Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6016/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6016/24 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 04.06.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Ступакової І.Г. суддів - Бітова А.І. - Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 07.03.2023р. по 31.12.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., та з 01.01.2024р. по 13.02.2024р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р.; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 07.03.2023р. по 31.12.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт, та з 01.01.2024р. по 13.02.2024р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2024 роки; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2024 роки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у період з 07.03.2023р. по 13.02.2024р. він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні наказом №44 від 13.02.2024р. позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та при зняті його з усіх видів забезпечення відповідачем не виплачено ОСОБА_1 у повному обсязі усі належні види грошового забезпечення; згоду на виключення його зі списків особового складу без повного розрахунку позивач не надавав. Позивач зазначав, що у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням по справі №826/6453/18 розрахунок належних сум грошового забезпечення мав би здійснюватися військової частиною НОМЕР_1 виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України станом на 01 січня 2023 року та станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На звернення з цього приводу ОСОБА_1 відповідачем не здійснено перерахунку та виплати належних видів грошового забезпечення. Також, позивач стверджував, що у зв`язку із отриманням ним посвідчення УБД ОСОБА_1 набув право на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Однак, відповідач не виплачував позивачу таку компенсацію за 2016 - 2024 роки. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 04.06.2024р. у відповідній частині з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору в частині вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023р. по 13.02.2024р. суд першої інстанції необґрунтовано послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, за змістом яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. Зазначена Постанова КМУ №481 не відповідає ані нормам Конституції України, ст.32 КЗпП України, Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців», ані загальним принципам верховенства права, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки його доводам про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016-2024 роки. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.10.2016р. Відповідно до послужного списку позивача останній з 24.06.2011р. по 11.11.2018р. та з 24.02.2023р. по 13.02.2024р. він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №44 від 13.02.2024р. полковника ОСОБА_1 визнано таким, що 13 лютого 2024 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Дніпро. У наказі зазначено, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки не надавалась. На запит позивача військовою частиною надано йому довідку про нараховане грошове забезпечення колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 01.01.2018р. по 11.10.2018р. та з 24.02.2023р. по 13.02.2024р. Як стверджує позивач, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно здійснено обчислення та виплату його грошового забезпечення у період з 07.03.2023р. по 31.12.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., та з 01.01.2024р. по 13.02.2024р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024р. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату його грошового забезпечення за період з 07.03.2023р. по 31.12.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01.01.2024р. по 13.02.2024р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат. Також, позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2024 роки. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими доводи позивача про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.03.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р. Що ж до вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023р. по 13.02.2024р., то суд не знайшов підстав для їх задоволення, зазначивши, що при здійсненні розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за вказаний період військова частина НОМЕР_1 діяла у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481. Також, суд не знайшов підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2024 роки. Суд зазначив, що ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а переведений на інше місце служби, що виключає застосування до спірних правовідносин положення абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, який гарантує право на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на день звільнення з військової служби. На підставі ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , тобто в частині вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено оскаржуваним судовим рішенням. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у відповідній частині виходячи з наступного. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21.02.2018р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діяла редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Водночас, 20.05.2023р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704». Вказаною Постановою внесено зміни до Постанови №704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.». Отже, Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як на цьому наполягає позивач. З наведеного слідує, що встановлення з 01.01.2023р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та з 01.01.2024р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. та 3028,00 грн. відповідно не має з 20.05.2023р. своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховуються розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже і самого грошового забезпечення військовослужбовців. Зважаючи внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, які набрали чинності з 20.05.2023р., підстави для здійснення нарахування та виплатити позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023р. по 31.12.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт, та з 01.01.2024р. по 13.02.2024р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. на відповідний тарифний коефіцієнт, - відсутні, що вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Посилання позивача в апеляційній скарзі про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481 суперечить нормам закону, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України №481 є чинною, у передбаченому законом порядку не скасована, а тому підстав застосування попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України №704, у суду не має. Що ж до вимог ОСОБА_1 в частині виплати грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2024 роки, колегія суддів виходить з наступного. Так, згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України». За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови). Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки». Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18). Сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та, відповідно, набув право на щорічну додаткову відпустку, надання якої в особливий період припинено. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №44 від 13.02.2024р. полковника ОСОБА_1 визнано таким, що 13 лютого 2024 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби м. Дніпро. Таким чином, оскільки позивач не був звільнений з військової служби, а переведений на інше місце служби, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дана обставина виключає застосування до спірних правовідносин положення абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, який гарантує право на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на день звільнення з військової служби. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 таких висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення від 04.06.2024р. колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 29 липня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук