Постанова 4854 № 420/4016/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/4016/21 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 18.05.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10.03.2021 року №46, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання позивача біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, міграційною службою безпідставно відмовлено в оформленні відповідних матеріалів, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 10.03.2021 року № 46 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Нігерії ОСОБА_1 . Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 від 25.02.2021 року про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача не містить доказів очевидної необґрунтованості заяви позивача, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки заяви по суті з вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом. Приймаючи оскаржуване рішення, тобто за результатом попереднього розгляду заяви, відповідач не мав можливості та реалізацію встановлених Законом повноважень на повне, об`єктивне дослідження всіх обставин щодо заяви позивача. В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки положенням Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та помилко не враховано, що співробітниками міграційної служби у встановленому порядку проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України №3671-VI та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування в країні громадянської належності позивач повідомив, що не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на території Нігерії, не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами Позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України №3671-VI. Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Виїзд шукача захисту з Нігерії до України та звернення до міграційної служби за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами, бажанням отримати вищу освіту, ускладненням економічної ситуації. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності. Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Нігерії, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою. Таким чином, є підтвердженими обґрунтованість та правомірність рішення відповідача і суду першої інстанції не виникло правових обставин для часткового задоволення позову. Оскільки сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, у призначені судом дату і час сторони не з`явились, представником апелянта подано заява про розгляд справи у порядку письмового провадження, з огляду на достатність доказів для вирішення справи за наявними матеріалами, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Нігерії, за національністю нігерієць, етнічна група йоруба, віросповідання християнин, неодружений, рідна мова йоруба, володіє мовами англійська вільно, російська на середньому рівні, мова ауса (розповсюджена в Нігерії), працює оператором кол-центру в логістичній компанії. Країну постійного проживання покинув 17.09.2015 року легально, на підставі оригіналу паспортного документу та студентської візи авіарейсом. 25.02.2021 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач вказав, що прибув в Україну в 2015 році навчатися, повернутись в країну громадянської належності не може в силу побоювань за своє життя та дії угрупування «Боко Харам» та етнічної групи «Фулані» в Нігерії, які викрадають та вбивають людей. 10.03.2021 року головним спеціалістом відділу з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ГУ ДМС складено висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Наказом Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 10.03.2021 року №46 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Нігерії ОСОБА_1 . Підставою для відмови в оформленні вказаних матеріалів стала відсутність обставин, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI. Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.03.2021 року №5/1-357, яке отримано позивачем 15.03.2021 року. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, посилаючись на наявність обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни походження, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Згідно із п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 року № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, є особою, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування об`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів. Згідно із ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються, зокрема, за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Виходячи зі спірних правовідносин, судом першої інстанції вірно враховано, що порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований вказаним Законом України від 08.07.2011 року №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884. За правилами ч. 12 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Згідно із п. 4.1. розділу ІV Правил від 07.09.2011 №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту). У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Статті 9, 10 Закону України від 07.09.2011 №649 регламентують порядок наступного етапу розгляду заяв для вирішення по суті питання щодо надання заявнику статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або відмови у наданні такого статусу. Відмовити суб`єкт владних повноважень в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише з підстав визначених в Законі. Частинами 6, 7 ст. 8 Закону України від 07.09.2011 №649 встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Аналіз вказаних норм в контексті спірних правовідносин та дослідження справи відносно позивача, його заяви, протоколу співбесіди свідчать про те, що наявні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI. Зокрема, позивач вказує на побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань країни своєї громадянської належності, а також на побоювання за своє життя в ситуації систематичного порушення прав людини в країні громадянської належності і не бажання повернутися до неї внаслідок цих побоювань. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач навів загальновідому інформацію, яка разом з інформацією батьків, призвела до його суб`єктивного стану побоювання повернення в країну походження. Такою інформацією стало, зокрема, те, що громадяни Нігерії покидають її внаслідок насильства, групи озброєних осіб викрадають мірних мешканців, терористи організації «Боко Харам» періодично здійснюють напади на мирних громадян. Судом першої інстанції вірно враховано, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Між тим, обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв`язку з цим суд вважає, що без повного офіційного з`ясування всіх обставин не можливо зробити висновок щодо наявності підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Посилання відповідача у висновку на те, що позивач не заперечував, що йому особисто не погрожували, не може бути підставою для відмови в оформленні документів, оскільки позивач пояснив, що він виїхав з країни громадянської належності у 2015 році. При цьому з протоколу співбесіди не вбачається станом на якій час з`ясовувались обставини щодо погроз. Позивач у 2015 році, тобто у 19-річному віку прибув в Україну з метою навчання, тобто він не був біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Побоювання повернутися в країну громадянської належності виникли під час перебування в Україні. Відсутність об`єктивного підтвердження суб`єктивних побоювань позивача щодо повернення до країни громадянської належності повинна бути доведена достовірними доказами, які виключать будь-які сумніви законності прийнятого відносно позивача рішення. З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд першої інстанції правильно визначив, що вказаний висновок не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що його заява є очевидно необґрунтованою. При цьому, заява особи повинна бути не лише необґрунтованою, а очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав можливість органу міграційної служби не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, тобто відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидної необґрунтованості такої заяви. Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об`єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признанність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність. З огляду на те, що висновок відповідача відносно не містить доказів очевидної необґрунтованості заяви позивача, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки його заяви по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо наявність підстав для часткового задоволення позову. З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з`ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло