Постанова 4857 № 300/1950/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1950/19 пров. № А/857/133/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, головуючий суддя Григорук О.Б., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- В С Т А Н О В И В: В вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134762-55 від 11.05.2019 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідач протиправно сформував оскаржену вимогу про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 року (за 2017, 2018, 2019 роки) в сумі 15 517,88 грн., оскільки вона є самозайнятою особою, яка одночасно має статус фізичної особи-підприємця платника єдиного податку та статус суб`єкта незалежної професійної діяльності у зв`язку з одержанням Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001196 від 14.06.2017 року. При цьому, позивач жодних доходів від адвокатської діяльності не отримувала. Вказувала, що за 2017, 2018, 2019 роки позивачем, як фізичною особою-підприємцем сплачений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в порядку і в спосіб передбачений чинним законодавством. Також позивач зазначала про відсутність підстав для нарахування боргу зі сплати єдиного внеску за період перебування позивача у трудових відносинах, з підстав, що окрім самостійних виплат, сплату єдиного соціального внеску за спірний період здійснював роботодавець позивача. Крім цього, зазначала, що всупереч вимогам пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, вимога не була направлена чи вручена позивачу в порядку передбаченому законом. Позивач вважала донараховані відповідачем за 2017, 2018, 2019 року суми зобов`язань по сплаті єдиного внеску протиправними, тому просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134762-55 від 11.05.2019 року. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а висновки суду про поважність причин пропуску такого строку є помилковим. В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 04.07.2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності КВЕД: 69.10 діяльність у сфері права, та взята на облік як платник єдиного соціального внеску з 04.07.2005 року №15/11-20683 (а.с. 20-26). 14.06.2017 року позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 001196 від 14 06.2017 року (а.с. 27, 28). За 2017, 2018, 2019 роки позивачем самостійно подано звіти про суми отриманого доходу від підприємницької діяльності, обчислено і сплачено єдиний внесок у розмірі, визначеному законодавством (а.с. 40-55). Так, у 2017 році позивачем сплачено єдиного внеску згідно платіжних доручень: №16 від 19.10.2017 року на суму 2 112,00 грн. (за 3-й квартал 2017 року); №13 віл 12.04.2017 року на суму 1408 грн. (за лютий, березень 2017 року); №0.0.712691729.1 від 22.02.2017 року на суму 780 грн. (за I-й квартал 2017 року); №0928-5194-8224-0680 від 17.07.2017 року на суму 1210 грн. (за 2-й квартал 2017 року) (а.с. 38, 39, 44). В 2018 році позивачем сплачено єдиного внеску: за I-й квартал 2018 року в сумі 2460 грн. згідно платіжного доручення №3 від 12.04.2018 року; за 2-й квартал 2018 року в сумі 2460 грн. згідно платіжного доручення №11 від 13.07.2018 року; за 3-й квартал 2018 року в сумі 2460 грн. згідно платіжного доручення №15 від 18.10.2018 року; за 4-й квартал 2018 року згідно платіжного доручення №1 від 16.01.2019 року в сумі 2460,00 грн. (а.с.33-35, 51). За 1-й квартал 2019 року позивач сплатила 2755 грн., згідно платіжного доручення №3 від 05.04.2019 року (а.с.34). Згідно довідок про доходи №147, 148, 149 від 18.09.2019 року позивач працювала на посаді директора ТОВ "ТД Регістр", отримував заробітну плату, з якої ТОВ "ТД Регістр" утримувало податки в тому числі зі сплати єдиного внеску (а.с. 56-58). 11.05.2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134762-55, відповідно до якої, ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 30.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 517,88 грн. та зобов`язано позивача, протягом 10 календарних днів з моменту отримання вимоги, сплатити зазначений борг (а.с. 19). Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Крім цього, позивачем при поданні адміністративного позову в даній справі дотримано строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено частинами 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Як передбачено частиною 4 статті 25 вказаного вище Закону вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії поштового відправлення, поданого відповідачем за №7601862170414 оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-134762-55 від 11.05.2019 року, яка надсилалася позивачу повернулася до відповідача з відміткою УДППЗ "Укрпошта" - "за закінченням встановленого строку зберігання", а виклик здійснювався за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Хоч Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачає спеціальні строки звернення до суду щодо оскарження вимоги, однак у відповідності до норм КАС України такий строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В заяві про поновлення строку звернення до суду від 25.10.2019 позивач вказувала, що про оскаржену вимогу вона ознайомилась при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження №59887734 14.09.2019 року. Частиною 3 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. В ході розгляду даної справи судом першої інстанції позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, і вказані підстави поновлення такого строку суд визнав поважними. Таким чином, покликання апелянта про відсутність підстав поновлення строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи. Крім цього, норми чинного законодавства надають право суду на власний розсуд вирішувати питання щодо поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі №300/1950/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 21.02.2020 року.