Постанова 4855 № 320/6452/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6452/19 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И В : До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-7379-17/9674. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки позивач є пенсіонером за віком, а тому звільнена від обов`язку сплати єдиного соціального внеску. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 р. позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-7379-17/9674. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції винесено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не є пенсіонером за віком в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позаяк не відповідає критеріям, визначеним спеціальним законодавством для платників ЄСВ, а тому законом не звільнена від його сплати. Позивач не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2020 р. суд ухвалив перейти до розгляду справи у судовому засіданні на 09.09.2020 р. о 14:40 год. В судове засідання сторони не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомили у зв`язку із чим колегія суддів відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалила подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження. У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є платником єдиного податку. Також ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 06.10.2010. Позивачем 11.11.2019 р. отримано вимогу ГУ ДПС у Київській області від 11.11.2019 р. № Ф-7379-17/9674 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 6 960,48 грн. Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Пункт 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно абз. 24 ст. 1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абз. 22 ст. 1). Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону. Отже, від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери за віком, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону №1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій. Суд першої інстанції зауважив, що знижений граничний вік виходу на пенсію осіб на пільгових умовах не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачу з інших підстав і він є пенсіонером в розумінні поняття "пенсіонер", яке наведено у Законі №1058-IV, а тому на позивача як на пенсіонера у розумінні норм наведеного Закону поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного ст. 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах. Частина 1 ст. 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії. Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії. Частинами 1, 2 ст. 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява №10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу". В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги. Отже, ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З наявної в матеріалах справи фотокопії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 06.10.2010, слідує, що позивач отримує пенсію за віком. Оскільки позивачу призначена пенсія за віком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вона не має обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 826/11623/16, та аналогічні, з його слів, правові позиції Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постановах від 17.09.2019 р. у справі № 320/5965/18, від 24.09.2019 р. у справі № 320/1503/19, від 24.10.2019 р. у справі № 320/1903/19, оскільки спори у даних справах стосуються виключно правомірності формування вимоги про сплату боргу з ЄСВ на підставі даних інформаційних систем, зокрема, у випадку, якщо такий платник на кінець календарного місяця має податковий борг. Натомість висновків щодо правозастосування положень п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вказані судові рішення не містять, а тому не можуть бути враховані судом під час розгляду апеляційної скарги. Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на позовну заяву, з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 139 КАС України у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати не підлягають перерозподілу. Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина Судді: Л.О. Костюк М.І. Кобаль