Постанова Велика Палата ВС № 9901/235/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Київ Справа № 9901/235/20 Провадження № 11-414заі21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Гриціва М. І., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (судді Єресько Л. О., Жук А. В., Калашнікова О. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) від 13 вересня 2021 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА:

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив зобов`язати відповідача повторно розглянути його запит від 03 серпня 2020 року і надати публічну інформацію - електронні копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувалися розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись упродовж з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року; допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання відповідача надати запитувану інформацію; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду в десятиденний строк; стягнути з ВРП на користь позивача судовий збір. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі також - КАС ВС) 18 січня 2021 року ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 08 липня 2021 року прийняла постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувала та ухвалила нове, яким позов задовільнила частково. Зобов`язала ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису всіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись за період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року). У решті позову відмовила. 2. 01 вересня 2021 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою, у якій у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) просить постановити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України та визнати протиправними дії (бездіяльність) ВРП у вигляді відмови надати позивачу безоплатно електронні (відскановані) копії протоколів ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і які відбулись за період з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року, які викладені в листі від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21; вказати відповідачу на такий спосіб вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, як обов`язок ВРП повторно розглянути запит від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій. 13 вересня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виніс ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України у справі № 9901/235/20, повернув заявнику. Підставою для повернення стало те, що подана заява не відповідала вимогам пункту 8 частини другої статті 383 КАС України, позаяк заявник не надав інформації про хід виконавчого провадження. Верховний Суд погодився з правовою позицією, сформованою в постанові від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, відповідно до якої звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження стосовно вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, до якої вдаються тоді, коли позивач вичерпав усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

3. ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу КАС ВС від 13 вересня 2021 року у справі № 9901/235/20 про повернення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 9901/235/20, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду заяви. Аргументами на користь скасування оскарженого рішення називає те, що висновки суду першої інстанції є передчасними, позаяк вважає, що стаття 383 КАС України містить формальні вимоги, зокрема, про необхідність вказати інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження. Вважає, що вимога суду про необхідність зазначення в заяві інформації про хід виконавчого провадження є надмірно формальною та не переслідує розумну ціль. Адже, на його думку, стаття 383 КАС України має усувати стан правової невизначеності, який може виникнути під час виконання судового рішення, зокрема, коли з однієї сторони, орган влади начебто вчинив якісь дії на виконання судового рішення, але з іншої сторони ці дії можуть бути оспорювані з точки зору їх законності чи повноти, а законність таких дій може перевірити тільки суд. Вважає, що подана заява мала бути прийнята до розгляду, хоча виконавче провадження і не було відкрито, адже ВРП як відповідач добровільно вчинила дії щодо виконання постанови Великої Палати від 08 липня 2021 року ще до того, як був отриманий виконавчий лист у цій справі. Зауважує, що вимога статті 383 КАС України зазначати про хід виконавчого провадження міститься в законі для того, щоб, подаючи таку заяву, особа продемонструвала, що вона вживала або могла вживати звернення виконавчого листа до виконання як основний спосіб захисту в разі, якщо це було б ефективним способом захисту. Однак ця вимога не повинна інтерпретуватись таким чином, щоб вона унеможливлювала подачу заяви в порядку статті 383 КАС України у випадках, коли звернення на підставі Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 1404-VIII) є чи буде заздалегідь неефективним або суб`єкт владних повноважень добровільно вчиняє дії на виконання рішення суду, проте є спір щодо законності цих дій чи повноти їх з перспективи виконання/невиконання рішення суду. Доводить, що позиція суду суперечить статтям 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже позбавляє права на захист від дій ВРП, які начебто спрямовані на виконання рішення суду, але насправді такими не є, а також призводить до того, що будуть пропущені строки на подачу заяви в порядку статті 383 КАС України (які спливли 09 вересня 2021 року), що свідчить про відсутність ефективних засобів захисту від такого невиконання рішення суду. У додаткових поясненнях від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 зазначив, що після подання апеляційної скарги він повторно звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, яка була прийнята до розгляду і за наслідками її розгляду 11 жовтня 2021 року суд першої інстанції ухвалив відповідне судове рішення. Незважаючи на наведені обставини, заявник вважає, що є доцільним продовження розгляду Великою Палатою апеляційної скарги по суті.

4. Велика Палата ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 жовтня 2021 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження.

5. У відзиві на апеляційну скаргу представник ВРП наводить доводи на користь правильності висновків суду першої інстанції та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. З покликанням на практику Верховного Суду вказує, що звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Вважає також, що суд першої інстанції дійшов слушного висновку, що подана позивачем заява підлягала поверненню у зв`язку з її невідповідністю вимогам пунктів 7 та 8 частини другої статті 383 КАС України. Просить звернути увагу на те, що 04 жовтня 2021 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 66856476 у зв`язку з добровільним виконанням постанови Великої Палати від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 до відкриття виконавчого провадження. Підтвердженням цього є ухвала КАС ВС від 11 жовтня 2021 року у справі № 9901/235/20, якою визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий на виконання постанови Великої Палати від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про зобов`язання вчинити дії. Ще однією підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги вважає те, що суд першої інстанції 11 жовтня 2021 року постановив ухвалу, якою залишив без задоволення повторно подану позивачем заяву в порядку статті 383 КАС України.

6. Велика Палата дослідила викладені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке. Відповідно до обставин справи ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив зобов`язати відповідача повторно розглянути його запит від 03 серпня 2020 року і надати публічну інформацію - електронні копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувалися розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись упродовж з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року; допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання відповідача надати запитувану інформацію; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду в десятиденний строк; стягнути з ВРП на користь позивача судовий збір. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 18 січня 2021 року ухвалив судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Велика Палата 08 липня 2021 року винесла постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувала та ухвалила нове, яким позов задовольнила частково. Зобов`язала ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису всіх засідань ВРП та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і які відбулись у період з 12 листопада 2019 року до 03 серпня 2020 року). У решті позову відмовила. У вересні 2021 року позивач звернувся до КАС ВС із заявою, у якій в порядку статті 383 КАС України просив постановити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України та визнати протиправними дії (бездіяльність) ВРП у вигляді відмови надати позивачу безоплатно електронні (відскановані) копії протоколів ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів і які відбулись у період з 12 листопада 2019 року по 03 серпня 2020 року, які викладені в листі від 31 серпня 2021 року № 25708/0/9-21; вказати відповідачу на такий спосіб вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, як обов`язок ВРП повторно розглянути запит від 03 серпня 2020 року (в частині прохання надати протоколи ВРП і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій. КАС ВС 13 вересня 2021 року виніс ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України у справі № 9901/235/20, повернув заявнику. Як мовилося вище, підставою для повернення стало те, що подана заява не відповідала вимогам пункту 8 частини другої статті 383 КАС України, позаяк заявник не надав інформації про хід виконавчого провадження. Верховний Суд погодився з правовою позицією, сформованою в постанові від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, відповідно до якої звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є винятковим заходом, якщо позивач вичерпав усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду. Позивач не примирився із цим рішенням та подав апеляційну скаргу. Встановлено також, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 11 жовтня 2021 року виніс ухвалу, якою залишив без задоволення повторно подану позивачем заяву в порядку статті 383 КАС України.

7. Велика Палата, незважаючи на те, що суд першої інстанції прийняв до розгляду повторно подану позивачем заяву в порядку статті 383 КАС України та за наслідками розгляду цієї заяви ухвалив відповідне рішення, притримуючись думки, що результати розгляду цієї апеляційної скарги ніяким чином не можуть вплинути на відновлення порушеного, на думку позивача, права, за захистом якого він звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, вважає за необхідне здійснити перегляд рішення суду першої інстанції (ухвала від 13 вересня 2021 року).

8. Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що процесуальний закон передбачає можливість звернення до суду особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (частина перша статті 383 КАС України). Цим процесуальним законом визначені вимоги до такої заяви. Зокрема, у такій заяві мають бути зазначені відомості (інформація) про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та про хід виконавчого провадження (пункти 7, 8 частини другої статті 383 КАС України). За наслідками аналізу наведеної норми суд зробив висновок, що звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Крім того, КАС ВС послався на сталу практику Верховного Суду, викладену у своїх рішеннях, за якою звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, позаяк повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18). Аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а. Позаяк подана позивачем заява від 01 вересня 2021 року (з урахуванням додаткових пояснень від 13 вересня 2021 року) не відповідала положенням пункту 8 частини другої статті 383 КАС України, то на виконання вимог приписів абзацу другого частини п`ятої статті 383 КАС України суд першої інстанції постановив ухвалу про повернення поданої заяви її автору.

9. Велика Палата, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, вважає за необхідне зазначити таке. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним. Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття129), суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України). Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Статтею 372 КАС України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах. Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження. Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон № 1404-VIII. Частина перша статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII). За статтею 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; <…>; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; <…>. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. <…>. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

10. Як видно зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 не згоден з тим, що суд першої інстанції повернув йому заяву, подану в порядку статті 383 КАС України, через те що не додав відомостей про хід виконавчого провадження. Автор скарги вказує, що він і не міг подати до суду такої інформації, позаяк 13 вересня 2021 року Міністерство юстиції України лишень отримало заяву про виконання судового рішення разом з виконавчим листом. Велика Палата звертає увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою. Указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

11. Зміст конкретних обставин, хронологія та послідовність дій ОСОБА_1 не дають підстав виснувати, що останній в повному обсязі виконав вимоги частини другої статті 383 КАС України, які б зобов`язували суд першої інстанції прийняти до розгляду подану заяву та за наслідками її розгляду ухвалити відповідне рішення. У контексті викладеного можна узагальнити, що звернення ОСОБА_1 до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, коли останній не використав можливість виконання рішення суду на підставі Закону № 1404-VIII, - є передчасним. У значенні сказаного не можна погодитися з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції обмежив право останнього на доступ до правосуддя. Рішення суду першої інстанції про повернення заяви зумовлене не відсутністю бажання суду з якихось причин не розглядати подану заяву, а недотриманням автором заяви обов`язкових вимог частини другої статті 383 КАС України щодо надання інформації про хід виконавчого провадження. Отже, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність такої інформації (про хід виконавчого провадження), дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 383 КАС України.

12. За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі. З огляду на це Велика Палата дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2021 року немає. Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко І. В. Григор`єва В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик