Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/57/19

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В. у справі № 9901/57/19 (провадження № 11-424заі21) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року (судді Гімон М. М., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф.) Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку. Рух справи У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 19 вересня 2018 року № 1629/ко-18 (далі - Рішення № 1629/ко-18); - зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду відповідно до вимог чинного законодавства. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішення № 1629/ко-18 є протиправним, ухваленим з порушенням норм законодавства України та актів Комісії, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади, оскільки порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення; ухваленим з порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання, порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, які відсутні в ньому, неналежним складом колегії ВККС з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди, тобто не у спосіб, визначений законом; є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися не оціненими; зазначені у рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, та враховані Комісією без належної перевірки, при цьому оцінювання протиправно змішано з дисциплінарними процедурами). У січні 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі ­- ВРП) про звільнення від 26 березня 2019 року № 934/0/15-19 (далі - Рішення № 934/0/15-19), ухвалене за наслідками розгляду подання ВККС. Вимоги мотивував тим, що саме ВККС наділена всіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права в ході вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмета її відання. Водночас за змістом положень статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року (далі - Закон № 1798?VIII) ВРП теж наділена певною свободою дій при оцінці висновків Комісії, оскільки її повноваженнями передбачено проведення їх обговорення. ВРП може також провести додаткову перевірку обставин, які визнані Комісією фактичною підставою висновків, результатом чого може стати ухвалення рішення про звільнення судді чи відмову в такому. Розгляд ВРП подання Комісії з рекомендацією про звільнення включає надання судді процесуальних гарантій дотримання законної процедури, які ВРП порушила, оскільки розгляд подання ВККС проводила без участі позивача, хоча останній повідомив про бажання брати участь у засіданні. Посилався також на неналежний склад ВРП, що ухвалив оскаржуване рішення. Позивач стверджував, що в оскаржуваних рішеннях відповідачами повторно надано оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, тобто фактично суддю двічі притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те ж правопорушення. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 липня 2021 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував Рішення № 1629/ко?18; зобов`язав ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 з етапу дослідження досьє та провести співбесіду відповідно до вимог законодавства; визнав протиправним і скасував Рішення № 934/0/15-19; стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору. За висновком суду першої інстанції, відповідачі і в цій справі діяли не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені законодавством, що має наслідком необхідність скасування обох оскаржуваних рішень як протиправних. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Постановою від 16 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВРП задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року скасувала та ухвалила нове, яким відмовила в задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що врахування обставин дисциплінарного проступку, за яке суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, не свідчить про надання йому повторної та/або додаткової оцінки, а тому підстав вважати, що позивача вдруге притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення немає. Під час прийняття рішень ВККС і ВРП врахували, що подані на суддю скарги були пов`язаними з безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволіканням з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасним наданням суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Вказані обставини можуть вплинути на характеристику судді і, відповідно, на бал оцінки, які за внутрішнім переконанням надавали члени ВККС, а тому були відображені в мотивувальній частині рішення Комісії. Дії судді ОСОБА_1 щодо несвоєчасного подання зазначених декларацій є не інакше як свідченням невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), що за наведеним вище нормами не могло бути залишено поза увагою ВККС в межах проведення кваліфікаційного оцінювання судді. Велика Палата Верховного Суду вважала, що рішення ВККС містить достатню інформацію щодо критеріїв, які вплинули на остаточну оцінку відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, та не вбачала підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними. Водночас дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи Рішення № 934/0/15-19, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності, а оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова. Підстави та мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції, і чим серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, тим важливішими є такі права на ефективне оскарження. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. ВККС, приймаючи рішення провизнання судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, виходила з того, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 352,125 бала, за критерієм професійної етики -135 балів, за критерієм доброчесності - 155 балів. Підставами для цього рішення стали обставини, які містяться в суддівському досьє, та встановлені під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, зокрема в частині застосування дисциплінарного стягнення, встановлення факту в межах дисциплінарної справи, провадження в якій закрито внаслідок спливу строків давності притягнення судді до відповідальності; обставини, викладені в ухвалі про відкриття дисциплінарного провадження; а також надходження за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді, у тому числі дисциплінарне провадження щодо яких було та є пов`язаним з безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень та неподання суддею декларації доброчесності за 2017 рік та декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки. Зазначені обставини враховані також і ВРП під час прийняття оспорюваного рішення. Перевірка в повному обсязі рішення, які оскаржуються, на предмет дотримання принципів, закріплених у частині другій статті 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Перевірка лише формальної наявності в їх тексті мотивів ухвалення, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Натомість, як встановлено судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні ВККС наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді (результати іспиту, тестування, дослідження досьє, співбесіди), а також вказані бали позивача за загальними критеріями, однак відсутні мотиви для прийняття рішення щодо кожного з вказаних критеріїв та аргументи Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів. Щодо врахування відповідачами під час ухвалення оспорюваних актів рішення Комісії від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12, яким до судді ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани у зв`язку з відмовою в доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом; рішення від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15, яким ВККС України встановлено факт невжиття заходів щодо розгляду справи суддею ОСОБА_1 протягом строку, визначеного законом, та припинено провадження в дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;обставин безпідставного затягування або невжиття суддею ОСОБА_1 заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень, які були підставами для відкриття дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , про які зазначено в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року № 2622/3дп/15-18; надходження до Комісії та ВРП за період з 2012 по 2018 роки 51 скарги на дії судді ОСОБА_1 - вважаю за необхідне зазначити таке. Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до частин першої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент прийняття рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з рішенням Комісії від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12)до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді догани. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, який не має дисциплінарного стягнення. З огляду на викладені положення та встановлені в цій справі обставини, урахування одним і тим же органом під час ухвалення рішення щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді обставин дисциплінарного проступку, які вже були підставою притягнення його до відповідальності, по своїй суті є порушенням наведеного вище конституційного принципу та суперечить суті інституту припинення дисциплінарної відповідальності, а тому є неприпустимим. Також вважаю правильним висновок суду першої інстанції, згідно з яким фактично з уведенням в дію Закону № 1402-VІІІ, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, та розроблених на його виконання підзаконних нормативних актів запроваджено додаткову відповідальність судді у вигляді можливості врахування під час кваліфікаційного оцінювання як підстави для визнання невідповідності судді займаній посаді обставин, встановлених під час провадження в дисциплінарній справі. У цьому Законі відсутня вказівка на можливість поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Таким чином, до подій, що відбувалися у 2010-2014 роках, не можуть застосовуватися наслідки, впроваджені законодавством, яке прийняте пізніше та посилює відповідальність особи. При цьому варто зауважити, що згідно з частиною четвертою статті 87 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час відкриття дисциплінарних проваджень, за результатами яких ухвалені рішення Комісії від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12 та рішення від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Також ухвалюючи оскаржувані рішення, відповідачами враховано ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року № 2622/3дп/15-18, зі змісту якої виснувано наявність обставин безпідставного затягування або невжиття суддею ОСОБА_1 заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Однак відповідачами не враховано, що факт відкриття провадження лише підтверджує відсутність підстав для повернення скарги чи відмови у відкритті провадження та не свідчить про винуватість особи у вчиненні дисциплінарного проступку, а тому не може бути врахованим. Крім того, ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року № 2622/3дп/15-18 відсутня в матеріалах суддівського досьє станом на дату ухвалення рішення, що у свою чергу позбавило позивача можливості в цій частині належним чином підготуватися до результатів співбесіди, подати свої заперечення та докази на їх підтвердження. Щодо врахування під час прийняття оскаржуваних рішень інформації про надходження до Комісії та ВРП за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді ОСОБА_1 вважаю, що зазначена обставина (саме кількість, а не обґрунтованість скарг) не може визнаватися окремою підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді. Більше того, як встановлено судом першої інстанції, на початку доповіді член колегії ВККС, що здійснював підготовку питання до розгляду, повідомив про загальну кількість скарг, що надійшли на дії судді за сім років, уточнивши, що лише за десятьма скаргами розгляд не завершено. Таким чином, на момент проведення співбесіди переважна більшість скарг (майже 80 %) були визнані необґрунтованими. Ураховуючи наведені вище висновки, погоджуюсь з висновком суду першої інстанції, що відповідачі в цій справі діяли не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені законодавством, а тому оскаржувані рішення ВККС та ВРП підлягають скасуванню. Вважаю, що в задоволенні апеляційної скарги ВРП необхідно було відмовити, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року залишити без змін. Суддя Великої Палати Верховного Суду І. В. Желєзний