Постанова 4824 № 753/3024/21

Справа № 753/3024/21 Головуючий 1 інстанція- Мицик Ю.С. Провадження № 22-ц/824/9108/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 22 липня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису, в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_2 (змінила прізвище на ОСОБА_2 ), яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису,яку мотивувала тим, що її колишній чоловік ОСОБА_4 вчиняє насильство щодо неї та дитини протягом тривалого часу, не зважає на заходи, вжиті поліцією. Зокрема ОСОБА_2 погрожує їй розправою та впевнений у своїй безкарності, його агресія щоразу посилюється. Безкарність ОСОБА_4 породжує його подальшу протиправну поведінку та вчинення з його боку щодо заявниці та членів її родини домашнього насильства в присутності трирічної доньки. Погрози ОСОБА_2 заявниця сприймає як реальні та живе в постійному страху і побоюваннях реалізації цих погроз. Спільна дитина неодноразово була як жертвою домашнього насильства, так і його очевидицею. Зважаючи на це, заявниця переконана, що вірогідність продовження та повторного вчинення насильства колишнім чоловіком ОСОБА_2 щодо неї та дитини, а також настання тяжких наслідків для її здоров`я є дуже високою, і тому звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, оскільки попередні заходи вжиті поліцією та судом до кривдника виявились неефективними та не захистили її від насильства. З урахуванням даних обставин щодо фізичного, психологічного насильства, яке чинить ОСОБА_4 відносно неї та дитини, а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, вважає, що вона, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У зв`язку з наведеним просила суд видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 поклавши на нього на строк 6 (шість) місяців такі обов`язки: - 2 - -заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці проживання (перебування) з ОСОБА_2 та її малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; -заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання (перебування), роботи, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме (але не виключно): 1) до закладу дошкільної освіти № 809 за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової, 5-Б; 2) місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити ОСОБА_4 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; - заборонити ОСОБА_4 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із рішенням заявниця ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її заяву задоволити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильність дослідження і оцінки доказів, неправильність встановлення обставин справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що ОСОБА_4 вчиняє насильство у відношенні заявниці протягом тривалого часу, а на заходи поліції не зважає.ОСОБА_4 погрожує їй розправою та впевнений у своїй безкарності, його агресія щоразу посилюється, а безкарність породжує його подальшу протиправну поведінку та вчинення з його боку домашнього насильства в присутності трирічної доньки. Погрози ОСОБА_4 заявниця сприймає як реальні та живе в постійному страху і побоюваннях реалізації цих погроз. Спільна дитина неодноразово була як жертвою домашнього насильства, так і його очевидицею, а тому вона переконана, що вірогідність продовження вчинення насильства є високою. Посилання суду у рішенні на те, що ОСОБА_4 не притягався до відповідальності за вчинення домашнього насильства безпідставні, оскільки даний факт не може бути підствою для відмови у встановленні тимчасових обмежень (висновок Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19). Судом не надано належної оцінки погрозам, які вчиняє ОСОБА_4 , та зафіксованим випадкам насильства, які сталися 04 вересня 2020 року, коли він у під`їзді будинку на АДРЕСА_1 вирвав у неї з рук дитину, 28 вересня 2020 року , коли приїхав на дитячий майданчик і погрожував їй, 11 вересня та 10 жовтня 2020 року, коли приїхав до матері у с.Софіївка Носівського району Чернігівської області та вчинив підпал, у грудні 2020 року вчинив написи крейдою з погрозами щодо судді та неї. У зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до поліції. Суд не врахував, що ОСОБА_4 визнав факт конфліктів та погроз. 15 січня 2021 року він телефонував за її мобільним телефоном погрожував розправою узв`язку з чим вона звернулася із заявою до поліції. 05 лютого 2021 року він за місцем її проживання і вирвав з її рук дитину та штовхнув її батька, який впав. Протокол за ч.1 ст.1732 КупАП в даний час розглядається судом. Вказує, що вона ніколи не перешкоджала у побаченні ОСОБА_4 з дитиною, а тому висновки суду з цього приводу невірні. ОСОБА_4 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Копія - 3 - ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками отримана ОСОБА_4 01 червня 2021 року, що стверджується повідомленням про вручення рекомендованого відправлення (а.с.106). Заявниця ОСОБА_2 належно повідомлена про час розгляду справи засобами телефонного зв`язку, що стверджується складеною помічником судді телефонограмою (а.с.110), до суду не з`явилася, причин енявки не повідомила. Заінтересована особа ОСОБА_4 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення 06 липня 2021 року судової повістки, до суду не з`явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 14 грудня 2020 року. Від шлюбу мають дитиину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення залишилася проживати із заявницею ОСОБА_2 , батько дитини - ОСОБА_4 проживає окремо. Із матеріалів справи вбачається, що заявниця неодноразово зверталася із заявами до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень. Як встановлено судом під час розгляду справи, зокрема з пояснень заявниці, кримінальне провадження, що було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019100020007948 від 29 жовтня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, було закрито за відсутності в діях складу кримінального правопорушення. За заявою ОСОБА_6 , яка є матір`ю заявниці від 13 жовтня 2020 року Носівським відділенням поліції Ніжинського відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020275200000059 від 21 жовтня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України. За заявою ОСОБА_2 підрозділом дізнання Дарницького управління поліції ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020105020002516 від 22 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України. В межах даного - 4 - кримінального провадження заявницею було подано до Дарницького управління поліції ГУНП у м.Києві клопотання про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні від 25 січня 2021 року. 13 грудня та 16 грудня 2020 року, а також 16 січня 2021 року на адресу Дарницького управління поліції ГУНП у м.Києві відділом поштового зв'язку ОСОБА_2 було направлено заяви про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_4 по факту неодноразового здійснення погроз вбивством з боку останнього щодо заявниці та її близьких родичів та пошкодження майна. Крім того, Дарницьким УП ГУНП у м. Києві було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГР № 183358 відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 1732 КУпАП. Листами вх № Г-4643 та Г-4649 від 23 жовтня 2020 року Дарницьке УП ГУ НП у м.Києві повідомило заявницю, що в ході проведення перевірки встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_4 не надалося можливим. При першій нагоді з вищевказаним громадянином буде проведена профілактично-роз`яснювальна робота та в разі виявлення порушень останній буде притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП України. Окрім того, в матеріалах справи міститься відповідь начальника управління Дарницького управління поліції ГУНП у м.Києві О. П`ятниківського від 01 лютого 2021 року № 1763/125/48/04-21 та від 03 лютого 2021 року № 2070/125/48/04-21, що встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_4 , не надалося можливим. В зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення та неможливістю з цим внесення відповідної інформації до ЄРДР, вказані матеріали були направлені до СДОП Дарницького УП ГУ НП у м. Києві для їх розгляду згідно Закону України «Про звернення громадян». Встановлено, що на розгляді у Службі у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації знаходиться заява ОСОБА_4 з приводу вирішення спору щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що суду не надано достатніх належних, допустимих, та переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення насильства ОСОБА_4 відносно заявниці та малолітньої доньки та настання наслідків його вчинення. З матеріалів справи не вбачається доведеним факт застосування з боку ОСОБА_4 домашнього насильства по відношенню до заявниці та їх малолітньої доньки на системній основі чи у такому ступені, що дозволяє дійти висновку про наявність ризиків, які б наражали потенційну потерпілу на небезпеку. При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази притягнення ОСОБА_4 до адміністративної або іншої відповідальності за вчинення дій, які можуть бути розцінені як прояв насильства в сім`ї щодо заявниці та малолітньої дитини. Також суд керувався тим, що між сторонами існує спір щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а відтак існує загроза обмеження батька у реалізації ним своїх прав відносно дитини за умови недоведеності обставин здійснення ним домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_2 . Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що між колишнім подружжям існують тривалі конфліктні взаємовідносини, які мають вкрай загострений характер. При цьому посилання суду на те, що вказані конфлікти, виникли з приводу вчинення заявницею перешкод у зустрічах батька з малолітньою дочкою, що на думку суду є - 5 - підставою для відмови у задоволенні заяви недоречні та невірні. Суд не врахував, що у випадку перешкоджання заявницею у зустрічах з дитиною ОСОБА_4 , останній ні за яких обставин не має права вчиняти протиправнх дій у відношенні заявниці. В такому випадку закон надає достатньо підстав для захисту порушених прав батька у встановлений законом спосіб, зокрема звернення до органів опіки та піклування або з позовом до суду. Наявність перешкод у спілкуванні з дитиною факт чинення яких з боку заявниці не встановлено, не дають прав ОСОБА_4 вчиняти домашнє насильство. Його поведінка має відповдіати закону і не порушувати прав інших осіб. Це по-перше. По-друге, судом незаперечно встановлено, що ОСОБА_4 направляв смс-повідомлення заявниці на мобільний телефон із погрозами на її адресу та нецензурною лайкою, що ОСОБА_4 визнав в суді першої інстанції та що стверджується скрін-шотами повідомлень із погрозами на адресу заявниці (а.с.42-52). Вказані смс-повідомлення містять брутальні образи заявниці, нецензурну лайку на її адресу, прокльони та погрози розправи з нею. Наведене у свою чергу чітко та доступно свідчить про доведеність заявницею вчинення ОСОБА_4 факту психологічного насильства у відношенні неї. При цьому той факт, що як вказує суд першої інстанції ОСОБА_4 повідомив в судовому засіданні, що він жалкує з приводу своїх дій, та не мав наміру такими діями заподіяти шкоду психологічному здоров`ю колишньої дружині, а вдавався до маніпуляцій, оскільки не міг бачитися з дочкою, ні в яком уразі не є підставою для невжиття у віношенні нього відповідних обмежувальних заходів. По-третє, висновки суду про те, що події щодо яких заявниця звернулась з вказаною заявою про видачу обмежувального припису не являють ознак систематичного характеру вчинення психологічного насильства з боку ОСОБА_4 помилкові. Такі висновки спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що застосування пиисхологічного насильства (образи та погрози) у відношенні заявниці з боку ОСОБА_4 носить систематичний, тривалий та зухвалий характер. Із матеріалів справи вбачається, що заявниця із 2019 року неодноразово зверталася із заявами до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень. У відношенні ОСОБА_4 неодноразово були складені протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 1732 КупАП, які знаходяться на розгляді. Листами вх № Г-4643 та Г-4649 від 23 жовтня 2020 року Дарницьке УП ГУ НП у м.Києві повідомило заявницю, що в ході проведення перевірки встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_4 не надалося можливим. При першій нагоді з вищевказаним громадянином буде проведена профілактично-роз`яснювальна робота та в разі виявлення порушень останній буде притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 1732 КУпАП України. Окрім того, в матеріалах справи міститься відповідьначальника Дарницького управління поліції ГУНП у м.Києві О.П`ятниківського від 01 лютого 2021 року № 1763/125/48/04-21 та від 03 лютого 2021 року № 2070/125/48/04-21, що встановити місцезнаходження гр. ОСОБА_4 , не надалося можливим. В матеріалах справи відсутні докази, що заявниця зверталася до правоохоронних органів штучно, або з вигаданих підстав. Не спростував цього і ОСОБА_4 . Наведене у своїй сукупності переконливо свідчить про тривале та систематичне вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства у відношення заявниці. При цьому мотиви, з яких як вказує ОСОБА_4 він вчиняє таке насильство -перешкоджання у зустрічах з дитиною чи будь-які інші не дають йому права вчиняти таке. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до - 6 - неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється в тому числі на колишнє подружжя незалежно від факту їх спільного проживання (ч.2 ст.3 Закону). Згідно з п.п.3, 4, 14 та 17 ч.1 ст.1 цього Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, та його недопущення (п.1 ч.1 ст.21 цього Закону). Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 вказаного Закону до спеціальних заходів щодо протидії - 7 - домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За п.7 ч.1 ст.1 вказаного Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з ч.3 ст.26 вказаного Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У п.9 ч.1 ст.1 вказаного Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Отже, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який виконує захисну та запобіжну функцію і може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Відповідно до положень ст.ст.3501, 3504 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання особи, яка постраждала від домашнього насильства. У заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника видається на строк від одного до шести місяців (ст.3506 ЦПК України). Отже, суд під час вирішення такої заяви має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Згідно вищевказаного Закону психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, , контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Судом встановлено, що ОСОБА_4 тривалий час вчиняє у відношенні заявниці психологічне насилля, шляхом направлення смс-повідомлень та при особистому спілкуванні, що стверджується скрін-шотами повідомлень та відповідними заявами і зверненнями ОСОБА_2 до органів поліції. Такі дії очевидно та поза всяким розумним сумнівом викликають у постраждалої ОСОБА_2 побоювання за свою безпеку та безпеку дитини, спричинять емоційну - 8 - невпевненість, нездатність захистити себе та завдають шкоди її психічному здоров`ю. Оцінюючи ризики застосування ОСОБА_4 домашнього насильства, тобто оцінюючи вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення, суд враховує, що такі дії носять сттстемний і тривалий характер. Таке підтверджується в тому числі вчиненням ОСОБА_4 домашнього насильства у відношенні заявниці 05 лютого 2021 року у зв`язку з чим постановою Дарницького районного суду м.Києва від 17 березня 2021 року він притягнутий до відповідальності за ч.1 ст.1732 КУпАП. Враховуючи положенняЗакону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» підстави для застосування обмежувальних зпходів. З урахуванням встановлених по справі обставин, характеру психологічного насильства, яке вчиняє ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання (перебування), роботи, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме (але не виключно): 1) до закладу дошкільної освіти № 809 за адресою: м. Київ, вул. А.Ахматової, 5Б; 2) місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; та заборонити ОСОБА_4 телефонувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або направляти смс-повідомлення на їх телефони. Решта вимог задоволенню не підлягають як такі, що є надлишковими і не пов`язані безпосередньо із характером психологічного насильства, яке вчиняє ОСОБА_4 . При вирішенні питання про вжиття обмежувальних заходів у відношенні ОСОБА_4 колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права. Так згідно ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч.1). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2). Отже, дана норма дозволяє втручатися у приватне життя особи згідно із законом і для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. В даному випадку втручання у право ОСОБА_4 на повагу до його приватного життя шляхом встаеовлення обмежувальних заходів по-перше здійснюється судом згідно із законом, тобто у відповвідності до правових норм, встановленх Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також відповідно до приписів ст.ст.3501-3506 ЦПК України. - 9 - І по-друге, таке втручання є пропорційним переслідуваній меті, оскільки здійснюється для захисту прав і свобод інших осіб, з метою недопущення вчинення дій фізичного та психологічного насильства, що вчиняються між колишнім подружжям, а також погрози вчинення таких діянь. Пропорційність полягає у адекватності та помірності вжитих судом обмежувальних заходів та їх відповідності характеру дій ОСОБА_4 , а також у належній та достатній оцінці ризиків вжиття останнім таких дій у майбутньому. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково. Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 року скасувати і ухвалити нове, яким заяву задоволити частково. Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 у вигляді тимчасового обмеження його прав на строк 6 місяців та покласти на нього наступні обов`язки: -заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань менше 50 метрів до місця проживання (перебування), роботи, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до закладу дошкільної освіти № 809 за адресою: м.Київ, вул.А.Ахматової 5Б та місця реєстрації і проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити ОСОБА_4 телефонувати ОСОБА_2 на її мобільний телефон ( НОМЕР_1 ) або направляти на цей телефон смс-повідомлення. В решті заяви відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: