Постанова 4824 № 369/3022/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/3022/23 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С. апеляційне провадження №22-ц/824/3473/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування, - установив: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Борщагівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування позову посилався на те, що після смерті його рідної бабусі ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відкрилась спадщина на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Він є спадкоємець за правом представлення (його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Спадщину він прийняв, оскільки на час її відкриття постійно проживав з бабусею (а саме з 2020 року) та не відмовився від спадщини. Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом він не має можливості, оскільки не подав нотаріусу документ, який підтверджує факт постійного спільного проживання з померлою. Вказав, що частина житлового будинку належала батьку бабусі - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті, дві доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадщину прийняли шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном. Але відповідачка по справі одноосібно 09 червня 1979 року отримала свідоцтво про право на спадщину на частину будинку. Тобто, його бабуся була безпідставно позбавлена своєї частки у спадщині. На даний час інша частина житлового будинку успадкована ним після смерті свого діда ОСОБА_5 . Оскільки він спадщину після смерті своєї бабусі ОСОБА_3 прийняв, видане свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 в 1979 році порушує його право на прийняття частини спадкового майна та має бути визнане недійсним в судовому порядку та визнано за ним право власності на цю частину будинку. Просив суд, встановити факт постійного проживання його, ОСОБА_1 , разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 09 червня 1979 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим №2828 та зареєстроване в Погосподарській книзі села 09 червня 1979 року під №554. Визнати за ним право власності на частину будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті своєї баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що під час дослідження доказів, відповідачем не було заявлено, а судом першої інстанції не було визнано довідку виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №23 від 18 січня 2023 року недопустимим доказом, підробленою чи підчищеною. Довідка видана компетентною посадовою особою, а відповідач заперечуючи інформацію, яка в ній викладена, керувався лише власним інтересом, а не об`єктивними фактами. Вказує, що оцінка суду першої інстанції ґрунтується на показах свідків, які є суперечливими. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що виплата пенсії та видача лікарського свідоцтва про смерть є свідченням проживання покійної ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , є помилковим. Зазначає, що оскільки покійна ОСОБА_3 та відповідач прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , одна лише відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на все спадкове майно в цілому, чим було порушене право покійної ОСОБА_3 (на даний момент порушене його право) на спадщину, а тому наявні підстави для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним. Також, посилається на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року, справа №138/1735/20 та вказує, що оскільки сторони в установленому законом порядку прийняли спадщину, однак лише відповідач отримала свідоцтво про право на все спадкове майно в цілому, чим було порушено його право на спадщину, а тому наявні підстави для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним. Просив суд, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повному обсязі. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що довідка виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №23 від 18 січня 2023 року, на яку посилається позивач, видана на підставі акта депутата та довідки з КНП «Медичний центр Борщагівської сільської ради», з огляду на що вона є вторинним документом. Позивачем не було надано документів, на підставі яких була видана зазначена вище довідка, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку не приймати вказану довідку до уваги. Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що померла бабуся ОСОБА_3 проживала разом з ним з 2020 року і по день смерті. Вказує, що на запит нотаріуса, Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області повідомила, що ОСОБА_3 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . У той же час, обставини, які були встановлені судом першої інстанції, ОСОБА_1 ніяк не заперечує та ніяк не коментує у своїй апеляційній скарзі. Таким чином, померла ОСОБА_3 проживала саме за адресою: АДРЕСА_1 , а не за адресою позивача. Зазначає, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування фактів порушення нею прав ОСОБА_1 при отриманні у червні 1979 року свідоцтва про право на спадщину за законом, останнім надано не було. Наголошує, що тільки після встановлення юридичного факту постійного проживання його разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, він міг би прийняти спадщину у встановленому законом поряду. Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилась, її представник - ОСОБА_7 подала клопотання про відкладення розгляду справи,у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, проте судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність. Інші особи, які викликались в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 ОСОБА_4 був батьком ОСОБА_3 (що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданого Києво-Святошинським райбюро ЗАГС, свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2 , виданого Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району) та батьком ОСОБА_2 (що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданого Києво-Святошинським бюро ЗАГС Київської області). З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 №173, заведеної Першою Київською обласної державною нотаріальною конторою Київської області, вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулась лише ОСОБА_2 . Інші спадкоємці на час розгляду справи із заявами про прийняття спадщини не звертались. 09 червня 1979 році ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим №2828 та зареєстроване в Погосподарській книзі села 09 червня 1979 року під №554. За життя ОСОБА_3 не оспорювала право ОСОБА_2 на частину житлового будинку. Щодо іншої частини житлового будинку встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року визнано за ОСОБА_1 право власності на частину будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (і яка визначена в Інвентаризаційній справі та відповідних технічних паспортах які квартира АДРЕСА_3 ), в порядку спадкування за заповітом після смерті свого діда ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому судовим рішенням встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 25 серпня 2005 року, видане виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області серії НОМЕР_4 . З матеріалів спадкової справи №60/2006 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , судом встановлено, що єдиним спадкоємцем за заповітом є Позивач - ОСОБА_5 . Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВЕО №345774, виданого 30 травня 2007 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Коцюрбою Г.Г. за реєстровим номером 3-1035 та Державного акту на право власності на землю серії ЯМ №443888 зареєстрованого 10 липня 2012 року, земельна ділянки, площею 0,1244 га, кадастровий номер 3222485901:01:025:0015, розташована в АДРЕСА_1 , належить на праві власності позивачу. У реєстрації за позивачем права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нотаріусом було відмовлено через те, що останнім було не надано правовстановлюючих документів на даний будинок, виданих на ім`я спадкодавця. 19 грудня 2006 року Києво-Святошинським районним судом Київської області по справі №2-3178/2006 було визнано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Київським апеляційним судом 20 травня 2021 року по справі №2-3178/2006 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2006 року було скасовано та у позові відмовлено. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 було задоволено та здійснено поворот виконання рішення у справі №2-3178/2006. При розгляді даної справи ОСОБА_2 не заперечувала права ОСОБА_1 на частину домоволодіння. На час вирішення справи між сторонами виник спір щодо іншої частини будинку. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданого виконавчим комітетом Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області. ОСОБА_3 була бабусею ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 ОСОБА_1 та свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 ОСОБА_8 ). З наданої суду копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_3 №7/2022 вбачається, що 19 жовтня 2022 року до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття фактично спадщини після смерті бабусі в порядку представлення (батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). При цьому, у своїй заяві ОСОБА_1 вказав, що бабуся ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_2 . На запит нотаріуса, Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області повідомила, що ОСОБА_3 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Після чого 16 січня 2023 року ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу заяву про те, що померла бабуся ОСОБА_3 на момент смерті постійно проживала по АДРЕСА_2 . За життя померла ОСОБА_3 заповіту не склала. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що померла бабуся ОСОБА_3 проживала разом з ним з 2020 року і по день смерті. Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження існування фактів порушення відповідачкою прав позивача при отриманні у червні 1979 році свідоцтва про право на спадщину за законом, останнім, суду не надано. За життя ОСОБА_3 не оспорювала такого права, заяв про прийняття спадщини не подавала та по суті пояснень проживала в даному будинку, але в іншій половині, яка в подальшому успадкована позивачем. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З огляду на ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу. Черговість прийняття спадщини встановлена ст.ст. 1261 - 1265 ЦК: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа; у п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. За ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. У ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу. За змістом статей 1217, 1258 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно з умовами ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. В силу положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України особа вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не заявила про відмову від неї. Згідно з підп. 3.21 і 3.22 п. 3 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. До внесення змін Міністерством юстиції України до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у підпункт 3.22 пункту 3 Глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину», а саме до 04 грудня 2017 року, для нотаріальних органів України доказом постійного проживання із спадкодавцем (у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання із спадкодавцем) могли бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. У положеннях п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення з приводу того, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що довідку виконавчого комітету сільської ради, яку надав ОСОБА_1 , як на підтвердження факту його проживання разом з померлою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , суд не може брати до уваги, як належний доказ, оскільки в ній не вказано з яких саме даних виходила особа, яка її складала. Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що виплата пенсії за період з 01 квітня 2020 року по 20 липня 2021 року нараховувалась та здійснювалась листоношою відділення поштового зв`язку №129 з доставкою по АДРЕСА_1 . Також, у лікарському свідоцтві про смерть №41 від 21 липня 2021 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області вказано у графі «Місце смерті: АДРЕСА_1 ». Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що померла бабуся ОСОБА_3 проживала разом з ним з 2020 року і по день смерті. Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження існування фактів порушення відповідачкою прав ОСОБА_1 при отриманні у червні 1979 році свідоцтва про право на спадщину за законом, останнім, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку суду не надано. А тому, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним право власності на частину домоволодіння, оскільки на даний час частина будинку належить йому в порядку спадкування (рішення суду по справі №369/7973/23), інша частина - відповідачці ОСОБА_2 (свідоцтво про право на спадщину за законом). Щодо посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року по справі №138/1735/20, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що оскільки сторони в установленому законом порядку прийняли спадщину, однак лише відповідач отримала свідоцтво про право на все спадкове майно в цілому, чим було порушене право позивача на спадщину, наявні правові підстави для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним. Тобто, у справі №138/1735/20 Верховний Суд прийшов до такого висновку з огляду й на те, що у справі вже було встановлено, що сторони прийняли спадщину в установленому законом порядку. Водночас, в цій справі позивач звернувся до суду, зокрема із вимогою встановити факт постійного проживання його разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Таким чином, тільки після встановлення вказаного юридичного факту позивач міг би прийняти спадщину у встановленому законом порядку. Відтак, висновок Верховного Суду у справі №138/1735/20 зроблений за інших обставин, які не можна назвати релевантними до цього спору, а тому не маже бути застосований судом під час прийняття рішення у цій справі. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про недоведеність позивачем порушеного, невизнаного або оспорюваного права на спірне майно. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба