Постанова 4855 № 620/6319/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/6319/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 09.04.2021) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Ком» до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови,- В С Т А Н О В И Л А : Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал-Ком» звернулося до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати припис відповідача про усунення виявлених порушень № 25-16-018/0156 від 30.09.2020; - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 25-16-018/0502/40 від 20.11.2020 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 250 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підтвердження обставин, викладених посадовою особою Управління Держпраці у Чернігівській області в акті інспекційного відвідування від 30.09.2020 № 25-16-018/0502, відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності між фізичними особами - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Метал-Ком» трудових відносин. Дії позивача щодо надання вказаним фізичним особам певного об`єму робіт вказує лише на виконання умов цивільно-правового договору, укладеного між сторонами. У зв`язку з чим акт інспекційного відвідування не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень вимог законодавства про працю та документом, на підставі якого приймається припис та постанова про накладення штрафу. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що за результатами інспекційного відвідування позивача встановлено порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були допущені до роботи ТОВ «Метал-Ком» без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням позивача та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу. Тому відповідачем правомірно прийнято оскаржуваний припис про усунення виявлених порушень та постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Також відповідач просить зменшити суму витрат на правничу допомогу, оскільки в розрахунок оплати на суму 10 000,00 грн входять витрати, не пов`язані з розглядом судової справи. Загальна сума витрат є завищеною та не відповідає складності справи та критерію розумності заявленим витратам. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що змістом наказу від 22.09.2020 №659 та направлення на проведення контрольного заходу від 22.09.2020 №629, які містять посилання на Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 спростовано посилання в акті інспекційного відвідування від 30.09.2020 №25-16-018/0502 посилання на Порядок №295. Наголошує, що при складання вказаного акту було дотримано його уніфіковану форму, яка і містить посилання на Порядок №295. Звертає увагу на допущення працівників до роботи без укладання з ними трудових договорів та на п.101 Переліку робіт підвищеної небезпеки, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 №15. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами аналізу інформації, викладеної у доповідній записці начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області В. Луцишиної щодо здійснення інспекційного відвідування у ТОВ «Метал-Ком» (а.с.90), 22.09.2020 першим заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області винесено наказ «Про проведення інспекційного відвідування» № 659, яким наказано начальнику відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Луцишиній В.М. організувати проведення та забезпечити контроль за проведенням позапланового інспекційного відвідування ТОВ «Метал-Ком», в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин. Провести позапланове інспекційне відвідування ТОВ «Метал-Ком» з 22.09.2020 по 30.09.2020 (а.с.91). На підставі направлення на проведення контрольного заходу від 22.09.2020 № 629 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Карабан О.Г., за участю головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Черняк Т.Ю (а.с.12), в період з 22.09.2020 по 30.09.2020 було проведено інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин ТОВ «Метал-Ком» за адресами: м. Новгород-Сіверський, вул. Залінійна, «Промзона», Чернігівська області та м. Семенівка, вул. Привокзальна, 2-а, Чернігівська області, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 30.09.2020 № 25-16-018/0502 та винесено припис про усунення виявлених порушень від 30.09.2020 № 25-16-018/0156 з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 № 295 (а.с.13-23). В ході інспекційного відвідування встановлено, що громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу. Натомість між вказаними фізичними особами та позивачем укладено договори підряду на виконання робіт, однак вказані роботи з демонтажу обладнання та металовиробів з подальшою переробкою на брухт сталевий та завантаження металобрухту у ємкості, транспортні засоби (авто, вагон), які надавались вказаними фізичними особами позивачу повинні виконуватись виключно в межах трудових відносин з офіційним працевлаштуванням робітників. 20.11.2020 заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко І.І., розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 30.09.2020 № 25-16-018/0502 щодо порушень ТОВ «Метал-Ком» законодавства про працю, встановлено, що працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України) та винесено постанову № 25-16-018/0502/40, якою на позивача на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 250000,00 грн (а.с.25-26). Позивач, вважаючи вказаний припис та постанову протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на предмети укладених договорів та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи відповідача, що характер відносин між позивачем та вказаними особами є трудовими не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок № 295). Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин). Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною. Водночас, за змістом частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019. Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до 14.05.2019. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18. При цьому, як слідує з акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 30.09.2020 № 25-16-018/0502, Управління Держпраці у Чернігівській області посилається на положення Порядку № 295, який на час проведення контрольного заходу втратив чинність. Разом із тим, доводи апеляційної скарги, що зміст наказу від 22.09.2020 №659 та направлення на проведення контрольного заходу від 22.09.2020 №629 містять посилання на Порядок №823 від 21.08.2019 не спростовують того факту, що під час інспекційного відвідування відповідачем використовувався наказ від 26.04.2017 №295, який втратив чинність, адже ці документи є різними за своєю природою. Доводи апелянта, що складання відповідного акту відбулося із дотриманням його уніфікованої форми, яка і містить посилання на Порядок №295, не спростовує вищевказаних висновків. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Водночас положеннями ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Статтею 29 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2)ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи вищевказані норми, слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, де власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено договори підряду на виконання робіт, за умовами яких ТОВ «Метал-Ком» (замовник) доручає, а вказані фізичні особи (виконавці) беруть на себе зобов`язання виконувати певні послуги (роботи) (а.с.27-31). Зі змісту вказаних договорів слідує, що за дорученням замовника вказані особи зобов`язались на власний розсуд та ризик виконати роботи в обсязі і на умовах, передбачених договором, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі роботи. Із договорів чітко випливає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 при виконанні договорів не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а самі організовують процес виконання робіт. Факт виконання (невиконання) відповідних робіт з боку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтверджується актами прийняття виконаних робіт від 19.11.2020 за договорами, на підставі яких проведена їх оплата, своєчасно нараховано та сплачено відповідні податки та внески у встановленому законодавством розмірі (а.с.32-36). Факт виплати вказаним фізичним особам коштів за виконані роботи підтверджується платіжними дорученнями (а.с.37-41). З огляду на предмети укладених договорів та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи відповідача, що характер відносин між позивачем та вказаними особами є трудовими не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи. Також допитані в суді першої інстанції свідки показали, що приходили іноді на дільницю ТОВ «Метал-Ком» та перебирали метал у ємності, працювати на постійній основі у ТОВ «Метал-Ком» наміру не мали; графіку роботи не було; будь-яких робіт підвищеної небезпеки в їх присутності не здійснювалось. Отже, наведені інспекторами в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 30.09.2020 № 25-16-018/0502 висновки, що правовідносини між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мають ознаки трудового договору, є помилковими. Крім того, складення договорів підряду на виконання робіт не може бути розцінено як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, оскільки відповідні фізичні особи не є працівниками в розумінні трудового законодавства (зокрема згідно ст.1 Закону України Про охорону праці), що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України. Апелянт звертає увагу на п.101 Переліку робіт підвищеної небезпеки, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 №15, однак акт інспекційного відвідування від 30.09.2020 № 25-16-018/0502 та припис про усунення виявлених порушень від 30.09.2020 № 25-16-018/0156 не містять жодного посилання на вказаний пункт. Відповідачем не надано жодного доказу, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виконували вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин та механізмів чи виконували роботи на висоті понад 1,3 метри. Позиція контролюючого органу в даному випадку не підкріплена відповідними доказами, а базується на припущеннях, що не є достатньою підставою для притягнення позивача до відповідальності. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи, зазначені Управлінням Держпраці у Чернігівській області в приписі про усунення виявлених порушень від 30.09.2020 № 25-16-018/0156 та у постанові від 20.11.2020 № 25-16-018/0502/40, що працівники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично допущені до роботи без укладення трудового договору, чим порушено позивачем вимоги 3 ст. 24 КЗпП України, є безпідставними. Відповідно до ч.2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. З аналізу наведеної норми видно, що відповідальність виникає у разі встановлення вини юридичних та фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, зокрема фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Враховуючи викладене, з урахуванням спростованих порушень, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова від 20.11.2020 № 25-16-018/0502/40 є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки підставою для її винесення, стало помилкове трактування відповідачем цивільно-правових відносин позивача, оформлених у вигляді договорів підряду на виконання робіт, як таких, що мають ознаки трудових, та повинні бути оформлені у вигляді трудових договорів. Також є вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, яка є співмірною. Також позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження у розмірі 12000,00 грн. Відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За змістом частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги від 10.06.2021, додаток до договору №1 від 10.06.2021, детальний опис робіт (наданих послуг) від 17.06.2021, квитанція до прибуткового касового ордеру №25 від 17.06.2021, акт здачі-прийняття наданих послуг від 17.06.2021. Крім того, відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору про надання правничої допомоги від 10.06.2021 за виконання доручення за цим договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду за виконані адвокатом дії по наданню правової допомоги). Розмір гонорару по даному Договору становить суму, визначену в Додатку 1 до цього Договору. Відповідно до п.1 додатку до договору №1 від 10.06.2021 розмір гонорару по даному Договору складає 12000,00 грн. Колегія суддів дійшла до висновку про співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрати із складністю справи та обсягом наданих послуг, відтак витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 39, код ЄДРПОУ 39779238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Ком» (14000, м. Чернігів, вул. Музична, 1, код ЄДРПОУ 37299190) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 26.07.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна