Ухвала Велика Палата ВС № 9901/57/19

УХВАЛА 16 лютого 2023 року м. Київ Справа № 9901/57/19 Провадження № 11-149зва22 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Уркевича В. Ю., судді-доповідача Гриціва М. І., суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Біляр Л. В., представника відповідача - Нарольської Т. С., розглянула на відкритому судовому засіданнів режимі відеоконференцзв`язку заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Громадська рада доброчесності (далі - ГРД), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії і ВСТАНОВИЛА: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 (далі - Рішення №1629/ко-18, Рішення Комісії); -зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду, відповідно до вимог чинного законодавства. Прохання мотивував насамперед неякісністю закону, тим, що немає належної, сталої, послідовної й передбачуваної законодавчої основи для проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді з дотриманням законодавчих і процедурних гарантій незалежності судової влади (зокрема, розроблених на рівні закону порядку, критеріїв та методів оцінювання), а також суперечливістю конституційної підстави до звільнення судді як наслідку такого оцінювання. З огляду на безпосереднє й опосередковане порушення Рішенням № 1629/ко-18 прав позивача як людини і гарантій, наданих йому законом як професійному судді, він має право на його оскарження на підставі прямих норм Конституції України, спеціального закону, а також Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - ЄКПЛ), практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішень та висновків Конституційного суду України (далі - КСУ). Отже, порушено вимогу Конституції України про те, що порядок оцінювання має бути визначений саме законом, а не будь-яким іншим (підзаконним) нормативно-правовим актом. Вважає Рішення № 1629/ко-18 протиправним, ухваленим з порушенням норм законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади, оскільки оскаржуване рішення порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення; рішення Комісії прийнято неналежним складом колегії ВККС, двоє з трьох членів якої не є суддями, а член, що є суддею, не обраний суддями; несвоєчасне повідомлення про час і місце проведення співбесіди унеможливило участь у процедурі ГРД, що є порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання; рішення ухвалено з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди або, інакше кажучи, не у спосіб, визначений законом; рішення ухвалено колегією ВККС з порушенням порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, яких бракувало (не містилися) в такому; воно є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися неоціненими), що є достатньою самостійною підставою для його скасування; зазначені в рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, та враховані Комісією без належної перевірки, при цьому оцінювання протиправно переплутано з дисциплінарними процедурами. У січні 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП про звільнення від 26 березня 2019 року № 934/0/15-19 (далі - Рішення № 934/0/15-19, Рішення Ради), ухвалене за наслідками розгляду подання ВККС. Вимоги мотивував тим, що саме ВККС наділена всіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права в ході вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмета її відання. За змістом положень статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798?VIII) ВРП теж наділено певною свободою дій при оцінці висновків Комісії, оскільки її повноваженнями передбачено проведення їх обговорення. ВРП може також провести додаткову перевірку обставин, які визнані Комісією фактичною підставою висновків, результатом чого може стати ухвалення рішення про звільнення судді чи відмову в такому. Розгляд ВРП подання Комісії з рекомендацією про звільнення включає надання судді процесуальних гарантій дотримання законної процедури, які ВРП порушила, позаяк розгляд подання ВККС провадила без участі позивача, хоча останній повідомив про бажання брати участь у засіданні. На засідання ВРП, призначене на 29 березня 2019 року не міг з`явитися, бо перебував у відпустці по догляду за дитиною. Посилався також на неналежний склад ВРП, який ухвалив оскаржуване рішення, оскільки більшість її членів не складали «судді, обрані суддями», до того ж частина з них були особисто упередженими, бо брали участь у підготовці до розгляду дисциплінарного провадження щодо позивача. Зокрема, зазначає, що лише 7 з 19 членів Ради є суддями, а члени Ради ОСОБА_2 і ОСОБА_3 здійснювали попередню перевірку дисциплінарної скарги, а ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 брали участь у засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП, за наслідками якого ухвалений судовий документ (ухвала) від 15 серпня 2018 року про відкриття дисциплінарного провадження, покладений в основу оскаржуваних рішень. На переконання позивача, провадження у ВРП не відповідало принципам незалежності та безсторонності, які вимагаються пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Позивач наполягав, що ВРП не вчинила жодних дій для перевірки обґрунтованості висновків ВККС, залишила поза увагою допущені Комісією процедурні та сутнісні порушення, не провела аналізу й оцінки всіх питань факту та права, на підставі яких Комісія встановила невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, що своєю чергою потягло ухвалення рішення, аналогічного за змістом Рішенню ВККС, з тими ж огріхами щодо вмотивованості та змісту. Позивач стверджував далі, що в оскаржуваних рішеннях відповідачі повторно надали оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, тобто фактично суддю двічі притягнули до юридичної відповідальності за одне й те ж правопорушення, що прямо забороняє Конституція України. Провадження в дисциплінарній справі та оцінювання відповідності судді займаній посаді здійснював один і той самий орган - Комісія, і обидва ухвалені нею рішення по суті є тотожними в означеній частині, оскільки ґрунтуються на тих самих підставах. Наголошував також на неприпустимості врахування погашеного дисциплінарного стягнення для цілей оцінювання, що суперечить самій меті запровадженого законодавцем інституту погашення / зняття дисциплінарних стягнень. Звертав увагу суду на неоднакове ставлення обох органів до нього та інших суддів за однакових умов і обставин, визначив та, на його переконання, документально підтвердив випадки відступів відповідачами при вирішенні питань щодо позивача від усталеної адміністративної практики цих органів. Означене, з погляду судді, свідчить про упередженість і дискримінацію. Констатував, що до 30 вересня 2016 року законодавство не передбачало юридичних наслідків за вчинення дисциплінарних проступків поза межами дисциплінарної відповідальності, від чого залежало виявлення наміру і фактична реалізація суб`єктивного права судді оскаржити відповідне рішення. Тобто, якби суддя наперед знав, що після 30 вересня 2016 року ухвалене за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо нього рішення компетентного органу та встановлені ним обставини будуть використані у процедурі встановлення відповідності судді займаній посаді під час кваліфікаційного оцінювання, то таке рішення, безсумнівно, було б оскаржене ним та, з великою долею вірогідності, скасоване. Однак ці обставини Рада залишила поза увагою і належної оцінки їм не надала, допустивши ті самі й нові порушення прав позивача. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 липня 2021 року позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1629/ко?18. Зобов`язав ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 з етапу дослідження досьє та провести співбесіду відповідно до вимог законодавства. Визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 26 березня 2019 року № 934/0/15-19. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору. ВРП не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року і подала апеляційну скаргу про його скасування. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) постановою від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила: рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року скасувала та ухвалила нове рішення: у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС, ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ГРД, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовила. Велика Палата, покликаючись на неодноразово висловлену правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді, зважаючи на те, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого колегіального органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою, дійшла висновку, що рішення ВККС містить достатньо інформації щодо критеріїв, які вплинули на остаточну оцінку відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, та не вбачає підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними. Велика Палата вважає встановленим, що ВРП, ухвалюючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798?VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_1 із займаної посади. 19 грудня 2022 року до Великої Палати через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Великої Палати від 16 червня 2022 року за нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з наявністю істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Такими нововиявленими обставинами, що не були відомі членам Комісії під час проведення співбесіди в процедурі кваліфікаційного оцінювання та членам ВРП під час перегляду ВРП рішення ВККС, а також судам першої та апеляційної інстанцій заявник називає причини раптового збільшення навантаження судді ОСОБА_1 , про які йому стало відомо в листопаді 2022 року, а саме проведення несанкціонованого втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, що полягало у виключенні суддів від участі в розподілі шляхом безпосереднього умисного внесення в «ручному порядку» уповноваженою особою апарату суду відомостей про відсутність спеціалізації відносно конкретного судді. З його погляду, ці обставини зумовили надмірне навантаження на суддю, мали штучний, умисний і раптовий характер, що негативно відобразилось на стані розгляду судових справ і, в тому числі, на кількості скарг на дії судді, які, на переконання Великої Палати, є «композиційним елементом характеристики особи судді і наче «повідомляють», чи може обіймати посаду судді така особа». Заявник вважає, що попри те, що предметом дослідження ВККС під час оцінки його суддівського досьє, було в тому числі, його надмірне навантаження, що очевидно могло зумовити виникнення великої кількості скарг у подальшому, однак Комісії не було відомо, що причини надмірного навантаження не були об`єктивними, а штучно створеними з метою максимального ускладнення виконання суддею ОСОБА_1 службових обов`язків. Так само, якби про наведені факти було відомо ВРП на час прийняття оскаржуваного рішення Ради, то рішення могло б бути не тільки іншим, а й це зумовило б ініціювання Радою перевірки фактів втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду. Зазначає також, що оскільки Велика Палата у своєму рішенні в цій справі виснувала, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою, а рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії, то відомості про згадані причини несанкціонованого втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду при розподілі судових справ на час проведення кваліфікаційного оцінювання судді могли б вплинути на характеристику судді під час співбесіди з кваліфікаційного оцінювання і, відповідно, на бали оцінки. Як на підставу звернення із заявою про перегляд постанови Великої Палати за нововиявленими обставинами в цій справі надає копії звітів про автоматизований розподіл справ між суддями, які, з його погляду, підтверджують факти такого втручання і не потребують засвідчення виключно вироком суду, а також інформацію про унікальні номери судових справ, переданих судді ОСОБА_1. у 2017 році в поряду повторного автоматизованого розподілу, які йому стали відомі лише 23 грудня 2022 року з отриманої відповіді Франківського районного суду м. Львова від 15 грудня 2022 року № 1/2443/2022. З огляду на названу ним нововиявлену обставину просить скасувати рішення Великої Палати від 16 червня 2022 року та залишити без змін рішення суду першої інстанції. У відзиві на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ВРП не погоджується з наведеними в заяві доводами та вважає, що обставини, на які посилається представник ОСОБА_1 - адвокат Вівчарівський В. П., не є нововиявленими в розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України, а тому просить відмовити в її задоволенні. У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 - адвокат Вівчарівський В. П. навів аргументи незгоди з доводами ВРП, які він вважає непослідовними та суперечливими, а отже, безпідставними для відмови в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати. У судовому засіданні представник ВРП Нарольська Т. C. заперечила проти задоволення заяви ОСОБА_1 . Повторна неявка представника ОСОБА_1 - адвоката Вівчарівського В. П., належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, за правилами процесуального закону не перешкоджає судовому розгляду справи. Дослідивши наведені в заяві доводи та аргументи відзиву ВРП, заслухавши представника ВРП, Велика Палата дійшла висновку, що заява про перегляд постанови Великої Палати від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягає з таких міркувань. Відповідно до частин першої та другої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин, тому першочерговим обов`язком суду є встановлення відсутності або наявності нововиявлених обставин. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що спричинили ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу (частина друга статті 361 КАС України). З аналізу наведеної норми вбачається, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. Тобто за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладені в основу судового рішення. Іншими словами, якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; істотність цих обставин для розгляду справи (тобто врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, що було прийняте). Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи. Не вважаються нововиявленими нові обставини, виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які встановлюються на підставі доказів, що не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Водночас необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами. Разом з тим частиною четвертою статті 361 КАС України визначено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. До того ж судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 361 КАС, відсутні, а також якщо обставини, визначені цією нормою, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи. Заявник наполягає, що названа ним обставина відповідає ознакам нововиявленої, є істотною, тобто її врахування судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, що було прийняте. При цьому він описує, що факт надмірного навантаження у визначений період був відомий Комісії на момент проведення нею співбесіди, на відміну від події, що його спричинила, обізнаність з якою могла позитивно вплинути на внутрішнє переконання членів Комісії при оцінюванні судді щодо відповідності займаній посаді та призвело б до іншого, позитивного результату кваліфікаційного оцінювання. Далі переконує, що оскільки Велика Палата дійшла висновку про те, що відомості про велику кількість скарг на дії судді є «композиційним елементом характеристики особи судді і наче «повідомляють», чи може обіймати посаду судді така особа», то якби на час розгляду цієї справи їй було відомо, що така кількість скарг була зумовлена штучно створеним навантаженням на суддю, то це стало б причиною прийняття іншого судового рішення, ніж те, що було прийняте. Факт надмірного навантаження у 2017 році, про яке мовить заявник, був як у полі зору ВККС під час проведення співбесіди, про що наголошує заявник, так і ВРП, яка здійснювала перевірку встановлених Комісією обставин. Так само як і факт надходження 51 скарги на дії судді протягом 2012-2018 року, відомості про які є однією з підстав прийняття Рішення № 1629/ко-18 та Рішення № 934/0/15-19. Повертаючись до висловленого Великою Палатою правового висновку в цій справі, слід наголосити, що його суть зводиться не до оцінки прийнятих рішень відповідачів у процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання щодо позивача, що є їх виключною компетенцією, а до перевірки відповідності їх дій (рішень) закону й принципам права задля забезпечення дотримання цими органами прав особи, що звернулася за захистом. З огляду на визначені межі оцінки дій відповідачів Велика Палата дійшла висновку, що обставини подання на суддю такої кількості скарг можуть вплинути на характеристику судді і, відповідно, на бали оцінки, які за внутрішнім переконанням надавали члени ВККС, а тому були відображені в мотивувальній частині рішення Комісії. Слід додати, що відомості про надходження за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді ОСОБА_1. були не єдиною підставою прийняття оскаржуваних рішень ВККС та ВРП, які в сукупності стали наслідком їх прийняття. Обставини, які могли вплинути на збільшення кількості скарг на дії судді, приміром у 2018 році, не відмінили б факту їх наявності в такій кількості за визначений проміжок часу. З огляду на це наведені заявником причини раптового збільшення навантаження судді ОСОБА_1. не можуть вважатися нововиявленою обставиною в розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України, оскільки вони не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини. Зокрема, як убачається з рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Праведна проти Росії» (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04) ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95), у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia, заява № 52854/39; у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04). Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року за нововиявленими обставинами. Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний І. В. Ткач О. С. Золотніков О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук Т. А. Чумаченко Г. Р. Крет С. П. Штелик