Постанова 4812 № 487/5804/16-ц

20.09.21 22-ц/812/1773/21 Справа №487/5804/16-ц Провадження № 22-ц/812/1773/21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 вересня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретерам судового засідання - Біляєвою В.М., за участі заявника - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 серпня 2021 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сухаревич З.М., повний текст складено 13 серпня 2021 року, за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кухаря С.С. у виконавчому провадженні № 60924645,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кухаря С.С. у виконавчому провадженні ВП № 60924645. Обґрунтовуючи скаргу вказував, що постановою державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) Кухаря С.С. від 08 жовтня 2020 року відновлено виконавче провадження у виконавчому провадження ВП № 60924645. Вважає, що вказана постанова не призведе до виконання рішення суду, оскільки в постанові не зазначено строки виконання боржником вимог державного виконавця, не роз`яснено боржнику наслідки невиконання вимог державного виконавця (Стаття 188-13 КУпАП), постанова не має ознак примусу боржника до виконання рішення суду; державний виконавець втратив виконавчий лист. Враховуючи вищевикладене, просив визнати дії державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві ПМУ МЮ (м.Одеса) Кухаря С.С. у виконавчому провадженні ВП №60924645 неправомірною; постанову державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) Кухаря С.С. від 08 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні ВП №60924645 визнати нікчемною та скасувати. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постанова від 08 жовтня 2020 року про відновлення виконавчого провадження відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", відтак суд не вбачає підстав для визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування цієї постанови та відмовив заявникові у задоволенні скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване судове рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки суддя Заводського районного суду м. Миколаєва не є головуючим у справі №487/5804/16-ц. Розділом УІІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №30 від 26 листопада 2010 року визначено порядок визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи. Згідно п.30 цього Положення здійснення розподілу судових справ без урахування Правил, зазначених у цьому положенні не допускається. Зважаючи на таке, просив визнати нікчемною та скасувати оскаржувану ухвалу. Правом на подачу відзиву державний виконавець Заводського відділу ДВС не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи державний виконавець Заводського відділу ДВС повідомлений належним чином, що в силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. У судовому засіданні апеляційної інстанції заявник підтримав свою апеляційну скаргу, просив про її задоволення. Заслухавши доповідь судді, пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2017 року у справі № 487/5804/16-ц зобов`язано ПАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» відновити газопостачання шляхом приєднання газового приладу (газової плити) в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до загальної системи газопостачання. На виконання зазначеного рішення, 13 липня 2017 року Заводським районним судом м. Миколаєва, видано виконавчий лист № 487/5804/16-ц. 21 грудня 2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесі) Кухарем С.С. відкрито виконавче провадження №60924645 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа. Постановами державного виконавця від 16 січня 2020 року та 30 січня 2020 року на АТ «ОГС «Миколаївгаз» було накладено штрафи у розмірі 5100 грн. та 10200 грн. на користь держави. 03 березня 2020 року виконавче провадження було завершено згідно з п. 11 ч. 1ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2020 року постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 03 березня 2020 року визнано незаконною та скасовано. 08 жовтня 2020 року у відповідності до ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження було відновлено. Звертаючись зі скаргою, заявник посилається на нікчемність вказаної постанови та вважає її такою, що не призведе до виконання оскільки: в постанові не зазначено строки виконання боржником вимог державного виконавця, не роз`яснено боржнику наслідки невиконання вимог державного виконавця (стаття 188-13 КУпАП), постанова не має ознак примусу боржника до виконання рішення суду; державний виконавець втратив виконавчий лист. В подальшому зазначив, що виконавчий лист у державного виконавця Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Пунктом 7 розділу І «Загальні положення» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції 02.04.2012 № 512/5 передбачено вимоги до форми та змісту постанови, відповідно до яких постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови. До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами. Зазначеним вимогам постанова від 08 жовтня 2020 року про відновлення виконавчого провадження ВП № 60924645 відповідає в повному обсязі. Вимоги про відповідальність за невиконання вимог державного виконавця та строки виконання рішення суду відповідно до приписів ч.5,6 ст.26 Закону України « Про виконавче провадження» зазначаються у постанові про відкриття виконавчого провадження. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Щодо доводів апеляційної скарги щодо розподілу справи без урахування приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, оскільки суддя Заводського районного суду м. Миколаєва не є головуючим у справі 487/5804/16, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до частин 1-3 статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 ЦПК України, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до ЦПК України здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення), затвердженого рішенням Ради Суддів України від 26 листопада 2010 року з подальшими змінами, визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, в тому числі цивільної справи, здійснюється модулем автоматизованого розподілу. Згідно п. 21 рішення Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 Положення визначено випадки передачі судової справи (матеріалів кримінального провадження) раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті щодо: 1) клопотань (подань), які надійшли у межах одного кримінального провадження (за номером ЄДРДР); 2) судових справ, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження) та ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи; 3) апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів суду першої інстанції, які надійшли у межах одного кримінального провадження (за номером ЄДРДР); 4) апеляційних та касаційних скарг, що надійшли до суду апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у цій судовій справі; 5) заяви або клопотання, що надійшли для вирішення питання про прийняття додаткового судового рішення, виправлення описок та помилок, роз`яснення судового рішення, повернення судового збору; 6) судових справ, що надійшли до касаційної інстанції у зв`язку з їх витребуванням за відкритим провадженням за касаційною скаргою; 7) судових справ про перегляд заочного рішення; 8) заяв та клопотань з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, подані до суду, що розглядав справу; 9) матеріалів кримінального провадження щодо особи, стосовно якої вже здійснюється судове провадження, у випадку, передбаченому частиною другою статті 334 Кримінального процесуального кодексу України; 10) зустрічних позовів та позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у судовій справі, у якій відкрито провадження; 11) заяв про відновлення втраченого судового провадження; 12) заяв про забезпечення позову, доказів, поданих після подання позовної заяви; 13) апеляційних та касаційних скарг, поданих до закінчення апеляційного (касаційного) провадження в рамках однієї справи, але на різні судові рішення; 14) в процедурі банкрутства: заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, які заявлені в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 15) в процедурі банкрутства: позовні заяви про стягнення заробітної плати; про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника (банкрута); інші позовні заяви із майновими та немайновими вимогами до боржника (банкрута); 16) заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за виключенням випадків, визначених законом; 17) ухвал Великої Палати Верховного Суду про повернення судової справи на розгляд відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) через відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Порядок розгляду заяв та клопотань з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, поданих до суду, що розглядав справу передбачені розділом УІ ЦПК України в редакції 2004 року та 2017 року « Процесуальні питання, пов`язанні з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів( посадових осіб»). Тоді, як порядок оскарження дій, рішень та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, передбачений розділом УІІ ЦПК України, в редакції 2004 року та 2017 року « Судовий контроль за виконанням судових рішень» і до п.21 вищевказаного Положення не включено. За такого, скарги, подані в порядку передбаченому розділом УІІ ЦПК України, підлягають автоматизованому розподілу. А відтак, відсутні підстави для розподілу справи раніше визначеному складу суду. Аналогічний перелік справ, з врахуванням повноважень суду першої інстанції, містить п.3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Заводському районному суду м. Миколаєва, затверджених рішенням загальних зборів цього суду від 11 листопада 2016 року. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2020 року у справі 487/5804/16-ц, для розгляду скарги ОСОБА_1 на дії ДВС визначено головуючого суддю - Сухаревич З.М. За такого, доводи апеляційної скарги щодо недотримання розділу ІІІ Положення від 26 листопада 2010 року при визначенні судді при розгляді цієї справи колегією суддів не приймаються, оскільки є надуманими. Інших доводів, які свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення по суті скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 08 жовтня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Надані заявником пояснення у суді апеляційної інстанції не були доводами апеляційної скарги та не спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є такими, що дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року.