Постанова 4803 № 205/7739/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/384/23 Справа № 205/7739/21 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про виселення, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 25 листопада 2016 року в порядку іпотеки отримало у власність домоволодіння, загальною площею 54,30 кв.м., житловою площею 23,30 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору іпотеки від 22 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т.Є. та зареєстрованого у державному реєстрі під №1293. При цьому, позивач вказував, що після отримання права власності на вищезазначену нерухомість він здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без правових на те підстав, та який відмовляється у добровільному порядку його звільнити. У зв`язкуз чим, банк просив суд виселити ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_3 із домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення та зі зняттям з реєстраційного обліку у вказаному домоволодінні, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат по справі на користь позивача. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про виселення відмовлено в повному обсязі. Судові витрати (сплачений судовий збір) покладено на позивача. Не погодившись з таким рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. ОСОБА_1 надав до апеляційного суду письмові пояснення по справі, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 24 000 доларів США 00 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 червня 2027 року. Матеріалами справи підтверджено, що вимоги до ОСОБА_2 , які випливають з вищевказаного кредитного договору були забезпечені шляхом укладання з нею Договору іпотеки №DNG0G100002220, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Орловою Т.Є. за реєстраційним номером №148. Відповідно до Договору іпотеки №DNG0G100002220 ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок загальною площею 54,30 кв.м, житловою площею 23,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2007 року реєстраційний номер №1291, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Орловою Т.Є. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено повністю. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки будинок загальною площею 54,30 кв.м, житловою площею 23,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі Договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. В частині позовних вимог про виселення ОСОБА_2 та неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено. Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у позові в повному обсязі. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 грудня 2016 року, право власності на домоволодіння було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року. Також судом першої інстанції установлено, що у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , станом на день розгляду справи фактично зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , та безпосередньо сама дитина. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 від банку на виконання умов кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, не подав. Натомість, Банк, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, та подавши суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника, не представив суду Договір іпотеки з відповідним застереженням чи кредитний договір або будь-який інший доказ, який би відповідав критеріям достатності, належності та допустимості, на підтвердження вказаної обставини. Тому дійшов висновку, що в задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення слід відмовити, оскільки суду не доведено, що вказане житлове приміщення придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 цього Закону, та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 зазначеного Закону, є двома різними способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом (ч.3 ст.109 Житлового кодексу УРСР). Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку»). У частині 2 зазначеної статті й у ч.3 ст.109 ЖК УРСР встановлений порядок дій іпотекодержателя з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки, у випадку прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі відповідного договору. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Отже, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору або уклали окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та у ч.3 ст.109 ЖК УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців з житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення. Згідно із ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частиною 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Частина 3 ст.109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян. За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до положень ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина 2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зазначений правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16. З таким правовим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №14-317цс18. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не в повній мірі з`ясував обставини даної справи, зокрема, що спірне домоволодіння придбане за кредитні кошти, що у свою чергу підтверджується умовами кредитного та іпотечного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, а також договором купівлі-продажу домоволодіння від 22 червня 2007 року, тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Предметом доказування у справі про виселення осіб з житлового приміщення, переданого в іпотеку, є, у тому числі, обставина того, що таке приміщення було придбане за рахунок виключно кредитних коштів. Тобто, порушуючи питання про виселення осіб зі спірного домоволодіння, позивач повинен довести суду, шляхом подання належних, достатніх та допустимих доказів, обставину того, що житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 від банку на виконання умов кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року. Так, обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» надав суду апеляційної інстанції, зокрема, копію кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, копію договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року та копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 22 червня 2007 року, котрі не надавалися позивачем до суду першої інстанції. Крім того, в ході судового розгляду даної справи, стороною позивача суду апеляційної інстанції було надано копію кредитного договору №DNG0G200002220 від 22 червня 2007 року та докази видачі кредитних коштів на суду 30 000 доларів США (екв. 151 500 грн). Проте, колегія суддів не приймає вищезазначені докази, з огляду на наступне. Частинами 2, 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених ч.ч.3, 4 цієї статті. За змістом п.6 ч.2 ст.356, ч.3 ст.367 та п.1 ч.1 ст.376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Разом з тим, доказів неможливості подання вищевказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від АТ КБ «ПриватБанк», апелянт не надав, а тому долучені до апеляційної скарги та надані у судовому засіданні суду апеляційної інстанції докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки Банк, подавши до районного суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника, розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд та не представив суду договір іпотеки з відповідним застереженням чи кредитний договір або будь-який інший доказ, який би відповідав критеріям достатності, належності та допустимості, на підтвердження заявлених позовних вимог. При цьому, надавши до суду апеляційної інстанції копію кредитного договору №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року, копію договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22 червня 2007 року та копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 22 червня 2007 року будь-яких доказів неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від АТ КБ «ПриватБанк», апелянт не надав. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: І.А. Єлізаренко Т.П. Красвітна