Постанова 4812 № 487/5353/16-ц

16.12.21 22-ц/812/2047/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 487/5353/16-ц Провадження № 22-ц/812/2047/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого - Темнікової В.І., суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання -Лівшенком О.С., за участі представника заявника ОСОБА_1 , представника стягувача ОСОБА_3, представника відділу примусового виконання рішень -Максімової О.О., представника управління примусового виконання рішень -Сидоренко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2021 року, постановлену під головуванням судді Карташевої Т.А. в приміщенні того ж суду, за скаргою ОСОБА_2 на рішення державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та на постанову заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Чубарева О.О. про передачу матеріалів виконавчого провадження, - В С Т А Н О В И В : 28 травня 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Головченко О.А., звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить суд визнати: -неправомірною дію Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо звернення з поданням від 28.01.2021 року; визнати неправомірною дію по винесенню 08.02.2021 року постанови Заводським відділом ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та скасувати її; - визнати неправомірною дію Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по винесенню постанови від 03.02.2021 року та скасувати її; -визнати неправомірною постанову від 24.02.2021 року відділу примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинену головним державним виконавцем Кусовим Юрієм Сергійовичем щодо винесення постанови про прийняття виконавчого провадження №55539269 від 24.02.2021 року та скасувати її; зобов`язати відділ примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів до головного державного виконавця Кусова Юрія Сергійовича щодо усунення ним порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження»; зобов`язати головного державного виконавця Кусова Юрія Сергійовича повернути до Заводського відділу ДВС міста Миколаєва матеріали зведеного виконавчого провадження №55539269. Крім того, просив суд визнати причиною пропуску строку оскарження подання від 28.01.2021 року, постанови від 03.02.2021 року та постанови про прийняття виконавчого провадження №55539269 від 24.02.2021 року поважною та поновити строк її оскарження. В обґрунтування скарги зазначає, що 28.01.2021 року Заводський відділ ДВС у місті Миколаєві звернувся до заступника Начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області із поданням №7755/107-36/9 про передачу матеріалів виконавчого провадження, в якій посилався на те, що внаслідок надмірного навантаження в діяльності державних виконавців, відсутності у відділі транспортного засобу фактично створились обставини, що ускладнюють виконання рішення: не проводяться з установленою періодичністю перевірка майнового стану боржника, не вирішуються питання щодо звернення стягнення на майно/кошти боржника, не вживаються інші дієві заходи відповідно до повноважень державного виконавця, що в результаті не сприяє примусовому виконанню рішення. При цьому посилався на ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», розділ V Інструкції з організації примусового виконання рішень. 03.02.2021 року Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнята постанова №11.04-01/111 про передачу матеріалів виконавчого провадження на підставі подання Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві за №7755/107- 36/9 від 29.01.2021р. - строком до 10.02.2021р. При цьому, також посилалися на ч.4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», та пункти 6, 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень. 08.02.2021р. Заводським відділом ДВС у місті Миколаєві винесено постанову про передачу виконавчого провадження. 24 лютого 2021 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кусовим Юрієм Сергійовичем при примусовому виконанні виконавчого листа №2/487/2607/2016 року виданого 23.12.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором про іпотечний кредит №48 від 27.03.2008 року в сумі 76966,32 євро, що складається з наступного: суми заборгованості за кредитним договором - 60673,63 євро, суми заборгованості за процентами - 13214,54євро, комісії - 1616,08євро, пені - 2466,13євро (за курсом НБУ 70762,99грн.), 26278,12грн., що складає 3% річних від суми простроченого зобов`язання та судових витрат у сумі 33430,06 грн, - на підставі ч.4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про прийняття виконавчого провадження для подальшого виконання. Дане подання та постанови скаржник вважає винесеними протиправно, безпідставно, в порушення діючих норм Закону України «Про виконавче провадження» як норми безпосереднього регулювання даного питання. Як вказується в поданні від 28.01.2021р., підставою для звернення до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) слугували ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», розділ V Інструкції з організації примусового виконання рішень. Однак, ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає такий вид звернення та таку особу з таким документом. Так, п.6 розділ V Інструкції з організації примусового виконання рішень серед причин для передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу ДВС в інший є: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби; утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби; якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби; ліквідації або реорганізації органу державної виконавчої служби. Вказується також і посилання на інші обставини, які ускладнюють виконання рішення. Проте, чітких критеріїв під розуміння «інших обставин» вказана Інструкція не містить. Безпосередньо ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Проте, ті обставини, на які посилаються в поданні, не є тими обставинами, які ускладнюють виконання. Так, надмірне навантаження носить у собі загальний характер та діючим законодавством не визначено таке поняття; відсутність транспортного засобу і пов`язання з цим періодичності перевірки майнового стану, вирішення питання щодо звернення стягнення на майно/кошти боржника і вживання інших заходів взагалі між собою не обґрунтовано. Також в поданні не зазначаються, які саме необхідні провести перевірки та на яке саме майно звернути стягнення, при цьому необхідний для цього транспортний засіб. Більш того, майно боржника зареєстровано не в іншому районі органу ДВС міста Миколаєва. По місту Миколаєву курсує загальний комунальний транспорт, маршрутні таксі, тощо і ці витрати на проїзд за статями 42, 43 Закону України «Про виконавче провадження» є витратами виконавчого провадження, в тому числі за авансовим внеском стягувача. Періодичність перевірки майнового стану, вирішення питання щодо звернення стягнення на майно/кошти боржника і вживання інших заходів - вирішуються та проводяться державним виконавцем в своєму кабінеті, на робочому місці. Крім того, не вказуються інші обставини та причини, які ускладнюють виконання. Отже, винесення подання від 28.01.2021 року є протиправним та неправомірним, а відтак підлягає скасуванню. В спірній постанові від 03.02.2021 року вказується подання від 29.01.2021 року, проте такого документу за цією датою та номером і з цього питання не надходило. Посилання на пункти 6, 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень носять в собі загальний, а не чіткий характер. Отже, встановити, якою саме нормою керувалось Управління не відомо. З тексту спірної постанови вбачається, що у Заводському відділі ДВС зведене виконавче провадження є складним у виконанні. Які саме складнощі у виконанні виникли не вказується. Однак, якщо проаналізувати ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» то стосовно зведеного виконавчого провадження в п.1 цієї ж статті є умова: у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Тобто, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішень це одні обставини, які передбачають передачу виконавчих проваджень, а наявність зведеного виконавчого провадження, - передбачає окремий порядок, який визначається Міністерством юстиції України і утворюються виконавчі групи. Отже, з одного боку, Управління не здійснило детальне дослідження викладених у протиправному зверненні Заводського відділу ДВС, а з іншого, - не правомірно застосувало діюче законодавство в сфері виконання рішень. Сам розділ V Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачає порядок передачі виконавчого провадження, а не зведеного виконавчого провадження. Таким чином, спірна постанова є протиправною, безпідставною, а відтак підлягає скасуванню. В спірній постанові від 03.02.2021р. вказується на передачу матеріалів вищевказаного (не відомо якого саме, адже вказуються 5 виконавчих проваджень) строком до 10.02.2021р. Пунктом 9 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень вказується, що про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби або до виконавчої групи державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження. За п.10 цього ж розділу, - державний виконавець, якому передано виконавче провадження, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження матеріалів виконавчого провадження зобов`язаний винести постанову про прийняття виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження. Таким чином, саме державний виконавець мав би винести постанову про передачу виконавчого провадження, а головний державний виконавець Кусов Ю.С. не пізніше наступного дня мав би винести постанову про прийняття виконавчого провадження. З огляду на те, що строк передачі встановлений до 10.02.2021р. то не пізніше 11.02.2021р. мала бути винесена постанова, яка оскаржується. З тексту самої спірної постанови не вбачається коли надійшли матеріали, які саме, на якій підставі, хто і коли прийняв таке рішення. Саме з цієї обставини і не відбулось оскарження направленого подання від 28.01.2021р. та постанови від 03.02.2021р., які боржник не отримав, оскільки з тексту листа від 17.05.2021р. Управління така постанова направлялась простою поштовою кореспонденцією. Отже, довести факт направлення та отримання спірної постанови є неможливим в даній справі. Також скаржник звертає увагу на правовий висновок ВСУ у справі про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки від 10.09.2015р., про що зазначено у постанові по справі №6-483цс15. Крім того вказує, що тільки після подачі до суду скарги на постанову від 24.02.2021р., подаючи адвокатський запит та отримання 18.05.2021 року відповіді на нього, - було отримано копію подання від 28.01.2021р. та постанови від 03.02.2021р., адже до цього часу вони боржнику вручені не були. Частина 5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункт а ч. 1 ст.449 ЦПК України визначають, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Оскільки орган ДВС раніше не сповіщав боржника про своє прийняте рішення ніж 18.05.2021 року, то можливо зробити висновок, що строк оскарження розпочинається саме з 18.05.2021р. Ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає обов`язку органу ДВС дану спірну постанову направляти рекомендованою поштовою кореспонденцією (за умови відсутності фінансування з боку стягувача); спірна постанова надсилається простою поштовою кореспонденцією на адресу, вказану у виконавчому листі; спірна постанова не є постановою про відкриття виконавчого провадження, а тому на неї не розповсюджується правило повідомлення з часу направлення органом ДВС. Документи, які мають бути направлені боржнику, мають бути направлені не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Боржник не має жодного обов`язку вважати, передбачати, що виконання рішення суду є ускладненим, що його подальше виконання може бути передано іншому виконавцю або іншому органу ДВС; направлення із запізненням спірної постанови; відсутності доказів про своєчасне направлення спірної постанови органом ДВС (державним виконавцем), - не залежать від боржника, який не чинить жодних ускладнень та перешкод у виконанні рішення суду, а відтак такий строк пропущено з поважних причин та просить поновити строк оскарження. Боржник вважає, що порушене його право на неупереджене виконання судового рішення, як те визначає ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також порушені принципи, які визначені ст.4 цього ж Закону. Крім того, боржник не може миритись із тим, що ще не починаючи проведення примусового виконання, відбувається порушення ст. 19 конституції України та можливе вчинення правопорушення і настання відповідних наслідків, в тому числі і відносно його майна та охоронюваних законом інтересів. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.07.2021 року ОСОБА_2 поновлено строк на оскарження подання від 28.01.2021 року та постанови від 03.02.2021 року, а в поновленні строку на оскарження постанови від 24.02.2021 року відмовлено та в цій частині скаргу повернуто заявнику. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_2 на рішення державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та на постанову заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Чубарева О.О. про передачу матеріалів виконавчого провадження. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що суд першої інстанції не дослідив весь зміст поданої скарги на предмет їх обґрунтування, а відтак порушив ст.ст.2, 6, 10, 12, 13, 209-211, 263,264 ЦПК України. В апеляційній скарзі апелянт повторює доводи скарги, які на його думку не були досліджені судом. Крім того, посилається, що в подання від 28.01.2021р. йде посилання на ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», а суд безпідставно вирішив, що саме ч.1 ст. 13 вказаного Закону зазначалась та використовувалась. Вважає, що посилання суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 657/233/14 від 16.01.2019р. є недоречним. Суд не звернув уваги, що в тексті постанови від 03.02.2021р. вказується подання від 29.01.2021р., проте подання від такої дати не існує. Щодо оскарження постанови від 24.02.2021р. вказує, що виходячи зі змісту постанови від 03.02.2021р. передача матеріалів виконавчого провадження повинна була відбутися до 10 лютого 2021р., тобто постанова про прийняття виконавчого провадження головним державним виконавцем Кусовим Ю.С. мала бути винесена не пізніше 11.02.2021р., проте цього не сталося. З тексту самої постанови не вбачається коли надійшли матеріали, які саме, на якій підставі, хто і коли прийняв таке рішення. Проте суд взагалі це питання не досліджував та не надав йому правової оцінки. Звертає увагу на правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 10.09.2015р. у справі № 6-483цс15, з якого випливає, що будь-який орган ДВС не матиме змоги виконати рішення суду в силу дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки жоден орган ДВС не навів доказів того, що скаржник не відповідає вимогам цього Закону. Отже, навіть за наявності інших обставин, які ускладнюють виконання рішення суду, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на боржника і забороняє проводити щодо нього будь-які виконавчі дії до усунення обставин ним визначених. Крім причин, зазначених в скарзі, які свідчать про порушення його прав діями, які він оскаржує, ОСОБА_2 посилається також на те, що боржник буде нести необґрунтовані витрати на здійснення проїзду до відділу примусового виконання, який знаходиться на більшій відстані від іпотечного майна (подання заяв, клопотань, звернень, участь в процесі проведення виконавчих дій) та в подальшому витрати державного виконавця і залучених ним осіб будуть стягнуті саме з нього ( в тому числі витрати вказаних осіб на проїзд до іпотечного майна). Від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що АТ «Ощадбанк» заперечує проти обставин наведених ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, оскільки у своїй скарзі представник боржника наголошує на безпідставності передання матеріалів виконавчого провадження № 55539269 з Заводського ВДВС до відділу ПВР УЗПВР у Миколаївській області, де Боржником є ОСОБА_2 , посилаючись на порушення УЗПВР у Миколаївській області положень ст. 25 Закону № 1404-VIII та розділу V Інструкції. Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404- VIII (надалі - Закон № 1404ЛЧ1І) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених де підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України. Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є кв. АДРЕСА_1 . Згідно відомостей, отриманих у ході ВП № 55539269, на праві власності боржнику ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_2 , яка передана в іпотеку АТ «Ощадбанк» в забезпечення виконання кредитного зобов`язання в іноземній валюті - Євро. З наведеного вбачається, що місце проживання боржника та майно боржника знаходиться на підвідомчій території як Заводського ВДВС, так і відділу ПВР УЗПВР у Миколаївській області. Відтак, в передачі виконавчого провадження № 55539269 між вказаними органами виконавчої служби не вбачається жодних порушень. Також ОСОБА_2 акцентує увагу на неповажності причин передачі виконавчого провадження, викладених у поданні Заводського ВДВС № 7755/107-36/9 від 29.01.2021, що не відповідає дійсності. Згідно відповідей Державної прикордонної служби України від 16.10.2019 та від 10.03.2021 на запит державного виконавця, боржник ОСОБА_2 неодноразово здійснював виїзди за межі України. У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-УІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п, 19 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. 11.06.2019 Заводським ВДВС отримано заяву АТ «Ощадбанк» від 30.05.2019 № 112.20-11/3 09/44 724/2019-14/вих., якою Банк просив виконавця, зокрема, вжити заходів щодо обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки саме у ВП № 55539269 здійснення такого заходу в більшій мірі могло б спонукати боржника до виконання виконавчого листа Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.05.2017 по справі № 487/5353/16-ц. Однак, виконавцем Заводського ВДВС проігноровано зазначену вимогу АТ «Ощадбанк» та не вжито відповідних дієвих заходів щодо примусового виконання рішення. Відтак, твердження представника боржника ОСОБА_2 про необґрунтованість зазначених вище причин для передачі виконавчого провадження № 55539269 з Заводського ВДВС до відділу ПВР УЗПВР у Миколаївській області, є такими, що не відповідають дійсності. Крім того, представник боржника ОСОБА_2 в скарзі не зазначає які саме права та законні інтереси боржника ОСОБА_2 були порушені діями посадових осіб, що здійснюють примусове виконання рішення; до яких саме протиправних негативних наслідків для боржника ОСОБА_2 призвели дії посадових осіб, що здійснюють примусове виконання рішення. У зв`язку з не зазначенням представником боржника ОСОБА_2 в скарзі переліку тих прав та законних інтересів боржника, які порушено, слід дійти висновку, що права та законні інтереси ОСОБА_2 як боржника, у ході виконавчого провадження не порушені. В діях посадових осіб відділу ПВР УЗПВР у Миколаївській області, діях посадових осіб Заводського ВДВС та діях посадових осіб УЗПВР у Миколаївській області не вбачається жодних порушень закону та підзаконних актів при вчинені ними виконавчих дій щодо передачі виконавчого провадження № 55539269 з одного органу примусового виконання рішень до іншого. Більш того, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.05.2021 у справі 487/5353/16-ц за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця щодо визнання неправомірною постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області ПМРМЮ (м. Одеса) Кусова Ю.С. про прийняття виконавчого провадження № 55539269 від 24.02.2021 - відмовлено в задоволені скарги. Так, Заводським районним судом м. Миколаєва в ухвалі від 20.05.2021 зазначено, що в головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Кусова Ю.С. не вбачається жодних порушень закону та підзаконних актів при вчинені ним виконавчих дій щодо винесення оскаржуваної постанови від 24.02.2021 року про прийняття виконавчого провадження №55539269, а тому скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Головченко Олександр Андрійович на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса) задоволенню не підлягає. Вказана ухвала набрала законної сили 08.06.2021. Таким чином, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.09.2021, вже були предметом дослідження у Заводському районному суді м. Миколаєва (справа 487/5353/16-ц, провадження № 4-с/487/52/21) та боржником не оскаржені. На підставі викладеного, представник АТ «Ощадбанк» просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.09.2021 - без змін. В судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Представники стягувача ОСОБА_3 не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду- без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу. Представник відділу примусового виконання рішень- Максімова О.О. не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду- без змін. Представник управління забезпечення примусового виконання рішень- Сидоренко А.В. не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду- без змін. Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Ухвала суду зазначеним вимогам закону відповідає. Так, судом першої інстанції було встановлено, що в провадженні Заводського відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебували матеріали виконавчого провадження №55539269 (постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2018 року) з примусового виконання виконавчого листа Заводського районного суду м. Миколаєва №2/487/2607/2016 від 23.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит №48 від 27.03.2008 року в сумі 76966,32 євро, що складається з наступного: суми заборгованості за кредитним договором - 60673,63 євро, суми заборгованості за процентами - 13214,54 євро, комісії - 1616,08 євро, пені - 2466,13 євро (за курсом НБУ 70762,99 грн), 26278,12 грн, що складає 3% річних від суми простроченого зобов`язання та судових витрат у сумі 33430,06 грн. Постановою головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовської О.О. від 18.04.2018 року виконавче провадження №55539269 щодо примусового виконання виконавчого листа Заводського районного суду м. Миколаєва від 23.12.2016 року по справі №2/487/2607/2016 було приєднано до зведеного виконавчого провадження №56215892, яке веде Заводський відділ ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області. 28.01.2021 року начальник Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчук С.М. звернувся до начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області із поданням №7755/107-36/9 про передачу матеріалів виконавчого провадження, в якому посилаючись на норми ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» та розділ V Інструкції з організації примусового виконання рішень, просив розглянути питання щодо передачі виконавчих проваджень №№ 53798138, 53798688, 55539269, 60876974, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 56215892 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 із Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 03.02.2021 року заступником начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Чубаревим О.О., за результатами розгляду подання начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука С.М. від 29.01.2021 року за №7755/107-36/9, винесено постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження, відповідно до якої матеріали зведеного виконавчого провадження за №56215892 про стягнення коштів з ОСОБА_2 , до складу якого входить, зокрема виконавче провадження №55539269, передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Вказана постанова мотивована тим, що зведене виконавче провадження у відношенні ОСОБА_2 є складним у виконанні. 08.02.2021 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС Будідовською О.О. винесено постанову про передачу виконавчого провадження №55539269 до відділу ПВР УЗПВР у Миколаївській області на підставі ч.4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (закон від 02.06.2016 № 1404-VШ, що набув чинності 05.10.2016, надалі - Закон № 1404-VІІІ) та у порядку розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 за №2831/5 (надалі - Інструкція). 24.02.2021 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кусовим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №55539269 на підставі ч. 4 ст. 25 Закону № 1404-VІІІ. Судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено, що оскаржуючи подання начальника Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука С.М. від 28.01.2021 року про передачу матеріалів виконавчого провадження, ОСОБА_2 зазначає, що ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає такий вид звернення та таку особу з таким документом. Крім того, у оскаржуваному поданні не зазначені обставини та причини, які ускладнюють його виконання. Проте, ч.1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. За такого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено можливість прийняття державним виконавцем, яким є і начальник відділу, рішення, шляхом внесення подання. В зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з цього питання. Крім того, оскаржуване подання містить обґрунтування обставин, які ускладнюють здійснення зведеного виконавчого провадження, а саме: надмірне навантаження в діяльності державних виконавців, відсутність у відділі транспортного засобу, в результаті чого не проводиться з установленою періодичністю перевірка майнового стану боржника, не вирішується питання щодо звернення стягнення на майно/кошти боржника, не вживаються інші дієві заходи відповідно до повноважень державного виконавця, що в результаті не сприяє примусовому виконанню рішення. При цьому слід зазначити, що наведений в ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» перелік обставин, за яких може відбуватися передача виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, не є вичерпним, так як передбачає наявність інших обставин, що ускладнюють виконання рішення. Враховуючи наведені в поданні обставини, а також тривалий час не виконання рішення суду як в добровільному, так і в примусовому порядку суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги скарги ОСОБА_2 про визнання неправомірною дію Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо подання від 28.01.2021 задоволенню не підлягають. Щодо вимог заявника про визнання неправомірною дію по винесенню постанови від 03.02.2021 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) та її скасування, то суд першої інстанції зазначив, що статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначені особливості підвідомчості виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби та утворення виконавчих груп. Зокрема, ч.3 цієї статті передбачено, що у разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого. Аналогічне положення міститься у п. 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом міністерства юстиції України 02.04.2021 №512/5, зареєстрованої в міністерстві юстиції України 02.04.2021 за №489/20802, з відповідними змінами та доповненнями. Передача виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (ч.4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»). Тобто, Закон України «Про виконавче провадження» наділяє орган державної виконавчої служби дискреційними повноваженнями щодо передачі виконавчих проваджень; перелік підстав для передачі не є вичерпним. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №657/233/14-ц. Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 1 Розділу V Інструкції питання про передачу виконавчого документа іншому органу державної виконавчої служби вирішується начальником органу державної виконавчої служби вищого рівня (про передачу виконавчого документа з відділу, примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - директором цього Департаменту), про що виноситься відповідна постанова (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 6 цього розділу). Державний виконавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дня надходження постанови, зазначеної у абзаці третьому цього пункту, винести постанову про передачу виконавчого документа та направити виконавчий документ до відповідного органу державної виконавчої служби. Згідно з п. 6 Розділу V Інструкції виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби; утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби; якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби; ліквідації або реорганізації органу державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення. Передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися: у випадку, передбаченому абз. 2 пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження; до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, інших органів державної виконавчої служби та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби; до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень, відділів державної виконавчої служби та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням начальника управління забезпечення примусового виконання рішень щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні у відділах державної виконавчої служби (п. 7 Розділу V Інструкції). Пунктом 8 розділу V Інструкції передбачено, що у випадках, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 7 цього розділу, особа, яка прийняла рішення про передачу матеріалів виконавчого провадження, виносить вмотивовану постанову, де обов`язково зазначаються обставини, що обумовили передачу виконавчого провадження, та строки передачі матеріалів виконавчого провадження, які не можуть перевищувати п`яти робочих днів. Так, заступником начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Чубаревим О.О. за результатами розгляду подання начальника Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука С.М. від 28.01.2021 року про передачу матеріалів виконавчого провадження винесено постанову №11.04-01/111 від 03.02.2021 року, зі змісту якої вбачається, що зведене виконавче провадження у відношенні ОСОБА_2 є складним у виконанні, а тому з метою забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій виникає необхідність передати матеріали вказаного зведеного виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби Миколаївської області. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Тобто, приймаючи оскаржувану постанову, ОСОБА_4 , діючи в рамках Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до вимог Порядку передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень, передбаченому Розділом V Інструкції, дійшов висновку про те, що зведене виконавче провадження відносно ОСОБА_2 належним чином не виконується, оскільки є складним у виконанні, а тому підлягає переданню до іншого органу державної виконавчої служби Миколаївської області. При цьому суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_2 на те, що Розділом V Інструкції передбачено порядок передачі лише виконавчого провадження, а не зведеного виконавчого провадження. При цьому суд виходив з того, що зведеним виконавчим провадженням є виконавче провадження з присвоєним Автоматизованою системою виконавчих проваджень номером зведеного виконавчого провадження, до складу якого входять виконавчі провадження про стягнення з одного боржника. Порядок передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого є єдиним та визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією, як при виконанні одного виконавчого провадження так і при виконанні декількох виконавчих проваджень в рамках зведеного виконавчого провадження. Проаналізувавши зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_2 про скасування постанови від 03.02.2021 задоволенню не підлягають. Наведені в апеляційній скарзі доводи даного висновку суду не спростовують. Посилання в апеляційній скарзі на те, що в спірній постанові від 03.02.2021 року зазначено подання від 29.01.2021 року, проте такого документу за цією датою та номером і з цього питання до виконавчого органу не надходило, не є підставою для скасування ухвали суду, так як в ході розгляду справи встановлено, що це є технічною помилкою в зазначенні дати подання, яке було предметом розгляду заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції- начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області, оскільки в тексті постанови зазначено зміст подання від 28.01.2021р. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд взагалі не досліджував та не надав правової оцінки правильності винесення постанови від 24.02.2021р., слід зазначити, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.07.2021 року ОСОБА_2 було відмовлено в поновленні строку на оскарження постанови від 24.02.2021 року відмовлено та в цій частині скаргу повернуто заявнику, тому вона не була предметом розгляду суду першої інстанції. Погоджується колегія суддів також з висновком суду, що ОСОБА_2 не доведено факту порушення його прав та законних інтересів у зв`язку з передачею вказаного вище виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, оскільки його скарга містить тільки загальні посилання на порушення принципів, визначених у ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги. При цьому колегія суддів виходить з наступного. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». У справі, що переглядається, суд першої інстанції врахував, що ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим; що вимоги скарги про визнання неправомірними дій державних виконавців щодо передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, за умови не зазначення того, які законні права та інтереси боржника порушені в такому випадку, свідчать про відсутність порушеного права чи інтересу боржника, який використовує цивільне судочинство не для захисту порушеного права чи інтересу. Фактично боржник тільки припускає, що передача виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, може призвести до упередженого ставлення до нього того виконавчого органу, якому передане зведене виконавче провадження для подальшого виконання. Додаткові витрати, які боржник може понести у зв`язку з цим, також не підкріплені належними та допустимими доказами з урахуванням того, що обоє органи ДВС знаходяться в одному населеному пункті. Не є перешкодою для вчинення необхідних дій щодо примусового виконання рішення також Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки він містить заборону тільки стосовно звернення стягнення на іпотечне майно, проте не містить заборон щодо вчинення інших передбачених Законом «Про виконавче провадження» дій щодо виконання рішень. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення скарги і з огляду на відсутність порушеного права чи інтересу боржника. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року.