Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 675/3252/18

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 675/3252/18 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 02 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просив зобов`язати відповідача виводити його з камери та переміщати по території ЗВК №58 у кайданках, а також утримувати в одиночній камері чи у камері одного. Рішенням Ізяславського районного суду від 13 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 21 червня 2019 року постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 березня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 березня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» утримувати ОСОБА_1 в одиночній камері чи в камері одного. В цій частині справу направлено до Ізяславського районного суду Хмельницької області на новий розгляд. В іншій частині судові рішення залишено без змін. Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 08 грудня 2020 року справу передано на розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахування судом всіх обставин справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 308 КАС України та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)". Позивач, вважаючи, що наявні підстави для утримання його в одиночній камері чи в камері одного звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для зобов`язання відповідача утримувати ОСОБА_1 в одиночній камері або в камері одного, а тому заявлений позов задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Згідно із ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Аналізуючи доводи апелянта, що відповідачем протиправно не поміщено позивача в одиночну камеру, колегія суддів зазначає наступне. Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України). До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України). Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Статтею 150 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки. Відповідно до ч.1 ст.151 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. Крім того, статтею 151-1 КВК України, встановлено, що зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього Кодексу. Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені: з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п`яти років строку покарання; з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п`яти років строку покарання. Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки. Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами. Абзацом 11 пункту 1 розділу ХХХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5, встановлено, що у необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за постановою начальника установи виконання покарань його можуть тримати в одиночній камері. Таким чином, діючим законодавством України, що регламентує порядок та умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі, передбачено утримання таких засуджених в приміщеннях камерного типу, як правило, по двоє. Після відбуття відповідно терміну в приміщеннях камерного типу, в яких тримаються дві особи, такі засуджені можуть бути переведені до багатомісних приміщень камерного типу, а згодом - до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки. Тобто КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не передбачено за звичайних умов переведення засуджених до довічного позбавлення волі до одиночних камер (утримання одних, в одномісній камері). Єдиним виключенням з даного правила є (не рахуючи притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення до ПКТ, ДІЗО, карцеру на певний строк) утримання засудженого до довічного позбавлення волі в одиночній камері з метою захисту від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за постановою начальника або заявою самого засудженого. Разом з тим, оцінюючи наведені апелянтом аргументи, колегія суддів зауважує, що позивачем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не було надано достатньо належних доказів, які підтверджують факт і надають підстави для утримання ОСОБА_1 в одиночній камері (утримання одних, в одномісній камері), як те передбачено ст. 151 -1 Кримінально виконавчого кодексу України. При цьому, надані матеріали позивачем, які на його думку дають підстави відповідачу утримувати його в одиночній камері не є достатніми та не беруться до уваги судом апеляційної інстанції. Також, ОСОБА_1 в підтвердження доводів які викладені в апеляційній скарзі, а саме щодо наявності загрози його життю з боку службових осіб ДУ "Замкова виправна колонія (№58)", доказів того ким та при яких обставинах була створена чи створюється загроза його життю, також не надано. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи є довідки №101 від 09.01.2019 року та №973 від 12.03.2019 року, які надані начальником оперативного відділу ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" Зведенюком В.М. та в.о. начальника ДУ "Замкова виправна колонія (№58)" Мокринським В.І., згідно яких встановлено, що інформація про існування загрози життю і здоров`ю засудженого ОСОБА_1 та про вчинення ним злочину відносно інших засуджених в оперативний відділ не надходила. Крім того, доказом відсутності за станом здоров`я підстав для утримування в одиночній камері ОСОБА_1 згідно ч.1 ст.151 КВК України є довідка №14 від 05.03.2019 року медичної частини філії ДУ "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у Хмельницькій області. Інформація, яка міститься в наданій позивачем копії довідки про надання медичної допомоги засудженому, не дає підстав вважати, що за станом здоров`я він має утримуватись в одиночній камері чи в камері один. Водночас, слід зазначити, що в постанові від 20.11.2020 у справі №675/3252/18 Верховний Суд звернув увагу, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин внаслідок протиправних дій, бездіяльності чи рішень суб`єкта владних повноважень. У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що судами не було встановлено чи звертався позивач із відповідною заявою про його ізольоване утримання до адміністрації Виправної колонії, як це передбачено частиною першою статті 151 КВК України, тобто судами залишилось не встановлено, якими саме діями чи бездіяльністю були порушені права ОСОБА_1 , що в подальшому може стати підставою для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії. Окрім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву із посиланням на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 675/2106/17. Із врахуванням цих висновків Верховного Суду, Хмельницьким окружним адміністративним судом витребувано у відповідача відомості щодо звернення позивача із заявою про утримування його в одиночній камері чи в камері одного. Відповідно до довідки №362 від 03.02.2021 в матеріалах особової справи ОСОБА_1 відомості щодо звернення із заявою про утримування його в одиночній камері чи в камері одного відсутні. Тобто, позивач не звертався до адміністрації ЗВК №58 з заявою про утримування його в одиночній камері чи в камері одного, в матеріалах особової справи відсутні відомості про існування загрози життю і здоров`ю засудженого ОСОБА_1 та про вчинення ним злочину відносно інших засуджених. Дані обставини також встановлені рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 20.08.2018 по справі №675/2106/17, яке набрало законної сили 12.11.2018. Доводи апелянта про те, що 28.08.2020 у судовому засіданні ОСОБА_1 дав особисто в руки представнику ЗВК №58 заяву щодо утримання його одного із-зі загрози його життю від адміністрації ЗВК №58, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки позивачем не надано доказів отримання цієї заяви відповідачем. Таким чином, судом не встановлено фактів допущення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача, а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача утримувати ОСОБА_1 в одиночній камері (одномісній камері або камері одного). Отже, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності в діях відповідача будь-яких порушень, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оцінюючи наведені апелянтом аргументи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов висновку, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.