Постанова 4857 № 300/1380/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1380/19 пров. № 857/13539/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Носа С. П., суддів - Кухтея Р. В., Іщук Л. П.; за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року в справі № 300/1380/19 (головуючий суддя Панікар І. В., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ: 25 червня 2019 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2018 року. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивач, як пенсіонер за віком, звільнена від сплати єдиного внеску. Однак, в порушення положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідачем винесено на її адресу вимогу про сплату боргу в розмірі 9223,70 зі сплати єдиного внеску. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесеної Надвірнянським управлінням Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №Ф-86443-53 від 05.11.2018 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 9223,70 гривень. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що, на думку апелянта, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, то зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Також вказано на відсутність у такого платника податку пільг по сплаті ЄСВ, оскільки він не є пенсіонером за віком. Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримала та просить таку задовольнити в повному обсязі. Позивач, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що з 12.04.2000 року позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець (а. с. 15). З 03.11.2016 року ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, окрім того, отримує пенсію за вислугу років з 18.02.2001 року, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.01.2003 р., а також довідками управління ПФУ про розмір пенсійних виплат (а. с. 14, 16-20). 05.11.2018 року відповідачем сформовано та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-86443-53 на суму 9223,70 гривень, який виник у зв`язку з несплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Листами від 13.05.2019 року та 25.04.2019 року (а.с. 12,13), відповідач поінформував позивача про наявність у неї боргу по сплаті єдиного соціального внеску за період: 2017 року - у сумі 8404,64 грн. та за І квартал 2018 року - у сумі 819,06 грн., вказавши підставами його виникнення наявність в програмі Податковий блок у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 статусу "пенсіонер, який досяг пенсійного віку" з датою встановлення пенсії з 01.01.2018 року. Внаслідок чого, рекомендував звернутися до органів Пенсійного Фонду України для виправлення дати встановлення пенсії відповідно до пенсійного віку платника. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464). Положення пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 визначають єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно частини 4 статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті четвертому частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, за змістом частини 4 статті 4 Закону № 2464 законодавчими підставами для звільнення фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску за себе є: якщо вона є пенсіонером за віком або інвалідом; отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Єдиним виключенням з цієї норми є добровільна участь фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що надання пільг щодо звільнення від сплати єдиного внеску законодавець не пов`язує та не ставить у залежність від виду призначеної/отримуваної пенсії пенсіонером (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника чи за вислугу років, визначальним критерієм надання вказаних пільг є досягнення фізичною особою-підприємцем пенсійного віку. Таким чином, фізична особа-підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені частиною 4 статті 4 Закону № 2464. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 814/779/17, де Верховний Суд, зокрема вказав на те, що обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії. Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.» В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги. На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року в справі № 300/1380/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Л. П. Іщук Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року.