Постанова КЦС ВС № 824/75/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 824/75/25 провадження № 61-16642ав25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., за участю секретаря судового засідання - Коваль А. В., учасники справи (сторони арбітражного спору): заявник (стягувач, позивач в арбітражному спорі) - Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» (Україна), заінтересована особа (боржник, відповідач в арбітражному спорі) - Приватне підприємство «Центрагроекспорт» (Україна), за участю представників: Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» - Вишневської Г. В., Приватного підприємства «Центрагроекспорт» - Стойка А. Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітряних Сил, 28) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року в складі судді Журби С. О. в справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (Україна) до Приватного підприємства «Центрагроекспорт» (Україна) про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог заяви У червні 2025 року ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» звернулося до апеляційного суду як до суду першої інстанції з заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (далі - МАК при ТПП України) від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024. Заява мотивована тим, що рішенням МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 позов Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (далі - ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство») задоволено частково. Стягнено з Приватного підприємства«Центрагроекспорт» (далі - ПП «Центрагроекспорт») на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»2 388 513,48 грн демереджу, 383 968,70 грн пені, 88 717,98 грн інфляційних нарахувань, 63 118,13 грн 3 % річних та 203 766,34 грн на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 3 128 084, 63 грн. ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», посилаючись на норми статей 35, 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та норми статей 474, 477 - 479, 482, ЦПК України, зазначало про існування підстав для визнання та надання дозволу на виконання зазначеного рішення МАК при ТПП України. З огляду на викладене заявник просив: визнати та надати дозвіл на примусове виконання рішення МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 про стягнення з ПП «Центрагроекспорт» на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» 2 388 513,48 грн демереджу, 383 968,70 грн пені, 88 717,98 грн інфляційних нарахувань, 63 118,13 грн 3 % річних та 203 766, 34 грн на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 3 128 084,63 грн; видати виконавчий лист на примусове виконання рішення МАК при ТПП Українивід08 травня 2025 року в справі № 4/2024про стягнення з ПП «Центрагроекспорт» на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» 2 388 513,48 грн демереджу, 383 968,70 грн пені, 88 717,98 грн інфляційних нарахувань, 63 118,13 грн 3 % річних та 203 766, 34 грн на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 3 128 084,63 грн. Короткий зміст ухвали апеляційного суду як суду першої інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року в задоволенні заявиПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» про визнання та надання дозволу на виконання рішенняМАК при ТПП України від 08 травня 2025 року відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що до початку судового розгляду заявником подано до суду нотаріальні копії букінг-ноти від 20 березня 2023 року; букінг-ноти від 17 жовтня 2023 року; букінг-ноти від 14 березня 2023 року; букінг-ноти від 12 січня 2023 року; букінг-ноти від 05 липня 2023 року; букінг-ноти від 11 жовтня 2023 року; букінг-ноти від 29 вересня 2023 року, кожна з яких містить пункт Арбітраж, в якому вказано, що усі спори, розбіжності чи вимоги, що виникають із цієї букінг-ноти підлягають вирішенню у МАК при ТПП України згідно з її Регламентом. ПП «Центрагроекспорт» заперечило існування оригіналів зазначених букінг-нот, вказуючи, що такі не підписувались підприємством. Піддаючи сумніву наявність та автентичність наданих копій букінг-нот, боржник просив витребувати у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» оригінали поданих ним копій. Суд зобов`язав заявника надати оригінали документів для дослідження в судовому засіданні, однак заявник вимоги суду не виконав. 13 жовтня 2025 року від ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» надійшла заява, в якій вказано, що станом на дату надання цих пояснень відсутні оригінали букінг-нот з підписами та печатками обох сторін. Структурним підрозділом, відповідальним за зберігання оригіналів букінг-нот, є департамент комерційної експлуатації, за інформацією якого, попереднім (звільненим) керівництвом, які були підписантами зазначених договорів, не було організовано належної передачі документів, тому на сьогоднішній день не має можливості надати оригінали договорів. Оскільки оригінали документів, де міститься арбітражна угода, до суду надані не були, суд дійшов висновку про відсутність таких оригіналів, а тому відповідні докази не можуть братися судом до уваги. Таким чином, оскільки під час розгляду справи суд не прийняв докази стосовно існування арбітражної угоди, а боржник цю обставину заперечував, за результатами розгляду заяви суд першої інстанції зробив висновок про відсутність у спірних правовідносинах арбітражної угоди. Доводи заявника про те, що відповідач брав участь у засіданнях при розгляді справи по суті, факт укладення букінг-нот на перевезення вантажу визнав, виконання господарських операцій за укладеними букінг-нотами підтвердив, питання про витребування та дослідження оригіналів договорів у арбітражі не порушував, не мають правового значення, адже, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд не може оцінювати чи законним є прийняте рішення, обговорювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви. Отже, оскільки рішення винесене щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, на підставі підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 478 ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги У грудні 2025 року ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» через представникаВишневську Г. В. подало до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішенняМАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024. Апеляційна скарга мотивована тим, що: суд довільно розтлумачив предмет судового розгляду, оскільки заява ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» стосується спеціальної процедури визнання та надання дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України, а не оскарження сторонами спору рішення МАК при ТПП України; суд першої інстанції неправильно застосував до правил подання доказів у процедурі визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу загальні правила, передбачені частиною шостою статті 95 ЦПК України, які пред`являються взагалі до письмових доказів, замість спеціальної норми закону, передбаченої статтею 476 ЦПК України, яка є спеціальною та регламентує вимоги до форми та змісту заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу; заявником була дотримана процедура подання заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу та доказів, які вимагаються чинним законодавством. Крім того, Київський апеляційний суд безпідставно вдався до перевірки та оцінювання належності доказів в арбітражній справі, які вже досліджувались МАК при ТПП України під час розгляду спору по суті; згідно з принципом «спеціальна норма має перевагу над загальною» (lex specialis derogat legi generali) та ієрархією права в Україні спеціальна норма, що регулює конкретні відносини, має пріоритет над загальною нормою, яка регулює ширше коло відносин, якщо вони суперечать одна одній. Крім того, сам суд першої інстанції посилався на спеціальні норми статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Разом з цим, суд поставив під сумнів та переглянув встановлений у рішенні міжнародного комерційного арбітражу факт існування арбітражної угоди, вдався по суті до перевірки та оцінювання належності доказів у арбітражній справі, які вже досліджувалися МАК при ТПП під час розгляду спору по суті, необґрунтовано поставив під сумнів подану заявником нотаріальну копію оригіналу букінг-ноти та не взяв її до уваги як доказ, чим по суті визнав рішення міжнародного арбітражу недійсним. Отже, суд під час розгляду справи належним чином не встановив чи має місце порушення вимог, визначених статтею 478 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського апеляційного суду. 29 січня 2026 року матеріали справи № 824/75/25 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2026 року закінчено підготовчі дії за апеляційною скаргою ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», справу призначено до судового розгляду на 16 квітня 2026 року на 11 год 00 хв. 16 квітня 2026 року розгляд справи було відкладено на 07 травня 2026 року. Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року задоволено заяву представникаПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» - Вишневської Г. В. про участь у судовому засіданнів режимі відеоконференціїпоза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Забезпечено участь представника Вишневської Г. В.у судовому засіданні, призначеному на 07 травня 2026 року об 11 год 00 хв, та у всіх інших судових засіданнях, що будуть призначені у цій справі, в режимі відеоконференціївідповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддявід 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2026 року справу № 824/75/25 передано головуючому судді (судді-доповідачеві) Дундар І. О. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2026 року клопотання ПП «Центрагроекспорт», яке подане представником Стойком А. Ю., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Забезпечено участь представника ПП «Центрагроекспорт» - адвоката Стойка А. Ю. у судовому засіданні, призначеному на 17 червня 2026 року об 14:00 год, в режимі відеоконференціїпоза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. У судовому засіданні представник ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» - Вишневська Г. В. вимоги апеляційної скарги підтримала та просила їх задовольнити. Представник ПП «Центрагроекспорт» - адвокат Стойко А. Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників заявника та заінтересованої особи, з`ясувавши обставини справи та здійснивши їх перевірку доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» підлягає задоволенню. За приписами пункту 1 частини третьої статті 23 ЦПК України справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. У частині другій статті 24, частині другій статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні докомпетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті

36. Порядок визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу врегульований главою 3 «Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу» розділу IХ «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» ЦПК України. Відповідно до статті 482 ЦПК України надання дозволу на виконання рішенняміжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею. Вимоги до форми і змісту заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені статтею 476 ЦПК України. До заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу додаються, зокрема: оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або нотаріально завірена копія такого рішення; оригінал арбітражної угоди або нотаріально завірена копія такої угоди (пункти 1, 2 частини четвертої статті 476 ЦПК України). У випадку подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1, 2 частини четвертої цієї статті, можуть подаватися в копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаної заяви. У разі неподання вказаних документів заява повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала (частина шоста статті 476 ЦПК України). Згідно з вимогами статті 486 ЦПК України суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Аналогічні положення містяться у частині першій статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Отже, підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені у статті 486 ЦПК України та у статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». З питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі (стаття 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Розгляд заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу не є апеляційним провадженням, у якому суд повторно оцінює докази та перевіряє правильність рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті. Тому будь-яка оцінка судом обставин арбітражного спору, повноти та належності доказів, які були надані сторонами арбітражного спору, означала б неправомірне судове втручання, заборонене статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном (частина друга статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди (частина перша статті 7 вказаного Закону). Кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду (частина перша статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), яка набрала чинності для України 8 січня 1961 року). За змістом цієї Конвенції зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету й автономії арбітражної угоди) (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року у справі № 824/139/24, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2025 року у справі № 824/134/24). За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і принципу «competence - competence» арбітражний суд може сам ухвалити постанову про свою компетенцію, зокрема щодо будь-яких заперечень, наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною контракту, слід тлумачити як угоду, яка не залежить від інших умов контракту. Автономність арбітражної угоди дає сторонам спірних правовідносин гарантію того, що спір у будь-якому випадку розгляне саме арбітраж. Роблячи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передання на вирішення арбітражу будь-яких спорів, включаючи спори щодо дійсності контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії цього застереження). Якби надалі сторона могла відмовитися від арбітражу та заперечувати компетенцію арбітрів, стверджуючи про недійсність контракту, то таку можливість завжди використовувала б недобросовісна сторона для зриву арбітражу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від30 березня 2023 року у справі № 824/50/22). Частиною другою статті 2 Регламенту МАК при ТПП України передбачено, що якщо сторони домовилися про передачу спору до МАК, вони ipso facto вважаються такими, що погодилися письмово на застосування Регламенту МАК. Зі змісту статті 4 Регламенту МАК при ТПП України вбачається, що арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, яка не залежить від інших умов договору. Відповідно до частин першої - третьої статті 5 Регламенту МАК при ТПП України питання про компетенцію МАК у конкретній справі вирішується складом Арбітражного комісії, яка розглядає спір. Заява про те, що МАК перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена відразу ж як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлене у ході арбітражного розгляду. Склад Арбітражного комісії може у будь-якому з цих випадків прийняти до розгляду заяву, зроблену пізніше, якщо визнає затримку виправданою. Розглядаючи заяву про відсутність компетенції, у тому числі таку, яка ґрунтується на недійсності арбітражної угоди або неможливості її виконання, або втрати нею чинності, склад Арбітражного комісії аналізує і оцінює положення арбітражної угоди з урахуванням поданих сторонами доказів. Відповідно до статті 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною угодою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримування без невиправданої затримки, а якщо для цього передбачено будь-який строк, то протягом цього строку вважається такою, що відмовилась від свого права на заперечення. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі № 920/241/19 зроблено висновок, що «арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958, далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина 1 статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди)». Тлумачення статті478 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви щодо його визнання. У справі, що переглядається: до заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», яке подане через підсистему «Електронний суд», із урахуванням частини шостої статті 476 ЦПК України долучено копії букінг-нот від 20 березня 2023 року, від 17 жовтня 2023 року, від 14 березня 2023 року, від 12 січня 2023 року, від 05 липня 2023 року, від 11 жовтня 2023 року та від 29 вересня 2023 року (а.с. 6-33). Надалі, під час судового розгляду ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» також надало нотаріально засвідчені копії відповідних документів (а.с. 84-125). Кожна з наданих копій букінг-нот міститьпункт «Арбітраж», відповідно до якого усі спори, розбіжності чи вимогищо виникають із цієї букінг-ноти підлягають вирішенню у МАК при ТПП України згідно з її Регламентом; ПП «Центрагроекспорт» заперечувало існування оригіналів зазначених букінг-нот, вказуючи, що такі не підписувались підприємством, у зв`язку з чим просило витребувати у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» оригінали поданих ним копій букінг-нот; суд першої інстанції зобов`язав заявника надати оригінали документів для дослідження в судовому засіданні; 13 жовтня 2025 року від ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»надійшла заява, в якій було зазначено про відсутність оригіналів букінг-нот з підписами та печатками обох сторін, адже попереднім (звільненим) керівництвом, які були підписантами указаних договорів, не було організовано належної передачі документів; суд першої інстанції, посилаючись на частину шосту статті 95 ЦПК України, не взяв до уваги надані ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» нотаріально засвідчені копії букінг-нот та дійшов висновку про відсутність оригіналів зазначених документів, адже такі оригінали на вимогу суду надані не були; проте суд першої інстанції не врахував приписів частини четвертої статті 476 ЦПК України та частини шостої статті 476 ЦПК України, згідно із якою до заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути додано не лише оригінал арбітражної угоди, а й нотаріально завірена копія такої угоди. Під час звернення з відповідною заявою через підсистему «Електронний суд» допускається надання звичайної копії арбітражної угоди, а нотаріально засвідчена копія повинна бути надана заявником до суду до початку судового розгляду заяви. Тобто ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» при поданні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу дотрималось вказаної вимоги процесуального закону; зміст арбітражного рішення, зокрема, свідчить, що під час арбітражного розгляду справи від сторін не надходило заяв: про відсутність у МАК при ТПП України компетенції на розгляд справи чи перевищення складом арбітражної комісії меж своєї компетенції в порядку, що передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 5 Регламенту МАК при ТПП України; щодо відсутності арбітражного застережень, які містяться у букінг-нотах від 20 березня 2023 року, від 17 жовтня 2023 року, від 14 березня 2023 року, від 12 січня 2023року, від 05 липня 2023 року, від 11 жовтня 2023 року та від 29 вересня 2023 року; більш того, під час розгляду справи за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 відповідач не посилався факт відсутності / недійсності арбітражної угоди; саме по собі посилання відповідача ПП «Центрагроекспорт» на відсутність оригіналів зазначених букінг-нот, а також їх непідписання підприємством, не свідчить про те, що рішення міжнародним комерційним судом ухвалене щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; згідно з принципом імунітету й автономії арбітражної угоди сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності суд у спірних правовідносинах тлумачить на користь її дійсності, чинності та виконуваності. Отже, арбітражний суд, за відсутності заперечень учасників справи, визначив межі своїх повноважень, які передбачені арбітражним застереження. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» про визнання та надання дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство». Колегія суддів наголошує, що застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах норм статті 95 ЦПК України та відповідний аргумент ПП «Центрагроекспорт» як підстава заперечення вимог заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення МАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024 є помилковими. Норми, які містяться у статті 476 ЦПК України, є спеціальними та регламентують вимоги до форми та змісту заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а норми статті 95 ЦПК України - загальними, визначають вимоги до письмових доказів взагалі. Таким чином, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме спеціальні норми процесуального права у процедурі визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу, які передбачені у статті 476 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). З огляду на наведене, ухвала Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення щодо задоволення заяви ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» про визнання та надання дозволу на виконання рішенняМАК при ТПП України від 08 травня 2025 року в справі № 4/2024. Щодо розподілу судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи задоволення апеляційної скарги, із ПП «Центрагроекспорт» на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» підлягає стягненню 1 514,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання заяви до Київського апеляційного суду як суду першої інстанції, а також 3 028,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 24, 351, 368, 374, 376, 381-384, 476, 482 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від08 травня 2025 року в справі № 4/2024 задовольнити. Визнати та надати дозвіл на примусове виконання рішення Морської арбітражної комісії приТоргово-промисловій палаті України від08 травня 2025 року в справі № 4/2024 за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (Україна) до Приватного підприємства «Центрагроекспорт» (Україна) про стягнення 2 388 513,48 грн демереджу, 383 968,70 грн пені, 88 717,98 грн інфляційних нарахувань, 63 118,13 грн 3 % річних та 203 766,34 грн на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 3 128 084,63 грн. Видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Морської арбітражної комісії приТоргово-промисловій палаті України від08 травня 2025 року в справі № 4/2024, яким стягнуто з Приватного підприємства «Центрагроекспорт» на користь Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» 2 388 513,48 грн демереджу, 383 968,70 грн пені, 88 717,98 грн інфляційних нарахувань, 63 118,13 грн 3 % річних та 203 766,34 грн на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього 3 128 084,63 грн. Стягнути з Приватного підприємства«Центрагроекспорт» на користь Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» 1 514,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання заяви до Київського апеляційного суду як суду першої інстанції. Стягнути з Приватного підприємства «Центрагроекспорт» на користь Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» 3 028,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 22 червня 2026 року. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат