LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Вінницький апеляційний суд127/11408/19

від 06.02.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 127/11408/19 Провадження № 22-ц/801/107/2020 Категорія: 60 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 рокуСправа № 127/11408/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Якименком Олексієм Олексійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року, постановлене у складі судді Венгрин О. О. в м. Вінниці, повне судове рішення складено 04 листопада 2019 року,- в с т а н о в и в: 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, у якому ставила вимогу усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Вінниці. Обґрунтовуючи позов, зазначила що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить: 33/50 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельні ділянки за цією ж адресою. Позивач є спадкоємцем за заповітом від 09 квітня 2016 року, її батько - відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом та має право на обов`язкову частку після смерті матері, вони обоє у встановлений строк подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Відповідач ухилявся від надання матері допомоги, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані, була визнана інвалідом першої групи загального захворювання з 23 травня 2013 року безстроково, потребувала сторонньої допомоги та постійного лікування, отримувала соціальні послуги від соціальних робітників Територіального центру соціального обслуговування м. Вінниці (придбання та доставку товарів, прибирання у помешканні, допомога в оплаті комунальних послуг, приготування їжі, спілкування тощо) В свою чергу позивач надавала бабі матеріальну допомогу, мати позивача на її прохання здійснювала догляд за бабою. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було надано належних, допустимих та безспірних доказів ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання та потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме від відповідача. Той факт, що відповідач тривалий час не спілкувався з матір`ю, не свідчить про його умисне ухилення від надання допомоги, не надано доказів того що мати зверталась до сина за наданням допомоги та не доведено спроможність його надавати матеріальну допомогу та факту умисного ухилення від надання такої допомоги матері. З таким рішенням не погодилась позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Якименко О. О., 02 грудня 2019 року подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд невірно оцінив фактичні обставини по справі, які містять достатньо доказів умисного ухилення відповідача від утримання спадкодавця та її потребу в такому утриманні, адже за нею доглядали сторонні люди. Образа відповідача на матір не виправдовує те, що він не надавав їй необхідної допомоги, наголошує на обов`язку повнолітніх дітей піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначив, що суд вірно встанвовив, що його мати не перебувала у безпорадному стані, що також підтвердили соціальні працівники, які надавали їй допомогу, не потребувала допомоги від нього, відносини з матір`ю до 2016 року були нормальними, стверджує, що ніколи не ухилявся від надання допомоги своїй матері, знав, що біля неї знаходяться соціальні працівники, за кілька місяців до смерті матері він з нею зустрічався вона була у нормальному стані. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Якименко О. О. подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав. ОСОБА_2 та його представник адвокат Шишковська А. Б. заперечили проти поданої апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просили залишити в силі . Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. По справі встановлено наступні обставини: ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниці померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про смерть на т. 1 а. с. 12) Після смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить: 33/50 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0,0515 га кадастровий номер 0510136300:01:038:0082, площею 0,0010 кадастровий номер 0510136300:01:038:0083, площею 0,0021 га кадастровий номер 0510136300:01:038:0084, площею 0,0028 га кадастровий номер 0510136300:01:038:0085, за тією ж адресою (т. 1 а.с. 16, 20-23). Відповідач ОСОБА_2 приходиться сином померлій ОСОБА_3 та батьком позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , копією свідоцтва про одруження ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 ) ОСОБА_8 (т. 2а.с. 5, 16, 17) З матеріалів спадкової справи №25/2017 заведеної після смерті ОСОБА_3 (копія у т. 2 на а.с. 4-74), судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (онука спадкодавця ОСОБА_3 ) 26 жовтня 2017 року, відповідач ОСОБА_2 (син спадкодавця ОСОБА_3 ) 27 жовтня 2017 року звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 4, 12) За життя ОСОБА_3 залишила заповіт від 09 квітня 2016 року, у відповідності до змісту якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що матиме право за законом, заповідає ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не може особисто прочитати текст заповіту уголос та власноручно його підписати, через похилий вік, за її бажанням, на її особисте прохання та за її дорученням, заповіт підписано ОСОБА_9 в присутності свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ( т. 1 а.с. 14) ОСОБА_2 звертався з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року у цивільній справі №127/7783/18 йому було відмовлено в задоволенні позову (т. 1 а.с. 24-27) За життя ОСОБА_3 встановлено інвалідність І Б групи загального захворювання безстроково, вона потребувала сторонньої допомоги. (Довідка до акту огляду МСЕК від 23 серпня 2013 року т. 1 а.с. 29) Індивідуальним планом реабілітації особи з інвалідністю № 781 від 23 травня 2013 року ОСОБА_3 встановлені обмеження до самообслуговування та до пересування ІІІ ступеня, вона потребує засоби реабілітації - палиці. (т. 1а.с. 183-184) Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці здійснював соціально-побутове обслуговування ОСОБА_3 , надавав їй соціальні послуги вдома з 10 липня 2013 року до дня смерті, що підтверджується договорами про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокого (проживаючого самотньо) громадянина з IV групою рухової активності, договором про надання соціальних послуг, індивідуальним планом надання соціальної послуги догляду вдома. (т. 1 а.с. 34-39) З січня 2013 року по квітень 2013 року ОСОБА_3 отримувала пенсію у розмірі 1 888, 71 грн. ( довідка № 1885 УПФУ у м. Вінниця 12.03.2013 року -т. 1 а.с. 181) З 07 червня 2013 року по 14 червня 2013 року ОСОБА_3 проходила лікування в МКЛ ШМД м. Вінниці в нейрохірургічному відділенні; з 07 жовтня 2013 року по 25 жовтня 2013 року знаходилась у стаціонарі неврологічного відділення Вінницького госпіталю для інвалідів війни, що підтверджується виписками з історії хвороб №6119, №4467 ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 32, 33) Відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, з січня 2015 року по вересень 2017 року отримував щомісячно 1 753, 93 грн пенсії, з жовтня 2017 року по грудень 2017 року по 3 460, 64 грн пенсії, що підтверджується копією пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , довідками Управління ПФУ в місті Вінниці від 21 травня 2019 року. (т. 1 а.с. 77, 148-150) Між сторонами виник спір з приводу усунення від права на спадкування (стаття 1224 ЦК України). Відповідно до ст. ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, а в відповідач ОСОБА_2 належать до першої черги спадкоємців та має право на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатна дитина спадкодавця, вони обоє прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , звернувшись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Верховний Суд України у п. 6 постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року N 7 роз`яснив, що при встановленні судом факту ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця слід враховувати поведінку особи і розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливостей для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Судова практика ґрунтується на тому, що спадкоємець може бути усунений від спадкування лише при одночасному встановленні трьох складових: - факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво; - потребу спадкодавця в допомозі особи, про усунення від спадкування якої йдеться; - факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 760/21117/15-ц та ін. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції проаналізувавши надану медичну документацію дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 хворіла та потребувала сторонньої допомоги, однак не перебувала у безпорадному стані та була забезпечена належним доглядом від соціальних працівників Територіального центру соціального обслуговування. Доказів того, що ОСОБА_3 потребувала постійного стороннього догляду немає. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили лише хворобу померлої, жоден з них не вказав на безпорадний стан покійної. Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач не ухилявся від утримання покійної матері, не було надано та здобуто доказів звернення ОСОБА_3 до сина з проханням про надання їй допомоги, спадкодавиця отримувала дохід у вигляді пенсії. Наданими позивачем доказами та матеріалами справи не доведено ні потребу спадкодавця в допомозі саме від відповідача ОСОБА_12 , ні факт ухилення останнього від надання допомоги спадкодавцеві. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди з тим як суд оцінив наявні в справі докази, однак при цьому не наведено об`єктивних обставин, які б свідчили про помилкове рішення суду з приводу того чи іншого доказу чи порушення норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, заявником не надано. Суд першої інстанції вірно визначився з характером правовідносин по справі, повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, дав вірну оцінку здобутим доказам, вірно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тому апеляційний суд дійшов до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України). Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Якименком Олексієм Олексійовичем, залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк Повне судове рішення складено 06 лютого 2020 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»