Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/1694/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5998/21 Справа № 212/1694/21 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач- ОСОБА_1 відповідач- Приватне акціонерне товариство «Суха Балка» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачаПриватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2021 року, ухваленого суддею Чорним І.Я. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 09 квітня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позову зазначив, що він з 02.12.1974 року по 10.01.1986 року та з 09.03.1992 року по 03.12.2012 року працював на шахтах «Южна», «Ювілейна» Рудніка «Суха Балка», правонаступником яких є ПрАТ «Суха Балка», підземним машиністом електровоза, підземним бурильником, підземним електрослюсарем, підземним прохідником. Зазначив, що при виконанні своїх безпосередніх трудових обов`язків працював в умовах великого рівня шуму. В 1995 році позивачу встановлено професійні захворювання вібраційна хвороба 1 ст. з синдромом вегетосенсорної полінейропатії, двокохлеарний неврит 1 ст. (нейросенсорна приглуховатість). Висновком ЛТЕК від 05.09.1995 йому первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, у зв`язку з професійним захворюванням. При повторних переоглядах відсоток втрати професійної працездатності змінювався та 20.09.2000 року встановлено 25% втрати професійної працездатності, безстроково. У зв`язку з хронічними професійними захворюваннями порушено звичний спосіб життя позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Позивач постійно відчуває ломоту в суглобах кінцівок, шум у вухах, набряки гомілок, сухий кашель. Просив стягнути з відповідача як компенсацію за заподіяну моральну шкоду 200 000 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. Відповідач ПрАТ «Суха Балка», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що відповідач не порушував законодавство про працю відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням у останнього професійного захворювання. Окрім того, відповідач вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди в розмірі 75000 грн. не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також критеріям ст.23 ЦК України і позивачем не наведено конкретних достатніх аргументів щодо обґрунтування заявленої у позові суми моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 з 02.12.1974 року по 10.01.1986 року та з 09.03.1992 року по 03.12.2012 року працював на шахтах «Южна», «Ювілейна» Рудніка «Суха Балка», правонаступником яких є ПрАТ «Суха Балка», підземним машиністом електровоза, підземним бурильником, підземним електрослюсарем, підземним прохідником, що підтверджується копією трудової книжки. Відповідно до копії Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) № 98 від 23.08.1995 року, вбачається, що на підприємстві шахта «Юбилейна» РУ «Суха Балка» проведено розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , якому 16.08.1995 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини встановлено професійні захворювання вібраційна хвороба 1 ст. з синдромом вегетосенсорної полінейропатії, двокохлеарний неврит 1 ст. (нейросенсорна приглуховатість). Згідно копії виписки з акту огляду ЛТЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги від 05.09.1995 року ОСОБА_1 первинно встановлена ступінь втрати професійної працездатності 40%. При повторних переоглядах відсоток втрати професійної працездатності змінювався та 20.09.2000 року встановлено 25% втрати професійної працездатності, безстроково. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків на підприємствах, правонаступником, яких є ПрАТ «Суха Балка», тому роботодавець зобов`язаний відшкодувати спричинену позивачу втратою здоров`я моральну шкоду. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не погоджується із доводами скаржника щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Згідно ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку, вперше позивачу 05.09.1995 року було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 45%. За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід узгоджується з положенням ст.83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом з ПрАТ «Суха Балка» на користь позивача ОСОБА_1 . Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, врахував ступінь втрати ним професійної працездатності, вперше 05.09.1995 року в розмірі 40% , в подальшому ступінь втрати професійної працездатності зменшився до 25% і залишився незмінним з 20.09.2020 року безстроково,що вказує на незворотність негативних наслідків профзахворювань на житті позивача, оскільки відновити своє здоров`я позивач уже не зможе, врахував тривалість перенесених страждань, взяв до уваги період роботи позивача в шкідливих умовах праці - 18 років та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди у сумі 75 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, інші доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: