Постанова 4824 № 761/14537/15-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2022 року м. Київ Справа № 761/14537/15-ц Провадження: № 22-ц/824/6794/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А., секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Грошової Світлани Василівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року, постановлену під головуванням судді Мальцева Д.О., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, обґрунтувавши її тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2020 року у справі № 761/14537/15-ц, зміненою постановою Верховного Суду від 24.06.2021 року, стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5250 грн. Він звернувся з виконавчим листом № 761/14537/15-ц до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), однак державний виконавець своїм повідомленням повернув вказаний виконавчий лист стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Скаржник з такою позицією державного виконавця не погоджується, зазначає, що останнім порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», оскільки дії виконавця фактично призводять до невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Посилався також на правовий висновок, викладений у постанові ВС від 06.11.2019, зроблений саме по цій справі, за яким наявність норми п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу у разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, спрямованих на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. За наведених обставин просив суд - визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича від 20 липня 2021р. у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 09 липня 2021р. Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 20 липня 2021р. Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення; - зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання вказаної ухвали. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича від 20 липня 2021 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 09 липня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов`язано Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 20 липня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення. Зобов`язано Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання вказаної ухвали. Стягнуто з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 070,00 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, Грошова С.В. в інтересах ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що для правовідносин, що виникають під час діяльності тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, тому вищевказаний закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами, в тому числі й з Цивільним кодексом України, що також випливає з п.8 Прикінцевих та перехідних положень цього закону. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 року у справі № 910/23398/18, від 03.10.2018 року у справі № 487/3335/13, від 09.02.2021 року у справі № 381/622/17, яка не врахована судом першої інстанції. Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що питання щодо протиправності повернення без прийняття до виконання виконавчого листа про стягнення судових витрат з банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, вже неодноразово було предметом судового розгляду у цій справі, а тому посилання скаржника на незаконність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції є безпідставним. 05 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття апеляційного провадження. Клопотання обґрунтоване тим, що скаржник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зі змістом оскаржуваної ухвали ознайомився 07 грудня 2021 року через власний електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», натомість, апеляційну скаргу було подано лише 14 лютого 2022 року, тобто, з пропуском строку апеляційного оскарження. Вважав, що пропущений скаржником строк на апеляційне оскарження не може бути поновлений за відсутністю поважних причин його пропуску, а тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою Грошової С.В. в інтересах ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає закриттю як помилково відкрите. Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів виходить з наступного. За правилом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Як убачається із матеріалів справи, 12 листопада 2021 року судом першої інстанції проголошено лише вступну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення (а.с. 49). Повний текст ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року складено 22 листопада 2021 року (а.с. 51-55). Згідно супровідного листа, копія ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року судом першої інстанції на адреси учасників справи направлена не була через відсутність фінансування (а.с. 56). Згідно копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року, яка долучена до апеляційної скарги, представник скаржника отримав копію даної ухвали в канцелярії суду 01 лютого 2022 року. Відповідно до ч.ч. 5,6 ст. 272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові від 14.04.2021 у справі №205/1129/19). Суд першої інстанції зобов`язаний в силу закону вручати і надсилати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом (наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, від 28.01.2021 у справі №260/1888/20, від 19.02.2021 у справі №909/541/19, від 31.03.2021 у справі №240/13092/20, від 09.04.2021 у справі №500/90/19, від 14.04.2021 у справі №205/1129/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20). За змістом пункту 113 Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 до забезпечення початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи розглядаються (формуються та зберігаються) в паперовій формі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, роздруковуються за наявності такої можливості в суді та приєднуються до матеріалів паперової справи. Електронні документи та електронні копії паперових документів зберігаються в автоматизованих системах діловодства. Згідно з положеннями частини одинадцятої статті 272 ЦПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до вимог пункту 15.14 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі. Наведені норми свідчать, що суд першої інстанції був зобов`язаний в силу закону вручати і надсилати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом. Такий висновок також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20. Зважаючи на те, що судове рішення скаржнику (банку) належним чином не надсилалося, доводи ОСОБА_1 про те, що строк на апеляційне оскарження банкомбув пропущений безповажних причин і поновленню не підлягає, є необґрунтованими. Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, суд першої інстанції надсилав копію оскаржуваної ухвали в електронній формі за адресою електронної поштової скриньки або через власний електронний кабінет підсистеми «Електронний суд». З огляду на викладене, клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження підлягає залишенню без задоволення. В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Представники Шевченківського РВ ДВС у м. Києві та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Шеремета О. В. від 21 грудня 2019 року у ВП № 60640958 про арешт майна боржника. Додатковою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 100 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року залишено без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в оскаржуваній частині, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишено без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року задоволено. Касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року задоволено частково. Додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року змінено, збільшено розмір стягнутих з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 2 100 грн до 5 250 грн. На підставі постанови Верховного Суду від 24.06.2021 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 761/14537/15-ц щодо стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 250 грн, який було пред`явлено стягувачем до органів ДВС. Постановою Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку, а відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18.12.2015 № 230 безпосередньо розпочато процедуру ліквідації Банку. Повідомленням від 20.07.2021 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. вказаний виконавчий лист було повернуто стягувачу без виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у Банку розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що Верховний Суд у постанові від 06.11.2019, ухваленій у цій же справі № 761/14537/15-ц за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», вважав, що наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За правилом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, Верховний Суд у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку). У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення скарги, визнання протиправним та скасування рішення державного виконавця про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа та зобов`язання Шевченківського РВ ДВС у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення, яке набуло статусу остаточного. Суд першої інстанції правильно урахував правовий висновок Верховного Суду, з аналогічного питання, викладений у цій же справі в постанові від 06 листопада 2019 року, згідно якого повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку - боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують. Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого постановлено законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Грошової С.В. в інтересах ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та залишення ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на підставі копій договору № 5302/21 від 30 березня 2021 року про надання правничої (правової) допомоги, додаткової угоди №25 від 27 травня 2022 року до договору №5302/21 від 30 березня 2021 року про надання правничої (правової) допомоги, детального опису (акту) наданої правової допомоги № 025?5302/21 від 13 червня 2022 року, квитанції №5302/21 025 до прибуткового касового ордеру від 13 червня 2022 року просив суд вирішити питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ним у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у розмірі 2 400 грн. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є залишення без змін ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року, судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 у зв`язку за апеляційним переглядом справи, підлягають відшкодуванню за рахунок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Грошової Світлани Василівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(ЄДРПОУ 09807856, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Січових стрільців, 60) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 2 400 (дві тисячі чотириста) грн відшкодування витрат на професійну правову допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.М. Вербова В.А. Нежура