Постанова 4856 № 560/3971/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3971/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 07 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - стягнути з прокуратури Хмельницької області вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21 446,25 грн.; - стягнути з прокуратури Хмельницької області середній заробіток в сумі 997,50 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 15 листопада 2019 року по день ухвалення рішення; - звернути до негайного виконання рішення суду про виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах суми стягнення за один місяць. Постановою Верховного Суду від 21.12.2020 скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №560/3917/19. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зобов`язано Прокуратуру Хмельницької області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури. У частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Хмельницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2019 до 20.01.2021 в сумі 21446 (двадцять одна тисяча чотириста сорок шість) грн. 47 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині часткового задоволення позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції, наказом в.о. прокурора Хмельницької області від 13.11.2019 №1003к позивач звільнена з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII з 15.11.2019. 15.11.2019 позивач звернулась до прокуратури Хмельницької області із заявою, у якій просила повідомити, чи виплачена їй вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку відповідно до вимог статті 44 Кодексу законів про працю України. Листом від 15.11.2019 №18-2356-19 прокуратура Хмельницької області повідомила, що позивач звільнена з посади відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, а не на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Постановою Верховного Суду від 21.12.2020 позов ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зобов`язано Прокуратуру Хмельницької області виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури. У частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не було з`ясовано період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості. Суди, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На виконання вказаної постанови Верховного Суду від 23.12.2020 ОСОБА_1 , згідно наказу керівника Хмельницької обласної прокуратури №28к від 19.01.2021 нарахована та виплачена вихідна допомога при звільнення в сумі 21 446,25 грн., яка після утримання податків склала 17 264,23 гривні. Зазначене підтверджується довідкою відповідача від 22.01.2021 за №21-11вих-21. Розрахунок нарахування цієї допомоги підтверджується довідкою відповідача від 22.01.2021 за №21-10вих-21. Сторонами також підтверджувався факт виплати вказаної суми 20.01.2021. Приймаючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 21446,47 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, за частиною першою статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. В силу частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України). З аналізу статей 47, 116, 117 випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. У відповідності з абзацом першим пункту 2 Порядку №100, затверженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення від 22.01.2021, позивачу нараховано за вересень-жовтень 2019 року 37905,04 грн. Сукупна кількість робочих днів за цей період склала 38 днів. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 997,50 грн. (37905,04 : 38 робочих дні). Затримка розрахунку при звільненні становить 294 робочих днів (період з 16.11.2019 до 20.01.2021). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 293265 грн. (середньоденне грошове забезпечення 997,50 грн. х 294 календарних днів). Слід зауважити, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою вихідної допомоги в розмірі 21446,25 грн, з сумою компенсації за несвоєчасний розрахунок 293265 грн., не можна вважати співмірною, оскільки остання набагато перевищує розмір невчасно виплаченої суми вихідної допомоги. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. Враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення вихідна допомога при звільненні становить 21446,25 грн, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, істотність частки невиплаченої при звільненні суми вихідної допомоги складає 7,313% (21446,25 грн./ 293265 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) ). Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу з урахуванням істотності частки 7,313 становить: 21446,47 грн. (997,50 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 7,313% х 294 (дні затримки розрахунку). Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №480/3354/19. Із доводами апелянта про те, що зменшуючи розмір відшкодування за ст.117 КЗпП України та визначаючи його конкретну суму, суду необхідно порівнювати суму простроченої заборгованості щодо всіх належних працівнику сум, передбачених на день звільнення, колегія суддів не погоджується, оскільки при вирішенні цього питання суд не враховує всі належні працівнику суми, передбачені на день звільнення, а враховує такі обставини, як розмір лише недоплаченої належної працівнику суми, передбаченої на день звільнення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Відтак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.