Постанова 4857 № 140/7295/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/7295/20 пров. № А/857/11917/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкодіної Любові Василівни на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року, ухвалене суддею Дмитруком В.В. у м. Луцьку Волинської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 140/7295/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 25 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради, я якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у виплаті неотриманої його матір`ю ОСОБА_2 за час життя субсидії, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.11.2019 по 31.01.2020 у розмірі 2212, 14 грн та зобов`язати здійснити ці виплати. Вимоги позовної заяви обґрунтовує тим, що рішенням комісії УСЗН ВК Ковельської МР (протокол №27 від 27.12.2019) ОСОБА_2 було призначено та нараховано субсидію на фактичну кількість проживаючих на сплату комунальних послуг та придбання скрапленого газу на період з 01.11.2019 по березень 2020 року включно щомісячно у розмірі 737,38 грн. Виплата субсидії ЖКП мала здійснюватись готівкою на особистий картковий рахунок ОСОБА_2 . З 01.02.2020 нарахування та виплата субсидії припинились у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив у виплаті йому як правонаступнику ОСОБА_2 нарахованої, але невиплаченої їй за життя субсидії. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач не має права на виплату суми призначеної, але не виплаченої пенсії у зв`язку із смертю одержувача житлової субсидії відповідно до п.3 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, оскільки ОСОБА_2 було призначено та нараховано субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з 01.11.2019 без врахування доходу її сина. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача адвокат Шкодіна Любов Василівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголосив, що за рішенням комісії соціальні норми житла то соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на фактично проживаючих зареєстрованих за даною адресою членів домогосподарства. Доходи членів домогосподарства, які фактично за даною адресою не проживають, в сукупний дохід домогосподарства не враховуються. При зверненні за субсидією громадянка ОСОБА_2 подала заяву на розгляд комісії з питань соціального захисту населення та призначення різних видів соціальних допомог і житлових субсидій, зазначивши, що її син фактично не проживає у даному житлі та просила не враховувати його доходи при розрахунку субсидії. Субсидія гр. ОСОБА_2 призначалась на наступні періоди без врахування доходів її сина, з 2015 р. по 2020 р. згідно її заяви за рішенням комісії. В даному випадку субсидія померлої гр. ОСОБА_2 призначалась на соціальні нормативи на одну особу без врахування доходів сина, а тому відмова у повернутів кошти неотриманої субсидії є правомірною, оскільки таке повернення позивачу, передбачене п.3 Порядку №848, є неможливим за відсутності його участі в отриманні цієї субсидії. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 03.11.2019 ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , звернулась до Управління із заявою про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї складав 6776,46 грн (а.с.24-28). Рішенням комісії з питань соціального захисту населення та призначення різних видів соціальних допомог і житлових субсидій виконавчого комітету Ковельської міської ради, оформленого протоколом №27 від 27.12.2019, ОСОБА_2 було призначено та нараховано субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з 01.11.2019 (а.с.23). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31.01.2020 серії НОМЕР_1 (а.с.20). З 01.02.2020 нарахування субсидії припинено у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . На звернення позивача від 11.03.2020 про виплату йому нарахованої, але невиплаченої матері - ОСОБА_2 субсидії у період з 01.11.2019 по 31.01.2020, Управлінням листом від 19.03.2020 №383/226 повідомлено про технічну неможливість здійснення виплатити неотриманої субсидії, оскільки на наступний період йому не призначено субсидію у зв`язку з набутям права власності на квартиру (будинок) на суму, що перевищує 50 тисяч гривень протягом 12 місяців, що передували звененню із відповідною заявою про призначення субсидії (а.с.10-11). Крім того, на звернення Управління за роз`ясненнями, Департамент соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації, листом від 03.04.2020 №1287/03-31/2-20 рекомендував заявнику звернутися із заявою у жовтні 2020 року та повідомив, що у випадку призначення йому субсидії на загальних підставах вказану суму йому буде виплачено (а.с.12-13). Управління повідомило позивача про отримані від Департаменту соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації роз`яснення листом №459/2.26 від 07.04.2020. Позивач, вважачи такі дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції. Закріплений у статті 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Так, статтею 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Водночас однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою ОСОБА_1 з діями Управління щодо відмови у виплаті призначеної та нарахованої його матері ОСОБА_2 субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з 01.11.2019, однак не виплаченої у зв`язку зі смертю одержувача субсидії, на які, на думку позивача, він фактично набув права власності, а тому спір щодо стягнення таких коштів має розглядатися за правилами цивільного судочинства. На переконання колегії суддів, позивач при зверненні до суду із даним позовом має на меті не захист прав як учасників адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речового права. Отримавши бюджетні кошти у вигляді нарахування субсидії, ОСОБА_2 фактично набула права власності на них. За змістом ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є об`єктом цивільних прав. Згідно статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим і, зважаючи на суть права (інтересу), за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у цій справ (захист прав позивача щодо виплати нарахованої, але не отриманої його матір`ю за життя житлової субсидії і не стосуються порядку її призначення), має вирішуватись у порядку цивільного судочинства. При цьому колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. З наведених норм слідує, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття. Спори щодо права власності за своєю природною є спорами про речове право, захист якого здійснюється в порядку цивільного судочинства. Таким чином, заявлені позивачем вимоги, вирішені судом першої інстанції оскаржуваним рішенням, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув даний спір в порядку адміністративного судочинства. Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, тому оскаржуване рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 238, 308, 309, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкодіної Любові Василівни задовольнити частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі №140/7295/20 скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга З. М. Матковська