Постанова 4857 № 344/2858/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 344/2858/17 пров. № А/857/12015/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Благодійного фонду "Благодійна громадська культурологічна фундація "Цинамоновий хрущ" на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2021 року про закриття провадження, повстановлену суддею Антоняк Т.М. у м. Івано-Франківську, у справі № 344/2858/17 за адміністративним позовом Благодійного фонду "Благодійна громадська культурологічна фундація "Цинамоновий хрущ" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, про визнання протиправним п.13 рішення Комісії виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з питання надання в оренду нежитлових приміщень та приватизації об`єктів комунальної власності міста, оформлений протоколом №3/16 від 05.05.2016, - ВСТАНОВИВ: 28 лютого 2017 року позивач Благодійний фонд «Благодійна громадська культурологічна фундація «Цинамоновий хрущ» звернувся до суду із позовом до відповідача виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, у якому просив визнати протиправним п. 13 рішення Комісії виконавчого комітету Івано-Франківської міськради з питань надання в оренду нежитлових приміщень та приватизації об`єктів комунальної власності міста, оформлений протоколом № 3/16 від 05.05.2016. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та позивачем було украдено Договір оренди нежитлових приміщень №ДО-3342, відповідно до п.1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 52,8 кв.м розташовані на першому поверсі в будинку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Леся Курбаса, 6, які перебували на балансі житлово-експлуатаційної організації №9. Угодою №УО-3342-4 від 28.04.2016 внесено зміни до Договору в частині збільшення площі орендованих приміщень (збільшено до 53,1 кв.м) та замінено балансоутримувача на КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія». Передача в оренду приміщень згідно п.1.2 Договору здійснена на підставі рішення Виконавчого комітету міської ради від 14.07.2009 №

332. У відповідності до п.1.3 Договору приміщення передані в оренду для використання під «Музей міста Станіслав». Пунктом 6.1 Договору з урахуванням внесених до нього змін обумовлено кінцевий термін дії Договору до 31 травня 2016 року. Разом з тим п.6.4 Договору передбачено можливість продовження дії договору, якщо орендар належним чином виконував умови договору, у тому числі щодо своєчасної та у повному обсязі оплати орендної плати та не пізніше 30 днів до закінчення дії Договору звернувся із відповідною заявою до орендодавця із пакетом документів, підтверджуючих виконання орендарем умов договору. Порядок розгляду і прийняття рішень на підставі поданої орендарем заяви здійснюється орендодавцем у порядку, передбаченим Положенням про оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 27 квітня 2007 року. На звернення до відповідача із заявою про продовження терміну дії оренди відповідно до п.6.4 Договору, комісією Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з питань надання в оренду приміщень та приватизації об`єктів комінальної власності нежитлових м. Івано-Франківська прийнято рішення, оформлене протоколом №3/16 від 05.05.2016, оскаржуваним п. 13 якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на продовження дії Договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3342, мотивуючи його невиконанням орендарем його умов. Згідно доводів позивача оскаржуване рішення є протиправним, прийнятим без достатніх правових підстав та з порушення процедури, передбаченої для його прийняття. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2017 року залучено до участі у справі Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2021 року закрито провадження у справі. Ухвала мотивована тим, що даний правовий спір повинен вирішуватись за правилами господарського судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції ст.17 КАС України та зазначає, що даний спір відповідає критеріям адміністративного і дослідженню підлягають виключно публічно-владні, управлінські рішення та дії органу виконавчого комітету міської ради, створеного для розгляду звернень від фізичних і юридичних осіб з питань оренди нежитлових приміщень та приватизації об`єктів комунальної власності міста, а також проведення конкурсів на право укладення договорів оренди об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Івано-Франківська. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції. Закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Відповідно до п. 4 ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з даним адміністративним позовом), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду. Згідно ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. В розумінні п.1, п.4 ч.1 ст.3 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за ознаками, наведеними в ч. 1 ст. 17 КАС України (у редакції на час подання позову). Згідно з пунктом першим частини першої цієї статті встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічні положення містить ст.19 КАС України у редакції, чинній на дату постановлення судом оскаржуваної уквали. За правилами ч.3 ст. 3 КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Вжитий процусуальний термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Водночас, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виснував, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права з огляду на таке. Судом встановлено, що фактичним предметом даного спору є скасування окремого пункту рішення органу виконавчого комітету міської ради, створеного для розгляду звернень від фізичних і юридичних осіб з питань оренди нежитлових приміщень та приватизації об`єктів комунальної власності міста, а також проведення конкурсів на право укладення договорів оренди об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Івано-Франківська, яким, на думку позивача, порушено його право на продовження дії укладеного договору оренди нежитлових приміщень. Наведе свідчить, що даний спір виник саме з правовідносин її учасників на підставі укладеного між ними договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3342 від 19.07.2009 (з урахуванням змін до нього), а заявлення позивачем до суду даних позовних вимог є реалізацією свого права на захист порушених інтересів в межах визначених договірних відносин. Разом з тим, предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції. З моменту укладення правочину між орендарем та відповідачем як орендодавцем припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді. За змістом п.1 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Частиною 2 ст.20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Предметом оскарження в даній справі є дії та рішення, які вчинялися (приймалися) відповідачем на основі юридичних фактів, які мали місце і стосовно яких згодом виник спір, що не містить характерних публічно-правових ознак правовідносин. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. При цьому, колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Зі змісту законодавчих приписів с.17 КАС України, що діяла на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, та ст.19 КАС України у чинній редакції слідує, що якщо законом встановлено інший порядок судового провадження у спорах юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття. Оскільки Виконачий комітет Івано-Франківської міської ради в межах спірних правовідносин не здійснював владних управлінських функцій щодо позивача, в межах спірних правовідносин виступає орендодавцем, оскаржуване рішення мало вплив на продовження дії Договору оренди нежитлових приміщень, наданих позивачу як орендарю, відтак спірні правовідносини не є публічно-правовими та не підлягають врегулюванню в суді адміністративної юрисдикції і має вирішуватися судом за правилами ГПК України Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом» та поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування процесуальних наслідків, передбачених статтею 238 КАС України. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Благодійного фонду "Благодійна громадська культурологічна фундація "Цинамоновий хрущ" залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 червня 2021 року про закриття провадження у справі № 344/2858/17 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 18.08.2021.