Постанова 4852 № 340/369/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 липня 2021 року м. Дніпросправа № 340/369/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 ( суддя першої інстанції Петренко О.С.) в адміністративній справі №340/369/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 06.11.2019 року №Ф-97793-53у в розмірі 10719,72 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що обов`язок сплачувати ЄСВ виникає лише при отриманні доходу від його адвокатської діяльності. Однак, згідно поданої декларації за 2018 рік, він не отримував дохід за вказаний рік і тому не має коштів, з яких може сплатити ЄСВ, так як ЄСВ сплачується саме з отриманого доходу. Також позивач зазначив, що з 2005 року є пенсіонером України і ветераном органів внутрішніх справ України, отримує відповідну пенсію та не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивач повинен був нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю. З 2005 року позивач є пенсіонером, ветераном ОВС, пенсія призначена за вислугу років, відповідно до Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Відповідно до поданої позивачем декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (а.с.15-16), доходу за вказаний період ним не отримано. В подальшому, позивачем отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 № Ф-97793-53у, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску, становить 10719,72грн. (а.с. 8). Позивач, не погоджуючись із податковою вимогою, звернулась до суду із даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 № Ф-97793-53у не ґрунтується на вимогах Закону №2464-VI, прийнята без урахування усіх істотних обставин, а тому є протиправною. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (що набрав чинності з 01.01.2011, далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI ). Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Вищенаведене узгоджене із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18. При цьому, у постанові у справі №160/3114/19 Верховний Суд вказав, що наявність у особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Колегія суддів наголошує, що відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу отримання позивачем у цей період доходів від здійснення адвокатської діяльності. Як свідчать матеріали справи, позивач з 2005 року є пенсіонером, ветераном ОВС, пенсія призначена за вислугу років, відповідно до Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Так, в період до 01.01.2017 року ч.4 ст.4 Закону №2464-VI мала редакцію, згідно якої особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. у 1-му реченні ч.4 ст.4 слова "які обрали спрощену систему оподаткування" було виключено. З 11.10.2017 року набрали чинності положення Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", якими 1-е речення ч.4 ст.4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу." Системний аналіз викладених норм з урахуванням хронології їх змін, свідчить про те, що в досліджений період від сплати єдиного внеску звільнялись в тому числі особи, якщо вони є пенсіонерами за віком (досягли пенсійного віку) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що положеннями ч.5 ст.242 КАС України чітко визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, окрім наведеного нормативного обґрунтування врахуванню підлягає і правовий висновок Великої палати Верховного Суду, зазначений в постанові від 10.04.2019р. по справі №814/779/17. Так, Велика палата Верховного Суду в правовідносинах релевантних обставинам даної справи дійшла висновку, що частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Окрім зазначеного, в згаданому рішенні суду наведено наступний аналіз правових підстав для означеного висновку. Судді Великої палати Верховного Суду вказали, що абзац 17 статті 1 Закону №1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого ст.26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону. Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону №1058-IV та положення ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного ст.26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак, визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску. Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого - другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст.7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, ч.4 ст.4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного ст.26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах. Частина 1 статті 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії. Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії. Частинами 1,2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21.02.1997р.) (п.п.48,49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013р., заява N 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абз.7 п.4.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 07.07.2004р. №14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні", пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом п.2 ч.1 ст.1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого ст.26 Закону №1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Загальні умови призначення пенсій за віком визначені ст.12 Закону України Про пенсійне забезпечення та ч.1 ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування . Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З наявного у справі пенсійного посвідчення № 90/8061 , пенсія за вислугу років на підставі Закону України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" була призначена позивачу з 28 січня 2005 року. Отже, станом на 06.11.2019 року (дата винесення вимоги) позивач досяг віку встановленого статтею 26 Закону №1058-IV та отримував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Таким чином, з урахуванням системного аналізу наведених норм права, а також, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , як фізична особа підприємець, станом на дату виникнення спірних правовідносин набув права на пільгу, передбачену ч.4 ст. 4 Закону № 2464-VI щодо не сплати за себе єдиного внеску, оскільки на час нарахування зобов`язань досяг всіх необхідних умов: досяг пенсійного віку (60 років) та отримують відповідно до закону пенсію. Додатково до викладеного, суд зазначає, що ФОП згідно ч.1 ст. ст. 10 Закону №2464-VI має право на добровільну сплату єдиного внеску. Частиною 3 ст.10 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічні норми містяться в розділі V «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449. З викладеного слідує, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладення договору про добровільну участь у систему загальнообов`язкового державного соціального страхування. Водночас, як встановлено з матеріалів справи, позивач не надавав згоду на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідний договір з ним не укладався, що, за раніше встановленого в нього права на пільгу, передбачену ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, теж виключає нарахування йому зобов`язань з єдиного внеску. Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі №240/4809/19. Таким чином, враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивач є належною особою, яка відповідно приписів ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, в зв`язку із чим, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-97793-53-У підлягає скасуванню, як протиправна. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 в адміністративній справі №340/369/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 03 серпня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва