Постанова 4824 № 756/8257/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/8257/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/8462/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року, ухвалене під головуванням судді Тітова М.Ю., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, - в с т а н о в и в : У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 та вона має право на спадкування у першу чергу за законом. Вказувала, що 16 лютого 1961 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 та отримала прізвище чоловіка « ОСОБА_6 ». Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року їй визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого матері ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Вона звернулась до Четвертої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, де була заведена спадкова справа № 338/2005. Отримати свідоцтво про право на спадщину вона не мала можливості, оскільки право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстроване та відсутній правовстановлюючий документ. Зазначений житловий будинок був збудований у 1956 році та 14 листопада 1988 року прийнятий в експлуатацію. Незважаючи на те, що право власності померлої ОСОБА_4 на житловий будинок не було зареєстровано, він належав їй на праві власності та може бути успадкований. На час побудови житлового будинку у 1956 році виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації. Обов`язковість такої реєстрації була встановлена з набранням чинності ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень». Вважає, що в разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності вказаним Законом, спадкоємець, який прийняв спадщину, має право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право спадщину. Враховуючи вказане, просила визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальна площа - 82,5 кв.м, житлова площа - 41,2 кв.м (т. 1 а.с. 3-4). Відповідачка ОСОБА_3 подала заяву, в якій позовні вимоги визнала (т. 1 а.с. 88). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року вказаний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 82,5 кв.м та житловою площею 41,2 кв.м) в порядку спадкування (т. 1 а.с. 139-141). Не погодившись з рішенням районного суду, 15 квітня 2021 року представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 - адвокат Лященко А.М. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (т. 1 а.с. 151-185). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що у подружжя ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , було двоє дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 є дітьми померлих своїх батьків та входять до першої черги спадкування. У померлого ОСОБА_9 був син - ОСОБА_10 який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , але був живий на день відкриття спадщини після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Онук померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_10 у відповідності до правила представлення фактично успадкував частину майна, оскільки був зареєстрований у житловому будинку по АДРЕСА_1 і проживав разом зі ОСОБА_4 , а тому є таким, що фактично прийняв спадщину. Апелянт ОСОБА_1 є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_10 , який успадкував за ОСОБА_4 Ѕ спадкового майна - того майна, яке успадкував би її померлий син. Зазначала, що оскаржуване рішення впливає на обсяг спадщини, який спадкується наразі апелянтом після чоловіка. Вважає, що позивач взагалі не має жодного відношення до спадкового майна, оскільки вона пропустила строк на звернення до нотаріуса із заявою про спадщину. Крім того, звертаючись до суду з позовом позивач не знала, що її права порушені, оскільки факт відсутності документів на будинок був встановлений 18 січня 2016 року постановою державного нотаріуса Одинадцятої державної нотаріальної контори Саніної Л.А. Також у матеріалах справи відсутні повноваження представника позивача та докази сплати судового збору (т. 1 а.с. 151-185). Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Нікіташ С.П. подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. На обґрунтування відзиву зазначив, що апелянт не надала доказів прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_10 та не довела, що останній прийняв спадщину в розумінні ст. 549 ЦК УРСР після смерті бабусі - ОСОБА_4 . Крім того, апелянт з 2005 року не заявляла про права на вищевказаний будинок. Проте ОСОБА_2 24 і 25 березня 2016 року уклала два договори купівлі-продажу та за якими власником вищевказаного будинку є ОСОБА_11 , тому скасування оскаржуваного рішення може вплинути на його права та обов`язки (т. 1 а.с. 217-224). Відповідачка ОСОБА_3 подала відзив, в якому заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала доводи апелянта необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, зазначала, що оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , вважала за необхідне закрити апеляційне провадження (т. 2 а.с. 35-37). Судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного розгляду залучений ОСОБА_11 як третя особа без самостійних вимог (т. 2 а.с. 22-23). Третя особа ОСОБА_11 подав заперечення проти апеляційної скарги, в яких зазначив, що можливе скасування рішення суду може вплинути на його права і обов`язки, оскільки він у 2016 році придбав вищевказаний будинок загальною площею 82.5 кв.м., у встановленому порядку провів реконструкцію будинку внаслідок чого загальна площа збільшилась до 186 кв.м. Подання апелянтом ОСОБА_1 скарги у березні 2021 року на рішення суду першої інстанції від 08 лютого 2016 року, тобто майже через шість років, і поновлення строків на апеляційне оскарження вважав незаконними та такими, що порушують принцип юридичної визначеності. Оскільки ОСОБА_4 у зв`язку із станом здоров`я і до часу смерті у 2005 році проживала у своїй доньки ОСОБА_2 , сам по собі факт реєстрації ОСОБА_10 у вищевказаному будинку не свідчить про простійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Оскільки апелянт не надала переконливих доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 , просив закрити апеляційне провадження по справі (т. 2 а.с. 49-56). З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Салівон Д.О. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Нікіташ С.П. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи до суду не прибули, були сповіщені повідомленнями на зазначені ними поштові адреси та адреси електронної пошти, телефонограмами та оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_3 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою. Поряд з цим ОСОБА_3 16 липня 2021 року подала до суду відзив на апеляційну скаргу за змістом якого вбачається, що відповідач повідомлена про розгляд справи апеляційним судом. Залучений апеляційним судом як третя особа без самостійних вимог ОСОБА_11 був повідомлений особисто про що є відмітка працівників пошти про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 26-56). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є батьками позивачки ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а.с. 21). 26 лютого 1961 року ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_6 » (т. 1 а.с. 22, 53). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 73). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, за довідкою від 07 липня 2005 року № 79, ОСОБА_4 з 21 листопада 1952 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24, 57). Після смерті ОСОБА_4 залишилася спадщина, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який не було зареєстровано (а.с. 27-32, 39). З матеріалів інвентаризаційної справи, рішення Виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 28 листопад 1988 року № 886 вбачається, що на підставі рішень виконкому Київської міської ради народних депутатів від 18 серпня 1983 року № 1197 «Про відведення земельної ділянки Голов.КБ виконкому міськради для житлового, торговельного та культурно-побутового будівництва житлового масиву смт. Пуща-Водиця у Подільському районі» та від 01 грудня 1987 року № 1156 «Про відселення громадян з ділянки забудови житлового масиву смт. Пуща-Водиця у Подільському районі», у зв`язку з необхідністю забезпечення розрахунків з власниками за знесення їх приватних домоволодінь та плодово-ягідних насаджень, виконавчий комітет, розглянувши матеріали, подані комісією по прийняття особистих будинків в експлуатацію, вирішив домоволодіння громадян, розташовані на земельній ділянці забудов житлового масиву смт. Пуща-Водиця, на які не оформлено раніше право особистої власності і які підлягають знесенню та наданню грошової компенсації за будівлі та плодово-ягідні насадження - визнати, що домоволодіння належать на праві особистої власності громадянам згідно додатку № 1 до цього рішення; затвердити акт приймальної комісії від 14 листопада 1988 року про прийняття цих будинків в експлуатацію; Бюро технічної інвентаризації видати свідоцтва на право особистої власності громадянам на домоволодіння, що перелічені в додатку № 1 (т. 1 а.с. 97-126). Згідно додатку № 1 під номером 4 значиться ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , 82,5 кв.м.(т. 1 а.с. 111). З наявної у матеріалах справи копії спадкової справи № 338 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що 05 липня 2005 року позивач ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини до Четвертої Київської державної нотаріальної контори після смерті її матері ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 46-50). Листом державного нотаріуса Четвертої Київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 було пропущено строк для прийняття спадщини (т. 1 а.с. 64). Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2013 року визначено ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини тривалістю два місяці після померлої матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 25-26). 29 березня 2013 року ОСОБА_2 повторно подала заяву про прийняття спадщини до Четвертої Київської державної нотаріальної контори після смерті її матері ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 66). Листом Четвертої Київської державної нотаріальної контори № 501 від 25 квітня 2013 року повідомлено позивачу, що в безспірному порядку видати свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою неможливо, оскільки право власності не зареєстровано (т. 1 а.с. 78). Відповідачка ОСОБА_3 є донькою позивачки ОСОБА_2 03 липня 2014 року ОСОБА_3 також до нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 80). Постановою державного нотаріуса Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори від 18 січня 2014 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкове майно (а.с. 131). 24 березня 2016 року і 25 березня 2016 року були укладені договори купівлі-продажу за якими ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_11 придбав по Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського МНО Халявкою Н.М. (т. 1 а.с. 221-224). Зважаючи, що рішенням Виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 28 листопад 1988 року № 886 затвердженого акт приймальної комісії про прийняття будинків в експлуатацію, у т.ч. і належного ОСОБА_4 житлового будинку АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції відхилив відповідні посилання на розбіжності адреси спірного майна. Колегія суддів перевірила доводи апелянта ОСОБА_1 щодо прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_10 та встановила наступне. За наданими до суду копією свідоцтва про народження, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є сином ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та рідним братом позивачки у цій справі ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 13-14). За свідоцтвом про народження, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 165). За свідоцтвом про смерть ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та на час його смерті залишались живими його мати - ОСОБА_4 та син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . При цьому відомостей про ОСОБА_14 (мати ОСОБА_10 ) матеріали справи не містять (т. 2 а.с. 12) За наданою до районного суду завіреною нотаріусом копією матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_4 за відомостями домової книги на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , довідки за вказаною адресою крім ОСОБА_4 , були зареєстровані і проживали ОСОБА_2 , її донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , онук ОСОБА_4 - ОСОБА_10 , донька ОСОБА_10 - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т. 1 а.с. 60-65). Цих обставин, зокрема факту реєстрації і місця проживання ОСОБА_10 за адресою житлового будинку АДРЕСА_1 позивачка ОСОБА_2 не заперечувала і в поданій до нотаріальної контори пояснювальній записці (т. 1 а.с. 58-59). Відповідно до положень ст. 529 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і відкриття спадщини, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Згідно до ст. 549 ЦК Української РСР було визначено дії, що свідчать про прийняття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до пункту 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР (чинної на час відкриття спадщини) доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Відтак, з огляду на положення ст. 529, 549 ЦК Української РСР, ОСОБА_10 успадкував частину спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка б належала його батькові ОСОБА_9 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та, оскільки був зареєстрований і проживав за адресою спадкового майна із спадкодавцем ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 , вважався таким, що фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , після його смерті залишились його дружина ОСОБА_1 , діти - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_10 і ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвами (т. 1 а.с. 167-169). Таким чином апелянт ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_10 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб, доказів про розірвання шлюбу за життя ОСОБА_10 до суду не надано (т. 1 а.с. 166). На час смерті ОСОБА_10 05 березня 2005 року набрав чинності ЦК України в редакції Закону від 16 січня 2003 року Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). Так, позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. За ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. За змістом ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Як стверджувала в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_10 (онук померлої ОСОБА_4 ) у відповідності до правила представлення фактично успадкував частину майна, яка належала б за законом його батьку ( ОСОБА_9 ), оскільки був зареєстрований у житловому будинку по АДРЕСА_1 і проживав за вказаною адресою разом зі ОСОБА_4 , а тому є таким, що фактично прийняв спадщину після померлої бабусі. Такі доводи апелянта, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно з ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення має місце у випадках встановлених ст. 1266 ЦК України, за умови якщо спадкоємець першої-третьої черг спадкування за законом помер до відкриття спадщини. Норми ст. 1266 ЦК України застосовуються лише щодо відносин при спадкуванні за законом (глава 86 ЦК України). Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України) Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У частині третій цієї статті зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.. За довідкою державного нотаріуса Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори О.Кеда від 16 липня 2021 року № 5118/01-16, у провадження нотаріуса знаходиться спадкова справа № 1337/2005 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_10 , 1967 року народження. Спадкова справа заведена 19 серпня 2005 року на підставі заяви ОСОБА_1 , яку вона подала від свого імені та як законний представник своїх малолітніх дітей - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_11 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_12 . Заява зареєстрована в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ 19 серпня 2005 року за № 2678а (т. 2 а.с. 71-72) За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи апелянта ОСОБА_1 , що оскаржуваним рішенням порушені її права, належним відповідачем за позовом ОСОБА_2 , окрім її доньки ОСОБА_3 , мала б бути і ОСОБА_1 . З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Нікіташ С.П. про закриття апеляційного провадження з тих підстав, що оскаржуваним рішенням районного суду не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 74-76) Пред'явлення позову до неналежного відповідача та (або) не пред'явлення позову до належного відповідача (відповідачів) є самостійною підставою відмови в позові. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) викладено правовий висновок, що «суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного нотаріуса, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України». Як встановлено судом, апелянт ОСОБА_1 не брала участь у розгляді справи районним судом та у справі відсутні докази, які б спростовували доводи апелянта, що суд не повідомляв її і вона не була обізнана про розгляд цієї справи. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)). Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив заперечення залученої апеляційним судом до участі у справі третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_11 щодо незаконного, на його думку, допуску апеляційної скарги ОСОБА_1 до перегляду судом апеляційної інстанції. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі ст. 141 ЦПК України, слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5481 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом сплата якого підтверджується наявними у справі доказами (т. 1 а.с. 193-194). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Відмовити в задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування. Стягнути із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) - 5 481 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 10 вересня 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова