Постанова 4803 № 208/5099/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1709/20 Справа № 208/5099/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року позивачзвернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 20.09.2007 року уклали кредитний договір № DZE0GA00000055, відповідно до п. 7.1 якого, банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 19440, 00 доларів США строком до 20.09.2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачі 20.09.2007 року уклали договір іпотеки, згідно з п. 33.3 якого, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 39.30 кв.м., житловою площею 24.80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Враховуючи вищезазначене, позивач, з урахуванням уточнень, просив суд припинити дії, які порушують право сторони договора, шляхом визнання дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо реєстрації у предметі іпотеки своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 неправомірними та вчиненими з порушенням умов законодавства, виселити зі зняттям з реєстрації неправомірно зареєстровану особу - ОСОБА_4 , яка зареєстрована та проживає у житловому будинку (предметі іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В своїй апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк»посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 20.09.2007 року уклали кредитний договір № DZE0GA00000055, відповідно до п. 7.1 якого, банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 19440, 00 доларів США строком до 20.09.2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. 20.09.2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачі уклали договір іпотеки, згідно з п. 33.3 якого, відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 39.30 кв.м., житловою площею 24.80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками предмету договору іпотеки № DZE0GA00000055 від 20.09.2007 року - житлового будинку загальною площею 39.30 кв.м., житловою площею 24.80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстрована 15.04.2009 року за вказаною адресою малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою співвласниці предмету іпотеки, відповідача № 3 ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що реєстрація малолітньої ОСОБА_4 , як члена сім`ї співвласника житлового будинку - ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідала положенням ст.ст. 29, 405 ЦК України. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі № 570/3689/16-ц, в якій суд дійшов висновку, що відповідачі підлягають виселенню, оскільки їх реєстрація в будинку, в тому числі реєстрація неповнолітньої дитини, була спрямована лише на те, щоб уникнути реалізації майна, на яке звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення. Однак, колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Право дитини на житло та його недоторканість закріплені у ст. 16, 27 Конвенції про права дитини, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства». Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як зазначено у ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації для реєстрації місця проживання новонародженої дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За положеннями статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Як встановлено судом, зареєстрована 15.04.2009 року за вказаною адресою малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою співвласниці предмету іпотеки, відповідача ОСОБА_3 . Доказів того, що відповідачі є виселеними з предмету іпотеки, позивачем не надано. Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2014 року по справі № 415/8006/12 встановлено, що зареєстровані у предметі іпотеки особи, у т.ч. матір малолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , не є виселеними з нього. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1ст. 81 ЦПК України), збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реєстрація малолітньої ОСОБА_4 , як члена сім`ї співвласника житлового будинку - ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася відповідно до положень ст.ст. 29, 405 ЦК України. Крім того, безпідставними є посилання апелянта на п. 18.11 договору іпотеки від 20.09.2007 року, згідно якого визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя. Оскільки такий пункт договору іпотеки не переважає конвенційний статус житла та пріоритет інтересів дитини. Посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 у справі № 570/3689/16-ц є власним тлумаченням позивачем, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення суду. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова