Постанова 4857 № 260/938/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/938/19 пров. № А/857/9076/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 260/938/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Скраль Т. В., час ухвалення рішення 09.06.2020 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення 19.06.2020 року, в с т а н о в и в : Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Державної міграційної служби України, в якому просив скасувати рішення Державної міграційної служби України №4.4/21 від 14 червня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 4.4/21 від 14 червня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - ДМС України оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що твердження заявника про небезпеку, яка змусила його звернутися за захистом в Україні, викликають сумнів і не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними. Зазначає, що за увесь час нелегального перебування на території України позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався. Стервджує, що позивачем не доведено свого відношення до християнства, не доведено переслідування у країні громадянської приналежності за ознаками віросповідання, а також відсутні будь-які докази обґрунтованого побоювання переслідування. Вважає, що дійсною причиною виїзду позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця. Згідно з інформацією, розміщеною у мережі Інтернет, соціально- політичн ситуація в регіоні постійного проживання позивача є задовільною, спостерігається покращення і стабілізація військової ситуації на території Республіки Нігерія. Зазначає, що під час співбесід у міграційному органі та під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач вказав, що жодних конфліктів з представниками антидержавних формувань на території Республіки Нігерія у нього не виникало, як і проблем з представниками органів державної влади. Таким чином, вважає оскаржене рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законним та обґрунтованим, а висновки суду першої інстанції безпідставними. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обгрунтованим, додатково вказавши на побоювання загрози його життю, безпеці чи свободі у країні походження у зв`язку з соціально- політичною ситуацією в регіоні постійного проживання. Вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року без змін. Представник відповідача (апелянта) Книш С. М. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Позивач та представник позивача у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, у відзиві на апеляційну скаргу просили розглядати справу без їх участі, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без їх участі за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2018 року Оноває ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №

9. Позивач із заявою звернувся через релігійні та політичні конфлікти з боку терористичної групи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в його країні і особливо у місці його проживання. Він закінчив навчання на лікаря в Україні і йому важко повернутися у свою країну, адже це загрожує його життю. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Нігерії, уродженцем міста Варрі, штат Дельта. За національністю нігерієць, за віросповіданням християнин. За сімейним станом неодружений. З 2007 року по 2015 рік навчався та отримав медичний диплом. 11 грудня 2018 року Головним управлінням ДМС в Закарпатській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМЗК 033673, в якому зазначено, що 11 грудня 2018 року в м. Ужгород виявлено громадянина Нігерії ОСОБА_1 , який після закінчення терміну перебування, ухилився від виїзду з України та перевищив дозволений строк на 438 днів, за що передбачена відповідальність, відповідно до ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цього ж дня, Головним управлінням ДМС в Закарпатській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МЗК 033673 за порушення вимог міграційного законодавства України, а саме: п.п.1 п.2 Постанови КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Як вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2018 року працівником ГУ ДМС України в Закарпатській області проведено співбесіду з ОСОБА_1 . За наслідками проведеної співбесіди складено протокол співбесіди, в якому встановлено, що ОСОБА_1 5 років навчався у Луганському державному медичному університеті, однак у 2014 році у зв`язку з проблемами на сході, він переїхав в Ужгород, де провчився 6 курс та закінчив УжНУ. В 2015 році, коли почалися проблеми в країні, він вирішив два роки провчитися в ординатурі, щоб не повертатися і заплатив за один семестр, після того як закінчив перший семестр не було грошей заплатити за другий семестр. Із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту не звертався раніше, оскільки чекав інформацію з Нігерії та не було з ким порадитись. Вперше прилетів до України, 22 вересня 2009 року за студентською візою для навчання. Після в`їзду в Україну виїжджав до Нігерії на три тижні для проходження практики в госпіталі Екпан Дженерал (обласна лікарня Екпан) після 4 курсу. Мав одну посвідку у Луганську та після того як оплатив навчання в УжНУ отримав посвідку в Ужгороді. Має три сестри ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , одного брата ОСОБА_8 і матір ОСОБА_9 . З батьком довго не спілкувався, оскільки він працював в компанії Шелл, однак, у зв`язку з проблемами в Нігерії, компанія покинула ОСОБА_10 . Крім того, у батька був сільськогосподарський бізнес, агробізнес, але його батько втратив. Вказує, що в Нігерії є проблема з урядом, оскільки мусульмани вбивають в країні християн, палять християнські церкви, оскільки мусульмани хочуть, щоб чинний президент далі був на своєму посту, а християни не хочуть. 02 січня 2019 року Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області, складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку зазначено, що у Нігерії наявні високі ризики здійснення терористичних атак, особливо у відповідь на дії уряду, такі як введення надзвичайного стану на захоплених хвилею насилля територіях. Також існує загроза атак з боку екстремістів у відповідь на участь нігерійських військових у міжнародній військовій операції на Півночі Малі. Окрім того, на території Нігерії діють злочинні угрупування, в т.ч. й в столицях штатів, котрі вдаютьсь до нападів, збройних пограбувань, викрадень. З огляду на інформацію по країні походження заявника, приходять до висновку, що ситуація в сфері безпеки залишається складною. У зв`язку з викладеним, вважають за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 02 січня 2019 року ГУ ДМС України в Закарпатській області видало наказ № 1 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким наказано приступити до оформлення документів громадянину Федеративної Нігерії, ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 13 березня 2019 року Управління СБУ України в Закарпатській області надало відповідь стосовно громадянина Нігерії ОСОБА_1 , де зазначило, що у зв`язку з нелегальним перебуванням на території України протягом 1,5 року, порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також відсутності достатніх доказів щодо його переслідування у зв`язку з релігійними та політичними переконаннями, Управління СБУ в Закарпатській області вбачає за доцільне відмовити у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 29 березня 2019 року Головне управління ДМС у Закарпатській області сформувало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , оскільки умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні. 05 червня 2019 року Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 231-19. 14 червня 2019 року Державна міграційна служба України направила позивачу повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 4.4/21 на підставі рішення Державної міграційної служба України від 05 червня 2019 року № 213-19. Не погоджуючись із вказаним вище про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувcя в суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з всатовлених обставин справи можна дійти висновку про наявні підстави, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття передчасного рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач наводить дійсні факти, які дають підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Суд зазначив, що відповідачем при прийнятті рішення не було проведено повний збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження є реальними, а тому не обґрунтовано прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивача. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. П.13 ч.1 ст.1 цього Закону передбачає, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Згідно з ч.1 та ч.7 ст.7 цього Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно з п.п. 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до п.195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Згідно з Позицією Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, проаналізувавши наведені вище правові норми, колегія суддів вважає, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Разом з тим, при розгляді зазначених справ необхідно враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні. Як вбачається з матеріалів справи, позивач покликається на те, що повертатись до Федеративної Республіки Нігерія не хоче, оскільки під час його проживання в Україні, там значно збільшилась інтенсивність конфліктів. Колегія суддів звертає увагу на те, що в Республіці Нігерія постійно тривають конфлікти на політичному та релігійному ґрунті між різними угрупуваннями, що призводить до системного порушення основних прав особи. Цей факт стверджується інформацією, яка міститься на офіційних джерелах засобів масової інформації: Рада Безпеки, Організація Об`єднаних Націй, Доповідь Генерального секретаря, Б / 2020/585, Діяльність Відділення Організації Об`єднаних Націй для Західної Африки і Сахеля 24 червня 2020 року; AI - Міжнародна амністія, права людини в Африці: огляд 2019 року - Нігерія (AFR 01/1352/2020), 8 квітня 2020 року; HRW - Human Rights Watch, Всесвітній звіт 2020 - Нігерія, 14 січня 2020; Міжнародна Амністія (Amnesty International), Доповідь Amnesty International: Нігерія 2017/18. З цього приводу ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби. Таким чином, враховуючи наведене вище, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози позивачу зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і 3 Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства. Вищенаведені обставини свідчать про можливість існування реальних загроз, з якими може зіштовхнутися позивач у разі його повернення в Республіку Нігерія. Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач 5 років навчався у Луганському державному медичному університеті, однак у 2014 році у зв`язку з проблемами на сході він переїхав в Ужгород, де провчився 6 курс та закінчив УжНУ. В 2015 році, коли почалися проблеми в країні, він вирішив два роки провчитися в ординатурі, щоб не повертатися і заплатив за один семестр, після того, як закінчив перший семестр, не було грошей заплатити за другий семестр. Із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту не звертався раніше, оскільки чекав інформацію з Нігерії. Вперше прилетів в Україну 22 вересня 2009 року за студентською візою для навчання. Після в`їзду в Україну, виїжджав до Нігерії на три тижні для проходження практики в госпіталі Екпан Дженерал (обласна лікарня Екпан) після 4 курсу. Мав одну посвідку у Луганську та після того як оплатив навчання в УжНУ отримав посвідку в Ужгороді. Має три сестри ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , одного брата ОСОБА_8 і матір ОСОБА_9 . З батьком довго не спілкувався, оскільки він працював в компанії Шелл, однак, у зв`язку з проблемами в Нігерії, компанія покинула Нігерію. Крім того, у батька був сільськогосподарський бізнес, агробізнес, але його батько втратив. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2016 року, позивач закінчив євангелізаційну школу «Ранкова зоря», що підтверджується відповідним сертифікатом. Разом з тим, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином не дослідив та не проаналізував інформацію повідомлену позивачем у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколі співбесіди, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Республіці Нігерія й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач - ДМС України безпідставно погодився з висновками ГУ ДМС України у Закарпатській області про відсутність встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» умов для визнання позивача біженцем або особами, які потребують додаткового захисту, не проаналізувавши належним чином у сукупності усі наведені вище обставини, а тому оскаржуване рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визнав протиправним та скасував, при цьому, зобов`язавши ДМС повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Щодо покликань апелянта на скасування судом першої інстанції рішення Державної міграційної служби України № 4.4/21 від 14 червня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, при цьому, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є від 05 червня 2019 року № 231-19, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив описку у даті та номері рішення Державної міграційної служби України, вказавши помилково дату та номер повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що не позбавляє можливості суд першої інстанції виправити описку. Також колегія суддів вважає, що за встановлених обставин справи це не впливає на правильність вирішення справи по суті, а тому такі доводи апелянта не приймає до уваги. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 260/938/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 30 жовтня 2020 року.