Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/30445/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30445/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Шуст Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Офіс Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання винити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні; - зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки; - визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичній операції при звільнені; - зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичній операції; - зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач при звільненні зобов`язаний був здійснити йому виплату компенсації за невикористані дні відпустки. Також обґрунтував свою позицію тим, що має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки станом на 23.07.2019 має 15 років вислуги, а також має право на виплату компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні. Зобов`язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ та має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, оскільки вислуга років позивача становить 15 років 10 місяців 13 днів. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, суд дійшов висновку, що така вимога є передчасною, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів проведення з позивачем повного розрахунку на момент звільнення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що задоволення судом першої інстанції заявлених ним позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки, а також невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби та зобов`язання відповідача виплатити відповідну компенсацію та грошову допомогу, беззаперечно свідчить про наявність у нього права на компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби. При цьому, на переконання апелянта така позовна вимога не є передчасною і підлягає задоволенню при вирішенні цього судового спору. В апеляційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, апелянтом зазначено, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Також представник відповідача зазначає, що припинення деяких прав військовослужбовців в умовах функціонування особливого періоду є обґрунтованим та логічним з урахуванням тих обставин, що в цей період військовослужбовцям встановлюються додаткові соціальні гарантії, які компенсують гарантії, в тому числі грошову компенсацію за неотримані додаткові відпустки, які тимчасово припинені. Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, Міністерство оборони України зазначило, що оскільки календарна вислуга позивача становить 06 років 09 місяців 22 дні, останній немає права на отримання одноразової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Також апелянт звертає увагу щодо порушення процесуальних строків звернення до суду. Зокрема зазначає, що позивач 31.07.2019 року повинен був знати про порушене, на його думку, право та мав можливість у встановлені процесуальним законом строки звернутися до суду за захистом таких прав. Разом з тим, до суду позивач звернувся лише в грудні 2020 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Від ОСОБА_1 17.01.2023 року до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Також просить суд розглядати справу за участі його представника. Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною другою статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Від відповідача та третіх осіб до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу не подавався, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 30 жовтня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій. 31 липня 2019 року капітана ОСОБА_1 наказом т.в.о. начальника військового представництва МОУ ОСОБА_2 № 86 з 31 липня 2019 року виключено із списків особового складу НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення, звільнено у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). У вказаному наказі зазначено, що вислуга років у Збройних Силах становить: загальна вислуга 15 років 10 місяців 27 днів, в тому числі: календарна - 04 роки 06 місяців 00 днів, пільгова - 06 років 08 місяців 22 дні, навчання в цивільному ВНЗ - 02 роки 04 місяці 04 дні, час роботи в органах прокуратури - 02 роки 04 місяці 01 день. Вказаним наказом передбачено виплату щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 40% посадового окладу в розмірі 100 відсотків встановленого розміру щомісячної премії, щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, надбавку за вислугу років на військовій службі у розмірі 35 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% посадового окладу за період з 10 по 31 липня 2019 року. Також зазначено, що щорічна основна відпустка за 2019 рік тривалістю 30 діб не використана. Грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначено виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, колегія суддів зазначає наступне. Висновки суду попередньої інстанції про те, що позовна вимога щодо виплати позивачеві одноразової допомоги з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичній операції задоволенню не підлягає учасниками справи не заперечуються. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону). Стосовно грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Таким чином, відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Правова позиція з цього питання викладена у судових рішеннях Верховного Суду за наслідками розгляду зразкової справи № 620/4218/18. Стосовно невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, колегія суддів зазначає наступне. Абзацом першим частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Вказана вище стаття Закону не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до ч. 1 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом МОУ №260 від 07.06.2018, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за закінченням контракту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. Щодо календарної вислуги років, колегія суддів зазначає наступне. У постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, від 21.04.2021 у справі №380/2427/20 Верховний Суд зробив висновок, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Колегія суддів зауважує, що вислуга років не обчислюється календарними роками служби, а може включити різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги. Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на положення абз. 3 п. 10 Порядку №393, оскільки вказана норма регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби, тоді як право на отримання такої допомоги передбачене ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII за умови наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до матеріалів справи, вислуга років, на день звільнення позивача становить: загальна вислуга 15 років 10 місяців 27 днів, в тому числі: календарна - 04 роки 06 місяців 00 днів, пільгова - 06 років 08 місяців 22 дні, навчання в цивільному ВНЗ - 02 роки 04 місяці 04 дні, час роботи в органах прокуратури - 02 роки 04 місяці 01 день . Тобто, позивачем дотримані всі вимоги для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу). Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні). Суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у цій справі стосується виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду. Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 300/6805/21, а відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Стосовно вимог про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У даній справі судом встановлено право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки, право на отримання виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби. Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №340/996/20. З огляду на викладене, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби. При цьому колегія суддів зауважує, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні. Непроведення з позивачем остаточного розрахунку значно ускладнює обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких критеріїв, як розумність, справедливість та пропорційність. Необхідність застосування такого підходу при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 20 січня 2021 року у справі №200/4185/20-а, від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19 та ін. Водночас, підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог судом першої інстанції було зазначено, що матеріали справи не містять жодних доказів проведення з позивачем повного розрахунку, у зв`язку із чим суд прийшов до висновку, що така вимога є передчасною. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В даному випадку колегія суддів враховує, що остаточний розрахунок з позивачем станом на момент ухвалення даного рішення не проведено. Разом з цим, колегія суддів враховує, що позивач, який був виключений зі списків особового складу НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України 31 липня 2019 року, лише у листопаді 2020 року звернувся до відповідача із запитом про надання інформації стосовно грошового забезпечення при звільненні. Водночас, будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено. За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог у цій частині, шляхом зобов`язання відповідача виплатити компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 серпня 2019 року по день ухвалення рішення, у розмірі суми невиплачених позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права позивача відповідає способу захисту, обраному Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, в якій станом на момент винесення судового рішення з позивачем також не було проведено остаточного розрахунку. Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги зазначив, що оскільки матеріали позовної заяви не містять жодних доказів, які підтверджують здійснення позивачем витрат на правничу допомогу, а також відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, то відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу з Міністерства оборони України. Однак колегія суддів із зазначеним не погоджується та звертає увагу на наступне. Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Так, у позовній заяву позивач зазначив про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, а 18.07.2022 року звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, надаючи докази для підтвердження понесення таких витрат. Тобто, позивачем після ухвалення рішення у справі у строк протягом п`яти днів було надано докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме: - договір про надання правової допомоги від 15.09.2020 року; - додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 15.09.2020 року; - акт виконаних робіт від 18.07.2020 року; - платіжне доручення від 16.09.2020 року на суму 1400,00 грн; - квитанцію №7 від 18.07.2022 року на суму 14771,25 грн. - копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю, ордер серія АІ №1072108. Із надано акту від 18.07.2022 року вбачається, що АО «Карлтон енд Емрок» в особі керуючого партнера Ступака А.Ю. надало позивачу наступні послуги: - аналіз судової практики - 3 години; - складання адміністративного позову - 9 годин; - складання відповіді на відзив - 5 годин; - складання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - 1 годин. Вартість послуг становить 28 625, 00 грн. Колегія суддів зазначає, що такі документи є достатніми для підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу та у своїй сукупності підтверджуються їхній розмір. Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001036, від 29 січня 2020 року у справі №820/609/18. Оскільки Міністерством оборони України не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та пропорційність таких витрат до предмета спору. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу із Міністерства оборони України. Відповідно до вимог п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати не підлягають відшкодуванню. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участі його представника відмовити. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДР: 00034022) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані дні відпустки. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДР: 00034022) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДР: 00034022) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за затримку повного розрахунку при звільнення за період із 01 серпня 2019 року по 27 січня 2023 року у розмірі суми невиплачених ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 28 625 (двадцять вісім тисяч шістсот двадцять п`ять) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко