Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/482/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5302/21 Справа № 212/482/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Кислиця І.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 26 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У січні 2021 пору позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі ПрАТ «суха балка») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю батька. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання трудових обов`язків гірничого майстра на шахти ім.Фрунзе рудника «Суха Балка» (правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка») загинув її батько ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що у зв`язку з утратою батька позивач зазнала душевного болю й відчула сильний емоційний стрес, чим їй завдано моральної шкоди, яку просила стягнути ПрАТ «Суха Балка» в розмірі 300 000,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві, задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судові витрати в сплаті судового збору в розмірі 2500 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі, відповідач ПрАТ «Суха Балка», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду викладених у рішенні, обставинам справи, порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. При цьому, скаржник зазначає, що позивач не має права на отримання компенсації моральної шкоди завданої смертю батька, оскільки на час настання нещасного випадку 20.11.1995 року норми Цивільного кодексу Української РСР не передбачали права на відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи її родичам (чоловікові, дружині, батькам, усиновлювачам, дітям, усиновленим, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Наголошує на тому, що таке право виникло лише з набранням чинності ЦК України 2004 року, яким було визначено право члена сім`ї потерпілого на відшкодування моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «Суха Балка», без задоволення, вказуючи на те, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача Цуканову Н.В. , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 та її батьком у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання трудових обов`язків з гірничим майстром шахти «Фрунзе» рудника «Суха Балка» ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві зі смертельним наслідком, а саме близько 18-00 год. ОСОБА_2 непритомним був знайдений лежачим вздовж вагону на негабаритній частині орту-заїзду 37 осі горизонту 910 м. Причинами нещасного випадку, згідно п.11.3. Акту №63 про нещасний випадок, за формою Н-1, визначено: ішемічну хворобу серця ускладнену гострою коронарною недостатністю. 07 липня 1990 року ОСОБА_1 уклала шлюб, після державної реєстрації якого їй присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ». Нещасний випадок, що стався на виробництві з батьком позивача - ОСОБА_2 та призвів до його смерті визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом про що складено акт №63 від 01.12.1995 року про нещасний випадок на виробництві. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що смерть ОСОБА_2 батька позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, а тому поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на роботодавця - ПрАТ «Суха Балка», правові підстави для стягнення якої визначені статтею 440-1 ЦК Української РСР 1963 року. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Частини 1, 2 статті 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до ст.440-1 ЦК України в редакції 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Згідно ч.ч.1,3 ст.17 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до роз`яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст.49 Закону «Про інформацію», ст.44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2). Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5). Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що моральна шкода заподіяна позивачу у зв`язку із смертю її батька на виробництві повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963, виходячи з вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються, що кореспондується зп.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 268 ЦК України, передбачає, що позовна давність не поширюється: на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію Отже, з аналізу вищевказаних норм слідує, що право на відшкодування моральної шкоди члену сім`ї потерпілого виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві. Нещасний випадок, що стався на виробництві з батьком позивака - ОСОБА_2 та призвів до його смерті визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом про що складено акт №63 від 01.12.1995 року про нещасний випадок на виробництві. Внаслідок його смерті позивачу спричинено моральну шкоду, пов`язану із втратою рідної людини, позбавлено моральної підтримки, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків. Виходячи із наведених вище обставин, висновок суду першої інстанції, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування, колегія суддів вважає правильним. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення моральної шкоди за втрату рідної людини батька, смерть, якого сталася при виконанні ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, ступеня вини відповідача у недотриманні положень з охорони праці, які призвели до смертельного нещасного випадку, а саме обставини загибелі батька позивача, вік позивача в якому нею було втрачено батька, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, як втрату підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначив до стягнення компенсацію у сумі 250 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди за втрату близької і рідної людини, батька. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга сторони відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка»залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2021 року. Головуючий: Судді: