Постанова 4824 № 369/4044/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 серпня 2021 року м. Київ справа №369/4044/17 провадження №22-ц/824/8354/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Пугач Д.С. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Данильченко Олени Олександрівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у складі судді Пінкевич Н.С. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області про виселення,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2017 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Сафір Ф.О. звернувся до суду з позовом, в якому просив виселити ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 квітня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №К2Н0GK00260411, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у вигляду кредитної лінії у розмірі 263 925 доларів США строком до 19 квітня 2021 року. У забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 19 квітня 2006 року укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 . Стверджував, що відповідач не надав своєчасно ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами, передбаченими умовами договору. Посилався на те, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості в сумі 543 861,59 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки. З огляду на вказані обставини вважав, що усі мешканці даного будинку підлягають виселенню, на підставі чого і звернувся з даним позовом до суду. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 22 серпня 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Данильченко О.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивувала тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи. Звертала увагу суду на копію будинкової книги, долученої до позовної заяви, яка підтверджує факт реєстрації у спірному будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Дані особи народилися 25 липня 2006 року, тобто через три місяці після укладення договору іпотеки, та були прописані у будинку без згоди АТ КБ «Приватбанк». Вказувала на необхідність застосування судом у даній справі висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 січня 2018 року по справі №643/2333/15-ц. Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року залишено без змін. Судом апеляційної інстанції зазначено, що АТ КБ «Приватбанк» не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі по справі отримали вимогу-повідомлення щодо добровільного звільнення житлового будинку протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги. Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зі змісту кредитного договору від 19 квітня 2006 року та договору іпотеки від 19 квітня 2006 року вбачається, що кредит в сумі 263 925 дол. США був наданий ОСОБА_1 на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Зауважив, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не перевірив і не встановив чи придбаний житловий будинок відповідачем повністю за кредитні кошти, які він отримав відповідно до кредитного договору від 19 квітня 2006 року, які за пунктом 1.1. договору призначені для придбання позичальником нерухомого майна, або ним вносились окрім кредитних коштів й особисті кошті. Матеріали справи договору купівлі-продажу вищевказаного будинку не містять, вказані обставини, від яких залежать визначенні законом підстави щодо виселення з іпотечного майна, не встановлені. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Службу у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на її правонаступника - Службу у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області. Учасники справи у судове засідання вчетверте не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, у зв`язку з чим колегією суддів вирішено здійснювати розгляд справи за відсутності всіх учасників справи. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для виселення відповідача та малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки їх фактичне проживання за адресою місцезнаходження майна, що передано в іпотеку не підтверджено належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом. Проте, з таким висновком суду колегія не погоджується з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 19 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2Н0GK00260411, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 263 925 дол. США строком до 19 квітня 2021 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлених кредитним договором. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 19 квітня 2006 року укладено договір іпотеки №K2H0GK00260411. Відповідно до п. 7 договору іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 320,30 кв.м, житловою площею 67 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2Н0СК00260411 від 19 квітня 2006 року в сумі 543 861,59 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 травня 2013 року складає 4 345 454,10 грн, звернуто стягнення на будинок загальною площею 320,30 кв.м, житловою площею 67 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №K2H0GK00260411 від 19 квітня 2006 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовим актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Рішення набрало законної сили. Згідно копії будинкової книги, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . У повідомленнях від 11 листопада 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» вимагав від відповідачів та всіх зареєстрованих осіб у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги добровільно звільнити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . АТ КБ «Приватбанк», звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що оскільки судовим рішенням звернуто стягнення не предмет іпотеки, усі мешканці даного будинку підлягають виселенню. Відповідно до статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»). При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів». Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №310/2950/18. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Таким чином, основною обставиною, яку слід було з`ясувати при розгляді цієї справи, є те, чи придбано будинок, який став предметом іпотеки , за кредитні кошти, чи ні. Саме від цього залежить можливість виселення відповідачів з іпотечного житла з наданням чи без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до змісту кредитного договору № К2Н0GK00260411 від 19 квітня 2006 року та договору іпотеки від 19 квітня 2006 року, кредит у сумі 263 925 дол. США був наданий ОСОБА_1 на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу від 19 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 придбано за суму - 580 750 грн, яка еквівалентна 115 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на момент укладення цього договору. Таким чином, ураховуючи умови договору купівлі-продажу та умови кредитування (ціль: для придбання нерухомості) у сукупності з іпотечним договором, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів того, що за рахунок кредитних коштів була придбана якась інша нерухомість, колегія суддів доходить висновку, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний за кредитні кошти. На підставі викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не з`ясував обставини щодо придбання житлового будинку, не перевірив і не встановив чи придбаний житловий будинок відповідачем за кредитні кошти, які він отримав відповідно до кредитного договору від 19 квітня 2006 року або за особисті, обмежившись лише тим, що фактичне проживання відповідачів за адресою місцезнаходження майна, що передано в іпотеку, не підтверджено належними та допустимими доказами, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та виселення відповідачів з житлового будинку, повністю придбаного за кредитні кошти. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підстави для скасування судового рішення визначені статтею 376 ЦПК України. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а рішення суду підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи, що потягло за собою невірне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 200 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 600 грн з кожного, а всього по 2 800 грн з кожного з відповідачів. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Данильченко Олени Олександрівни - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2019 року - скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про виселення - задовольнити. Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги всього у розмірі 2 800 грн з кожного. Постанова набираєзаконної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги. Повне судове рішення складено «10» серпня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик