за цим договором після 31 серпня 2021 року, не врахував принципу автономності арбітражної угоди (separabiliti). Цей принцип має на увазі, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної в нього арбітражної угоди, і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантії того, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження робить неможливим звернення до державних судових установ. На цих положеннях базується міжнародне право у регулюванні спірних правовідносин. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу в арбітраж будь-яких спорів, включаючи спори щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то така можливість завжди використовувалася би недобросовісною стороною для зриву арбітражу. Потрібно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода й основний договір розглядаються як дві окремі угоди, а тому недійсність основного договору, закінчення строку його дії, не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди, а так само закінчення строку її дії. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Нью-Йоркська конвенція передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди). Тож доводи заявника щодо недійсності арбітражної угоди у зв`язку з закінченням строку дії контракту є помилковими, оскільки арбітражна угода є автономною від контракту. Відповідно, посилання боржника на недійсність арбітражної угоди у зв`язку із закінченням строку дії контракту є безпідставним, враховуючи наведені принципи автономності арбітражної угоди та презумпції її дійсності, а також принципу належності відповідному міжнародному комерційному арбітражеві власних повноважень вирішувати питання, чи має він компетенцію на вирішення того або іншого спору між сторонами арбітражного застереження. Також потрібно враховувати, що заявник помилково ототожнює поняття недійсності угоди і закінчення строку її дії. Аналіз підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, на який посилався заявник як на підставу для скасування рішення МКАС при ТПП України, свідчить, що рішення підлягає скасуванню у разі, якщо угода є недійсною. Недійсність як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності належить те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності за своєю суттю є нівелювання правового результату, породженого сторонами (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі). Натомість закінчення дії угоди свідчить, що сплив строк дії такої угоди, проте угода залишається чинною для сторін та має певні правові наслідки. Отже, закінчення строку дії укладеного між сторонами контракту не впливає на дійсність, чинність та виконуваність включеної до нього арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження. ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» не оспорювало дійсність арбітражної угоди, недійсною повноважний суд її не визнавав. Тож Верховний Суд відхилив доводи заявника, що МКАС при ТПП України розглянув спір на підставі недійсної угоди. Водночас, суд першої інстанції відхилив такі доводи з підстав, які є помилковими, а саме: що на час звернення стягувача до арбітражу та прийняття його заяви до провадження 07 липня 2021 року арбітражне застереження діяло, оскільки діяв контракт до 31 серпня 2021 року, умовами цього контракту передбачено, що зобов`язання щодо виконання цього договору діють до повного виконання; а сторони контракту не погоджували іншого порядку врегулювання спору з приводу виконання зобов`язань за цим договором після 31 серпня 2021 року. Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відхилення таких доводів заявника, наведених у цій постанові. Суд першої інстанції помилково не врахував, що арбітражне застереження є автономним від контракту, у цьому знаходить прояв принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti), а тому строк дії контракту, за загальним правилом, на нього не поширюється. Щодо компетенції МКАС при ТПП України розглядати спір Серед підстав для скасування рішення МКАС при ТПП України заявник також визначив те, що МКАС при ТПП України не мав юрисдикції вирішувати спір. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Регламенту МКАС при ТПП України заява про відсутність у Міжнародного комерційного арбітражного суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що Міжнародний комерційний арбітражний суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена відразу ж як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлене у ході арбітражного розгляду. Склад арбітражного суду може у будь-якому з цих випадків прийняти до розгляду заяву, зроблену пізніше, якщо визнає затримку виправданою. Розглядаючи заяву про відсутність компетенції, у тому числі таку, яка ґрунтується на недійсності арбітражної угоди або неможливості її виконання, або втрати нею чинності, склад арбітражного суду аналізує і оцінює положення арбітражної угоди з урахуванням поданих сторонами доказів. За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та принципу «competence-competence» арбітражний суд може сам ухвалити постанову про свою компетенцію, зокрема щодо будь-яких заперечень, наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно тлумачитися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження. Отже, на практиці наведений принцип реалізується так, що сам арбітражний суд має тлумачити зміст арбітражної угоди з метою визначення наявності чи відсутності у нього (суду) компетенції на розгляд конкретної справи. У пункті 9.2 розділу ІХ «Вирішення спорів» контракту, укладеного між сторонами, визначено, що усі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до МКАС при ТПП України відповідно до Регламенту цього Суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - м. Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню, - матеріальне право України. Відповідно до пункту 9.4 розділу ІХ «Вирішення спорів» цього контракту рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами контракту. Тобто сторони у письмовій формі сформулювали арбітражне застереження, відповідно до умов якого будь-який спір, розбіжності або вимога щодо контракту підлягають розгляду у МКАС при ТПП України згідно з його Регламентом. Додатково сторони узгодили умови про місце проведення засідання складу арбітражного суду та мову арбітражного розгляду. Верховний Суд врахував, що МКАС при ТПП України констатував, що під час арбітражного розгляду справи від сторін не надходило заяв про відсутність у МКАС компетенції на розгляд справи чи перевищення складом арбітражного суду меж своєї компетенції в порядку, передбаченому статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 5 Регламенту МКАС; щодо недотримання умов арбітражного застереження, яке міститься у контракті, а також положень регламенту МКАС та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у зв`язку з чим відповідно до статті 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статті 44 Регламенту сторони вважаються такими, що відмовилися від свого права на заперечення (пункт 12 арбітражного рішення). Оцінюючи такий довід боржника, Верховний Суд визнає його проявом суперечливої процесуальної поведінки, оскільки такі твердження, вочевидь, суперечать поведінці боржника під час розгляду цього спору арбітражним судом. Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив підстав для висновку, що розгляд спору відбувся неповноважних міжнародним комерційним арбітражем, доводи заяви та апеляційної скарги не підтвердили таких обставин. Щодо арбітрабельності спору Відповідно до змісту та правової природи правила підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України суд, що здійснює розгляд клопотання скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, зобов`язаний ex officio з`ясувати питання арбітрабельності спору, тобто вирішити, чи може відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Заявник також у клопотанні про скасування рішення МКАС при ТПП України посилався, зокрема, на те, що спір, який розглянув арбітраж, не міг бути предметом арбітражного розгляду за законами України, оскільки він виник під час виконання господарського договору, пов`язаного із задоволенням державних потреб. У статті 2 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 січня 1963 року, передбачено, що юридичні особи, які за застосованим до них національним законом розглядаються як юридичні особи публічного права, мають право укладати арбітражні угоди. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить прямої заборони щодо передачі на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб. Згідно з абзацом другим частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Глава 3 розділу ІХ ЦПК України регулює питання щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а главою 4 зазначеного розділу врегульовано порядок здійснення провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів. Отже, спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду. У пункті 9.2 розділу ІХ контракту є застереження, за яким усі не врегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до МКАС при ТПП України відповідно до Регламенту цього суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Частина друга статті 22 ГПК України не містить заборони на укладання такого застереження. При розмежуванні цивільно-правових (приватно-правових) та публічно-правових аспектів спорів визначальним є характер правовідносин між сторонами, якими в першому випадку є рівноправність сторін договору та їх статусу у таких відносинах, а в іншому - наявність в однієї із сторін договору публічних управлінських функцій. Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Ці особливості випливають з мети Закону, якою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Згідно із Законом України «Про публічні закупівлі» публічно-правовими є відносини з державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю, визначення загальних умов здійснення закупівель, їх видів, порядку проведення закупівель та процедур торгів, переговорних процедур, звітності про результати проведення закупівлі тощо. На відміну від спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої статті 22 ГПК України, які мають публічно-правові аспекти і які підлягають розгляду лише у порядку господарського судочинства, цивільно-правові аспекти таких спорів можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що застосований законодавцем термін «цивільно-правові аспекти спорів» за своїм змістовим значенням та переслідуваною законодавцем метою за своєю суттю є різновидом саме цивільно-правового спору, який у розглядуваному випадку виник на стадії виконання стороною договірного обов`язку зі сплати коштів за надані послуги. Питання правових наслідків порушення зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання врегульовані главою 51 розділу 1 Книги п`ятої ЦК України. Апеляційний суд як суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за своєю правовою природою спір, який переданий сторонами у справі на вирішення комерційного арбітражного суду, є цивільно-правовим, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору, а не виконання договору про закупівлі в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі». Отже, доводи апеляційної скарги про те, що національним законодавством передбачена заборона передачі на розгляд міжнародного арбітражного суду спору, що виник при виконанні договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, є безпідставними та спростовуються наведеними висновками суду. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 824/235/2018 (провадження № 61-19916ав19), від 15 вересня 2022 року у справі № 824/294/21 (провадження № 61-6936ав22), від 29 вересня 2022 року у справі № 824/15/22 (провадження № 61-7657ав22), від 10 листопада 2022 року у справі № 824/58/22 (провадження № 61-8770ав22). Щодо питання порушення публічного порядку України Заперечуючи проти оскаржуваного рішення арбітражного суду, заявник вважав, що воно порушує публічний порядок України. Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо суд визначить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України. Під публічним порядком розуміють правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Порушення публічного порядку може стосуватися основоположних принципів як матеріального, так і процесуального права. Як порушення процесуального публічного порядку потрібно розуміти ті процесуальні порушення, допущені арбітражним судом, які є підставою для його скасування відповідно до пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України. Такі підстави для скасування рішення арбітражного суду можуть бути застосовані у тому разі, якщо сторона, яка подала заяву про скасування арбітражного рішення, обґрунтовує таку заяву цими доводами. Натомість підстави для скасування рішення арбітражного суду відповідно до пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України підлягають перевірці судом ex officio. Категорія публічного порядку застосовується не лише задля того, щоб захистити державу від таких іноземних арбітражних рішень, що порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя у країні визнання та виконання таких рішень. Очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права також може призвести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оскарження в ньому рішення комерційного арбітражу, розташованого у тій самій країні. Відповідно, рішення МКАС при ТПП України також підлягають оцінці судом на предмет порушення публічного порядку України. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що публічний порядок України може бути порушено таким рішенням міжнародного комерційного арбітражного суду, під час постановлення якого істотно та очевидно порушено право на судовий захист. До таких порушень належать невідповідність рішення арбітражу виключній компетенції державного суду на вирішення такого спору або існує рішення національного суду у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав, що і спір, який розглядається арбітражним судом. Порушення публічного порядку матиме місце також у тих випадках, коли рішенням арбітражного суду порушено:

1. Засадничі, фундаментальні принципи (засади) українського права, у першу чергу конституційні, основи правопорядку в Україні, а також основні засади цивільного права. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України). Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення.

2. Загальноприйняті принципи моралі, законні інтереси осіб, суспільства та держави.

3. Основоположні принципи та норми міжнародного права, у тому числі міжнародно-правові стандарти прав людини. Заявник не надав до суду доказів на підтвердження того, що оскаржуване арбітражне рішення впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або таке рішення заподіє шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна. Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). З огляду на зазначене, потрібно дійти висновку, що рішенням МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року у справі № 154/2021 вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін. Рішення комерційного арбітражного суду не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства. Обставини, встановлені рішенням МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року у справі № 154/2021, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави Україна, рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, конституційним правам, свободам, гарантіям, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. За таких обставин Верховний Суд визнає недоведеною підставу для скасування рішення арбітражного суду у зв`язку з порушенням публічного порядку України. Верховний Суд дійшов висновку, що порушення публічного порядку України ex officio не встановлено, заявник також не довів твердження, що оскаржуваним рішенням арбітражного суду порушено публічний порядок України. Водночас Верховний Суд встановив наявність підстав для зміни ухвали суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке. Відхиляючи доводи заявника про порушення публічного порядку України оскаржуваним рішенням МКАС при ТПП України, суд першої інстанції помилково вважав, що публічний порядок України може бути порушено лише іноземними арбітражними рішеннями та лише у разі колізій норм права різних держав. Київський апеляційний суд не врахував, що публічний порядок України також може бути порушено і під час застосування національного законодавства арбітражним судом, який розташований в Україні. Щодо розподілу апеляційним судом як судом першої інстанції судових витрат Заперечуючи проти оскаржуваної ухвали Київського апеляційного суду, заявник зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу стягувачу у Київському апеляційному суді не підтверджений документально, витрати не відповідають складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, часу, витраченому на надання цих послуг, є неспівмірним ні з ціною позову, ні з розміром коштів, стягнутих на користь стягувача за рішенням арбітражу, оскільки ця справа не стосується прийняття рішення по суті, а стосується лише встановлення підстав для його скасування з урахуванням поданої боржником заяви. У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Верховний Суд врахував, що заявник до Київського апеляційного суду не подавав заяви про зменшення витрат на правничу допомогу, доказів того, що у нього були об`єктивні перешкоди у поданні такої заяви також не навів. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу потрібно надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у цій справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19). Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації. Відповідно до статей 1, 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша та третя статті 81 ЦПК України). Стягуючи із заявника на користь BRV Traide s. r. o. витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення із ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» на користь BRV Traide s. r. o. витрат на професійну правничу допомогу будуть мати розумний розмір у сумі 8 000, 00 євро. Суд встановив, що BRV Traide s. r. o. надав докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. BRV Traide s. r. o. на підтвердження розміру понесених судових витрат надало суду такі докази: додаткову угоду від 22 липня 2022 року N 2 9_2/арреаІ_2; інвойс від 22 липня 2022 року № 122/07/22 dd. на суму 8 000, 00 євро; платіжне доручення банку Tatra Bank від 25 липня 2022 року N 9 про оплату інвойсу від 22 липня 2022 року 122/07/22 dd. на суму 8 000, 00 євро; акт приймання-передачі/Звіт про надані послуги у рамках судової справи № 824/50/22 у Київському апеляційному суді від 25 липня 2022 року; диплом Магістра міжнародної енергетики, виданий Паризьким інститутом політичних наук (Sciences Po); CV представника у цій справі з описом досвіду; підтвердження направлення заяви з доданими документами боржнику. Адвокатське об`єднання «Конвента Лігал» та BRV Traide s. r. o. уклали договір про надання правової допомоги, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 29 квітня 2021 року № 29/04/21. Відповідно до додаткової угоди від 22 липня 2022 року N 2 9_2/арреаІ_2 до договору № 29/04/21 про надання правової допомоги від 29 квітня 2021 року сторони домовились про таке: «2.1. Додатковою угодою від 22 червня 2022 року № 9_1/арреаІ сторони погодили надання правничої допомоги у спорі про скасування Рішення МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року у справі № 154/2021. Справа слухається у Київському апеляційному суді, № 824/50/22; 2.2 Сторони домовились зменшити розмір гонорару за представництво у цій справі; 3.1 Сторони домовились про вартість послуг, що вартість послуг, передбачених у підпункті 2.1.1 додаткової угоди, яка оплачується незалежно від результатів розгляду справи, становить 10 000, 00 євро, та їх оплата здійснюється так: 8 000, 00 євро сплачується клієнтом шляхом передоплати до винесення судового рішення Київського апеляційного суду за результатами розгляду справи та решта 2 000, 00 євро сплачується клієнтом протягом 20 днів після винесення зазначеного рішення». Відповідно BRV Traide s. r. o. надало докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги, з урахуванням неподання ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» клопотання про зменшення розміру судових витрат, висновків суду не спростовують, адже за таких обставин у суду не було підстав для самостійного вирішення питання про зменшення цих витрат. Доводи заявника у суді апеляційної інстанції про те, що стягувач не направляв докази понесення витрат на правничу допомогу боржникові, відхилені Верховним Судом, оскільки спростовані матеріалами справи. Так, у матеріалах справи є докази направлення на адреси електронної пошти заявника ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечень на заяву про скасування рішення МКАС при ТПП України (разом із додатками), в яких стягувач просить судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу, покласти на боржника (а. с. 120, зворотній бік); заяви про приєднання доказів витрат на правничу допомогу (разом із додатками) (а. с. 157). Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), Верховний Суд керується тим, що якщо учасник надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це передусім покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з презумпції обізнаності: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Тож, застосовуючи зазначені правові висновки до спірних правовідносин, Верховний Суд виснував, що заявник мав спростувати презумпцію обізнаності, чого не зробив. Додатково Верховний Суд врахував, що такі доводи заявника не були підставою апеляційного оскарження, викладеною у апеляційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 вересня 2022 року; під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявник не має права доповнювати та змінювати подану попередньо апеляційну скаргу новими доводами. Підсумовуючи, доводи ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» в частині вирішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у Київському апеляційному суді відхилені Верховним Судом як такі, що не спростували висновків суду першої інстанції. Заявник під час розгляду справи у суді першої інстанції не скористався своїм процесуальним правом подати заяву про зменшення таких судових витрат у зв`язку з їх неспівмірністю та не надав доказів існування об`єктивних перешкод для реалізації такого права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі за результатами розгляду заяви ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні такої заяви, проте помилково вважав, що публічний порядок України може бути порушено лише іноземними арбітражними рішеннями та лише у разі колізій норм права різних держав. Київський апеляційний суд не врахував, що публічний порядок України також може бути порушено і під час застосування національного законодавства арбітражним судом, який розташований в Україні. Так само суд першої інстанції помилково не врахував, що арбітражне застереження є автономним, а тому строк дії контракту на нього не поширюється. Враховуючи наведене, оскаржуване судове рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. В іншій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін. В цілому наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення МКАС при ТПП України від 29 грудня 2021 року, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд під час розгляду справи керується тим, що клопотання про скасування рішення комерційного арбітражу суд розглядає у визначених процесуальним законом межах і не може вдаватися до оцінки правильності такого рішення щодо суті, вносити до нього будь-які зміни. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що правовий результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, Верховний Суд не встановив. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд встановив, що у задоволенні заяви про скасування арбітражного рішення заявнику відмовлено, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на нього. Також Суд встановив, що у відзиві на апеляційну скаргу BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) просило вирішити питання про стягнення з боржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 євро. На обґрунтування такого розміру витрат на правничу допомогу стягувач надав додаткову угоду від 07 жовтня 2022 року № 9_3/appeal_3, інвойс від 07 жовтня 2022 року № 126_3/10/22 та міжнародний платіж SWIFT повідомленням на суму 5 000, 00 євро про оплату інвойсу від 07 жовтня 2022 року № 126_3/10/22, акт приймання-передачі/звіт про надані послуги від 01 грудня 2022 року № 19_3/appeal_3. ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» подало до Верховного Суду заяву про відмову у покладенні на нього витрат на правничу допомогу, заявлену стягувачем. Заявник обґрунтовує таку заяву тим, що витрати у розмірі 5 000, 00 євро є неспівмірними зі складністю справи, справа розглядається в суді апеляційної інстанції і її обставини добре відомі учасникам і суду, а обсяг робіт, виконаних представником стягувача, є незначним з огляду на суму заявлених вимог. Верховний Суд, надавши оцінку поданим стягувачем доказам на підтвердження витрат на правничу допомогу, а також заяві боржника про відмову у покладенні на нього витрат на правничу допомогу, заявлену стягувачем, встановив, що вимоги BRV Traide s. r. o. є частково обґрунтованими. У таких висновках Верховний Суд врахував, що представник стягувача дійсно надавав правничу допомогу стороні, зокрема, вжив заходів, які є потрібними для підготовки та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, брав участь у судовому засіданні. Водночас Верховний Суд врахував, що обставини справи стягувачу є відомі, доводи апеляційної скарги є подібними до підстав заяви про скасування рішення арбітражного суду, правова позиція стягувача у судах першої та апеляційної інстанцій не змінювалась, тому не підтверджується існування об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката, який надавав правову допомогу стягувачу в суді першої інстанції, вивчати додаткові джерела права, оскільки останній не міг бути необізнаним про позицію стягувача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими боржник обґрунтовував свої вимоги, та інші обставини, тобто підготовка цієї справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Керуючись загальними засадами цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи (яка, на думку колегії суддів, не є занадто складною), Верховний Суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та визначити їх розмір, який підлягає відшкодуванню боржником, у сумі 500, 00 євро. Керуючись статтями 24, 351, 374-376, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь на користь BRV Traide s. r. o. (Словацька Республіка) 500, 00 (п`ятсот) євро витрат на правничу допомогу у Верховному Суді. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року