Постанова 4801 № 128/946/21

Справа № 128/946/21 Провадження № 22-ц/801/2586/2021 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 рокуСправа № 128/946/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач), суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Васильєвої Т.Ю., в залі суду, встановив: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування. Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказала, що на день смерті її матері за вказаною адресою, крім померлої були зареєстровані вона та син померлої - ОСОБА_2 . У позовній заяві зазначила, що вона у встановлений законом строк звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори від 19 березня 2021 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на цілий спадковий житловий будинок у зв`язку з тим, що окрім ОСОБА_1 спадкоємцем є ще син померлої ОСОБА_2 . Також позивач вказала, що за життя її мати хворіла та з 2003 року потребувала постійної сторонньої допомоги, особливого догляду та уваги, так як хворіла на шизофренію. Впродовж останнього року життя мати перебувала у важкому фізичному та безпорадному стані через загострення хвороби, тому позивач здійснювала за нею постійний догляд до її смерті, забезпечувала її продуктами харчування, побутовими товарами, за власні кошти здійснювала оплату комунальних послуг, підтримувала будинок в належному стані, здійснювала ремонт, а також за власні кошти здійснила поховання матері. Посилаючись на те, що відповідач родинних відносин із спадкодавицею не підтримував багато років, працював за кордоном, під час хвороби не відвідував матір, ухилявся від надання їй матеріальної допомоги, морально не підтримував, ОСОБА_1 звернувшись в суд з даним позовом, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що позивачем не доведено у сукупності обставин, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від права на спадкування, зокрема позивачем не доведено, що за життя спадкодавець зверталась до сина за наданням допомоги та потребувала такої допомоги саме від нього, а він свідомо ухилявся від надання такої допомоги, а також не доведено факт перебування спадкодавця у безпорадному стані, в тому числі на підставі медичних довідок про наявність у останньої психічних захворювань та перебування її на обліку у відповідних медичних установах. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 посилаючись на неповноту та невірне з`ясування обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції сторонами було визнано безпорадність стану померлої ОСОБА_3 , крім того ці обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки. В апеляційній скарзі зазначено, що відповідач розумів свій обов`язок щодо надання допомоги хворій матері за життя, мав можливість її надавати, однак свідомо ухилявся від виконання встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги, а також визнав, що його матері потрібна була саме його допомога. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній обставини. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу визнав і не заперечував щодо її задоволення. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Так, судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с. 10). Право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 одержали спадкоємці першої черги - її діти: син ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 08 лютого 1967 року (а.с. 9) та дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 24 березня 1962 року (а.с. 11). Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 06 квітня 1985 року, ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 12). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на цілий житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого в.о. державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори Березовською В.С. 18 грудня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-4391 (а.с. 13 - 14). Із спадкової справи № 458/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заведеної Вінницькою районною державною нотаріальною конторою, вбачається, що 28 липня 2012 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини за законом (а.с. 50). 02 серпня 2012 року до Вінницької районної державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_7 - чоловіка померлої ОСОБА_3 , відповідно до якої він відмовився від належної йому частки спадщини на користь дочки померлої - ОСОБА_1 (а.с. 53). 12 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницької районної нотаріальної контори із заявою про те, що спадщину після смерті своєї матері в установлені строки не прийняв та на неї не претендує (а.с. 54). 17 листопада 2012 року листом Вінницької районної державної нотаріальної контори Захаревича В.І. повідомлено про те, що вищевказана заява вчинена ним після закінчення шестимісячного терміну для подачі заяви про відмову або прийняття спадщини, відтак він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та вправі звернутись до Вінницької районної державної нотаріальної контори для оформлення спадщини (а.с. 55). Відповідно до довідки Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області № 2926/08-04 від 04 серпня 2020 року ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала з 04 листопада 1976 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18). Із довідки, виданої Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області № 4031/08-04 від 11 вересня 2020 року, вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані і проживали її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 19). Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори від 19 березня 2021 року № 404/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на цілий житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15-16). Зі змісту постанови вбачається, що відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, державним нотаріусом було зазначено, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є два спадкоємці ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), а тому нотаріальна контора не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом на цілий спадковий будинок лише одному спадкоємцю - ОСОБА_1 . Правовідносини, що виникли між сторонами, пов`язані із усуненням відповідача від права на спадкування і регулюються Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Вимогами статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_1 , з посиланням на наявність підстав, визначених частиною 5 статті 1224 ЦК України, заявлено вимогу про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом майна ОСОБА_3 , оскільки остання за життя фактично перебувала у безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги та догляду, а відповідач не приймав участі у догляді за нею, не вчиняв дій щодо утримання та надання допомоги. Частиною 3 статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 481/985/19, лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, перебування спадкодавця у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, необхідність такої допомоги для існування спадкодавця, наявність можливості для надання допомоги та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 279/4927/19 та від 19 липня 2021 року у справі № 127/11408/19, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20). Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначалося, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування згідно з ч. 5 ст. 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивач не надала належних та допустимих доказів щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, а також потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідача. Крім того, судова колегія погоджується з висновком районного суд про те, що хоча ОСОБА_3 і померла у віці 71 років, тобто була людиною похилого віку, однак позивачем в порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано будь-яких доказів, зокрема медичної документації, які б свідчили про наявність у померлої психічних захворювань та перебування на обліку у відповідних медичних установах, тобто свідчили про безпорадність її стану. Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами було визнано факт безпорадного стану спадкодавця ОСОБА_3 , а також визнання сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції того, що остання перебувала за життя у важкому фізичному стані, була психічно не здорова та в останні роки життя була прикута до ліжка, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах, проте з 2003 року по день смерті ОСОБА_3 не надано жодного такого доказу на підтвердження даного факту, при цьому доводити факт безпорадного стану тільки поясненнями позивача, відповідача та свідків є недостатнім. Посилання на те, що відповідач ОСОБА_2 мав можливість надавати допомогу за життя хворій матері, але свідомо ухилявся від надання такої допомоги, а також визнання останнім того, що мати потребувала допомоги саме він нього, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач не навела переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме від відповідача, а також того, що за життя ОСОБА_3 зверталася до нього за такою допомогою. Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Щодо визнання відповідачем апеляційної скарги, то відповідно до вимог ч.4 ст. 364 ЦПК України таке визнання враховується судом апеляційної інстанції лише у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи, однак в даному випадку визнання відповідачем апеляційної скарги не свідчить про наявність фактів, які б були підставою для задоволення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук