Постанова 4819 № 647/1957/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року місто Херсон єдиний унікальний номер справи: 647/1957/17 номер провадження: 22-ц/819/134/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Базіль Л.В. суддів: Бездрабко В.О. Приходько Л.А. секретар Дундич А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27 лютого 2019 року, ухвалене в складі судді Миргород В.С., зі складенням повного тексту рішення 01.03.2019 року в справі №647/1957/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації, про виселення ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації про виселення. В обґрунтування позову позивач посилався те, що 29 вересня 2016 року у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало у власність житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 14 листопада 2007 року, що посвідчений державним нотаріусом Бериславського районного нотаріального округу Херсонської області Мікуровою Л. Ю. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1486. У зазначеному будинку проживають та зареєстровані відповідачі та на письмову вимогу банку добровільно виселитись з нього не бажають, чим створюють перешкоди позивачу у володінні та користуванні майном. Враховуючи наведене, з врахуванням уточнень, позивач просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з оспорюваного житлового будинку зі зняттям з реєстрації місця проживання у ньому. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 27 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Мотивуючи рішення, суд зазначив, що виселення відповідачів можливе лише з наданням їм іншого постійного житла, оскільки спірний будинок який переданий в іпотеку придбаний відповідачем не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, та оскільки позивачем заявлено позовні вимоги без зазначення іншого житлового приміщення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 04.04.2019 року Акціонерне товариство «ПриватБанк» через свого уповноваженого представника Сокуренко Є.С. звернувся до Херсонського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27.02.2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, відшкодувати судові витрати зі сплати судового збору. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, а тому на думку апелянта, ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що будинок АДРЕСА_1 придбаний відповідачем не за кредитні, а за власні кошти. На спростування зазначеного висновку суду першої інстанції посилається на те, що в анкеті-заяві від 08.11.2007 року зазначено, що ціллю кредиту є придбання нерухомого житла в кредит, та вказано, як адресу проживання відповідача: АДРЕСА_2 , так і місце реєстрації, а саме: АДРЕСА_3 . Відтак, на думку апелянта, на момент звернення до Банку за наданням кредиту відповідач ( ОСОБА_1 ) не був зареєстрований, а також фактично не проживав в будинку АДРЕСА_1 , тобто в приміщенні щодо якого існують спірні правовідносини. Звертає увагу, що анкета-заява, яку апелянт долучив до апеляційної скарги, особисто підписана ОСОБА_1 та зазначена в ній інформація є такою, що відповідає дійсності. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору від 08.11.2007 року, кошти були надані для придбання нерухомості. Згідно із п.2.1 договору купівлі-продажу житлового будинку від 31.10.2007 року за домовленістю сторін оплата має бути здійснена до 01.12.2007 року, що на думку апелянта підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів саме на купівлю будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 4.5 договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на житловий будинок виникає лише за умови сплати в повному обсязі ціни житлового будинку. Наголошує, що розрахунок за вказаним договором відбувся після отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою про повний розрахунок від 09.11.2007 року. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави стверджувати про те, що житловий будинок придбаний відповідачем саме за кредитні кошти, а тому суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ч.2 ст.109 ЖК УРСР. На підтвердження зазначеного посилається на долучені до апеляційної скарги докази, а саме: договір купівлі-продажу від 31 жовтня 2007 року; нотаріально посвідчену заяву продавця ОСОБА_5 від 09.11.2007 року; анкету заяву ОСОБА_1 від 07.112007 року про надання кредиту; кредитний договір від 08.11.2007 року. Зазначає, що оскільки АТ КБ «ПриватБанк» набув у власність будинок АДРЕСА_1 , тому в силу ст.319,321 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. 21.05.2019 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення місцевого суду залишити в силі, а апеляційну скаргу без задоволення, вказуючи на те, що суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог, оскільки спірний будинок був придбаний відповідачем не за кредитні кошти. На спростування даного висновку апелянт посилається на докази, які не були досліджені в судовому засіданні суду першої інстанції та жодним чином не обґрунтовує неможливості їх подання до суду першої інстанції. Вказує, що його право власності на спірний житловий будинок зареєстровано 04.11.2007 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 20.04.2017 року в реєстрі прав власності на нерухоме майно, та повністю спростовує доводи апелянта про придбання будинку за кредитні кошти, які були отримані за кредитним договором від 08.11.2007 року. 01.08.2019 року Орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації направив до Херсонського апеляційного суду висновок про не доцільність виселення малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку: АДРЕСА_1 . Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 третя особа: органи опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації про виселення задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із житлового будинку АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки без надання іншого житла. Вирішено питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору. Постановою Верховного суду від 16 вересня 2020 року постанову Херсонського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового апеляційного розгляду справи уповноважений представник позивача будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання, призначене на 11.02.2021 року не з`явився, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду не направив. Від відповідачки ОСОБА_2 на електронну адресу суду надійшла заява в якій вона висловила прохання про розгляд справи без її участі. Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Андросюк І.С., будучи повідомленими про дату та час розгляду справи в судове засідання не з`явилися, ОСОБА_1 на електронну адресу апеляційного суду направив заяву, в якій просив відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на неможливість явки до суду, проте будь-яких документальних доказів на підтвердження поважності причини неявки, суду не надав. З урахуванням викладеного, колегія суддів, дійшла висновку про наявність підстав для розгляду справи з урахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що в забезпечення виконання кредитного зобов`язання між позивачем та ОСОБА_1 14.11.2007 р. укладено договір іпотеки, згідно умов п. 33.2 та п.33.3 якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань боржника за кредитним договором від 08.11.2007 року № HEVOGK0000000100, укладеного між банком та ОСОБА_1 . В забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . У позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження згідно п.29 договору іпотеки від 14.11.2007 р. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2016р. проведено державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк» ( а.с.5,6, 125-127). Згідно довідки «про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб» від 23.03.2018 року у спірному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх неповнолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.78). У липні 2017 р. на адресу ОСОБА_1 направлена письмова вимога про виселення його та всіх членів сім`ї протягом 30 днів з часу її отримання. ( а.с.7-9, 132-134). Звертаючись до суду з даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що банк в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність зазначений житловий будинок, в якому проживають та зареєстровані відповідачі та на письмову вимогу банку добровільно виселитись з нього не бажають, чим створюють перешкоди позивачу у володінні та користуванні майном. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку встановленому законом. Порядок виселення із займаного житлового приміщення врегульований статтею 109 ЖК України. Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили про те, що житловий будинок було придбано ОСОБА_1 за кредитні кошти. Таким чином суд першої інстанції враховуючи фактично встановлені обставини справи та вимоги законодавства із урахуванням гарантій, передбачених ч.2 ст.109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку. Суд першої інстанції, серед інших письмових доказів, підставно взяв до уваги договір іпотеки від 14 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, відповідно до якого відповідачем на користь банку передано в іпотеку будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Так зокрема, відповідно до п.33.3 зазначеного договору, предмет іпотеки (спірний будинок) належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Бериславською державною нотаріальною конторою 31 жовтня 2007 року, тоді як кредитний договір укладений 07.11.2007 року. Заперечуючи проти висновків суду першої інстанції позивач посилався на те, що ОСОБА_1 07.11.2007 року підписав анкету-заяву, відповідно до якої просив надати йому кредит за програмою житло в кредит, зазначав, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2007 року за домовленістю сторін оплата за придбаний будинок має бути здійснена до 01 грудня 2007 року, а нотаріально посвідчена заява продавця спірного будинку ОСОБА_5 підтверджує факт отримання нею 09.11.2007 року від ОСОБА_1 обумовленої договором ціни будинку, отже зазначені обставини, на думку позивача, свідчить про факт придбання ОСОБА_1 житлового будинку за кредитні кошти. У підтвердження обґрунтованості своїх пояснень позивач долучив до апеляційної скарги копії вказаних документів. Наведені докази не були предметом розгляду та оцінки суду першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи відсутність будь-яких обґрунтувань позивача щодо неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, зважаючи на принцип змагальності цивільного процесу, колегія суддів не приймає до уваги долучені до апеляційної скарги позивачем докази та не здійснює їх оцінку. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення допустив однобічність та неповноту судового розгляду, є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом не наведено. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Повний текст постанови складено 19.02.2021 року. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК Українисуд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом 30 днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В.Базіль Судді: В.О.Бездрабко Л.А.Приходько