Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/5163/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5163/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук А.М. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 24 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : в вересні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст.300,304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 лютого 2021 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 01.03.2021 до суду надійшло клопотання про заміну відповідача Головного управління ДПС у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 43142457) на Головне управління ДПС у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44079171 ). Дослідивши матеріали справи та доводи заявника колегія суддів дійшла висновку про необхідність задовольнити клопотання з огляду на таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова № 893) вирішено ліквідувати, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого у тому числі, включено Головне управління ДПС у Хмельницькій області. Абзацом 3 п. 2 Постанови №893 установлено, що територіальні органи ДПС України, що ліквідуються відповідно до п.1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення ДПС України територіальних органів згідно з абз. 4 п. 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається ДПС України після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи ДПС України, що будуть утворені згідно з абз. 4 п. 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, та заповненням 30% вакансій. В абзаці 4 п. 2 Постанови №893 закріплено, що права та обов`язки територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 цієї постанови, переходять до ДПС України та її територіальних органів. Наказом ДПС України від 30.09.2020 №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" вирішено утворити як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Хмельницькій області. Наказом ДПС України від 24.12.2020 №755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 Постанови №893. Таким чином, з 01.01.2021 всі права та обов`язки Головного управління ДПС у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 43142957) перейшли до його правонаступника - Головного управління ДПС у Хмельницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44070171). Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво, шляхом заміни відповідача - Головного управління ДПС у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 43142957) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Хмельницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44070171). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відповідно до довідки головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №160764 від 05.11.2019, ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з 18.03.1998 по 31.08.1999 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ). З 18.03.1999 ОСОБА_1 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ), як член сім`ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30% пенсії чоловіка. З 16.07.2010 до 24.10.2019 позивач мав статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У період з 01.01.2012 по 01.10.2013 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування. У період з 01.10.2013 по 24.10.2019 ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування. 16 січня 2019 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу №Ф-1458-23У від 16.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17993,74 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/1329/20 від 11.06.2020, яке набуло законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області №Ф-1458-23У від 16.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17993,74 грн. 19 серпня 2020 року Головним управлінням ДПС в Хмельницькій області сформовано та направлено на адресу позивача рішення №0110595805 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Вважаючи рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за сплату (неперерахування) або не своєчасну сплату (не своєчасне перерахування) єдиного внеску від 19.08.2020 року, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1). Дослідження змісту Закону № 1058-IV вказує на те, що члени сім`ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону № 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону. Серед непрацездатних членів сім`ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, матір, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону. Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску. Разом з тим, судова колегія зауважує, що стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого - другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах. Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії. Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії. Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу". В аспекті внесених змін необхідно відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги. З огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства колегія суддів вважає, що якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, оскільки з 18.03.1998 позивачу призначена пенсія за віком, а з 01.09.1999 - пенсія по втраті годувальника, суд дійшов висновку, що позивач в цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті рішення №0110595805 від 19 серпня 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску протиправно, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, то підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.