Постанова 4856 № 560/1329/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1329/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 03 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в березні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області №Ф-1458-23У від 16.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17993,74 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №160764 від 05.11.2019, ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з 18.03.1998 по 31.08.1999 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення". З ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, як член сім`ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30% пенсії чоловіка. З 16.07.2010 до 24.10.2019 позивачка мала статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У період з 01.01.2012 по 01.10.2013 позивачка перебувала на спрощеній системі оподаткування. У період з 01.10.2013 по 24.10.2019 ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування. 16 січня 2019 Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області сформовано та направлено на адресу позивачки вимогу №Ф-1458-23У від 16.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17993,74 грн. Не погоджуючись з даною вимогою позивач звернулась з відповідним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Крім того, якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Оскільки, з 18.03.1998 позивачці призначена пенсія за віком, а з 01.09.1999 - пенсія по втраті годувальника, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок. Отже, з урахуванням вказаного, суд першої інстанції приходить до висновку, що вимога Головного управління ДФС у Хмельницькій області №Ф-1458-23У від 16.01.2019 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17993,74 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга містить доводи щодо не згоди з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI. Згідно з ч.1 ст.2 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В свою чергу, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015. За приписами п.п.3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування. Відповідно до ч.4 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом 24 ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. В силу приписів абз.22 ст.1 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом При цьому, зміст ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вказує на те, що члени сім`ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону №1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону. Серед непрацездатних членів сім`ї п.1 ч.2 ст.36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Разом з тим, абз.17 ст.1 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" також визначено, що непрацездатними особами визнаються особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону. Тобто, з вищевказаних норм вбачається, що досягнення пенсійного віку визначеного статтею 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Отже, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду. В той же час, редакція ч.4 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" з 01.01.2018 (внесені зміни, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII) отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №160764 від 05.11.2019, ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, з 18.03.1998 по 31.08.1999 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення". Тобто, позивач являється пенсіонером за віком. З ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, як член сім`ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30% пенсії чоловіка. Отже, слід відмітити, що позивач є пенсіонером за віком, разом з тим отримує пенсію по втраті годувальника, правом на яку скористалася, як член сім`ї померлого, а відтак на позивача розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною 4 статті 4 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Тобто, ОСОБА_1 є застрахованою особою у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що у свою чергу, виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення останньої від сплати такого внеску. Крім того, Верховний Суд неодноразово вирішував питання про можливість звільнення від сплати єдиного внеску пенсіонерів, які одночасно мають право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до інших законів і обрали призначення пенсії за спеціальним законом. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №814/779/17 зазначено, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ч.4 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Таким чином, сплата єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку може здійснюватися лише на добровільних засадах, а тому позивач набула права на пільги щодо сплати єдиного соціального внеску з моменту досягнення нею пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку вона отримує на даний момент. Поряд із цим, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача у відзиві на позов, щодо зобов`язання сплати позивачем обов`язкового платежу у вигляді єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне за 2017 рік, оскільки, як вказує представник відповідача, встановлені законом пільги набули чинності з 01.01.2018 та вважає за необхідне зазначити наступне. Так, з 01.01.2018 редакція ч.4 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" лише отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати єдиного внеску. Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу) діяла вже норма ч.4 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII. Проте, контролюючим органом під час формування спірної вимоги не було враховано ту обставину, що позивач є пенсіонером за віком, а тому винесена вимога про сплату боргу №Ф-1458-23У від 16.01.2019 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Враховуючи вказане колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2020 слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.