Постанова 4824 № 758/10555/17

Справа № 758/10555/17 Головуючий 1 інстанція- Ларіонова Л.М. Проваження № 22-ц/824/3303/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 13 серпня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Кашперської Т.Ц., Мережко М.В., за участю секретаря Вергелес О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувсядо суду із зазначеним позовом,який мотивував тим, що між ним та відповідачкою ОСОБА_1 01 серпня 1987 року було укладено шлюб, який зареєстрований Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених м.Києва. Вказував, що останнім часом спільне сімейне життя сторін поступово погіршувалося, що насамінець призвело до фактичного припинення шлюбних стосунків. Кожен з них має протилежні погляди на шлюб і сім`ю, між ними відсутнє взаєморозуміння та почуття любові, зараз вони сторонні люди, між якими втрачені фізичні та духовні зв`язки. Спільне господарство не ведеться, шлюбні стосунки припинені, а сам шлюб перетворився на формальність. Посилаючись на те, що збереження сім`ї неможливе і суперечить інтересам подружжя, просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою 01 серпня 1987 року. Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року позов задоволено. Ухвалено розірвати шлюб, укладений між сторонами 01 серпня 1987 року. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову про розлучення відмовити, посилаючись на незаконність і необгрунтованість рішення, неправильне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про припинення між сторонами шлюбних відносин з травня 2012 року, які не відповідають дійсності та не підтверджуються матеріалами справи. Прийшовши до таких висновків, суд взяв до уваги докази, подані позивачем з порушенням строків, які не повинен був приймати до уваги. Вважає, що таке свідчить про штучне створення підстав позивачу в майбутньому для визнання набутого сторонами після травня 2012 року майна (трикімнатної квартири, декількох земельних - 2 - ділянок та інших об`єктів) особистою власністю позивача на підставі ч.6 ст.57 СК України. Окрім того, суд порушив норми процесуального права, зокрема ч.1 ст.13 ЦПК України, вийшовши за межі позовних вимог, бо час припинення шлюбних стосунків між сторонами не був предметом розгляду по справі. Суд безпідставно не задоволив її клопотання від 25 березня 2019 року про допит свідків, порушивши принцип рівності сторін та ст.91 ЦПК України, оскільки покази даних свідків могли б спростувати обставини, викладені у письмових поясненнях ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Рішення суду про розірвання шлюбу прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.112 СК України, за відсутності доказів, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них чи їх дітей, що мають істотне значення. Вважає, що наявні підстави для постановлення окремої ухвали у відношенні судді першої інстанції з огляду на допущені ним порушення при розгляді справи. Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов і розірвав шлюб, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Вважає, що відповідачкою навмисно з незрозумілих підстав затягується розірвання шлюбу. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Сидоренко В.А. належним чином повідомлені про час розгляду справи. Відповідачка ОСОБА_1 до суду не з`явилася, напередодні, тобто 12 серпня 2020 року, через канцелярію подала до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), посилаючись на те, що за місцем її роботи в ЦВК України виявлено таку хворобу. Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. Суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки відповідачки з таких міркувань. По-перше, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, встановлений ст.371 ЦПК України строк розгляду апеляційної скарги продовжено на строк дії такого карантину. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року, встановлені попереднім законом строки закінчуються через 20 днів після набарання чинності цим законом, який набрав чинності 17 липня 2020 року. Тобто, 06 серпня 2020 року строк продовження розгляду апеляційної скарги закінчив перебіг. По-друге, встановлений постановою КМ України від 11 березня 2020 року карантин, у зв`язку із поширенням хвороби COVID-19, на даний час є адаптивним і не перешкоджає явці до суду учасника справи. Так постановою КМУ від 04 травня 2020 року № 343 дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів, а постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених п.3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м.Києві). Зокрема, дозволено із 22 травня 2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами. - 3 - Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19. По-третє, посилаючись на неможливість явки до суду, відповідачка не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів про те, що на даний час вона хворіє на коронавірусну хворобу, чи що в даний час за відповідним приписом лікарів перебуває на самоізоляції чи лікарняному і не працює, що у свою чергу могло б свідчити про перешкоди у явці до суду. ЦВК України працює у звичному режимі. Колегія суддів враховує, що це вже третя заява відповідачки, яка раніше двічі подавала заяви аналогічного змісту, які судом задовольнялися, при цьому, подаючи заяви, відповідачка особисто з`являлася в Київський апеляційний суд до приміщення прийому громадян (підтверджується відповідним відмітками на заявах), де завжди людно, що у свою чергу свідчить про нещирість її доводів про перешкоди у явці до суду, де дотримуються усі карантинні заходи. По-четверте, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Дана справа не знаходить свого вирішення близько трьох років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі є чисельні відкладення розгляду справи в суді першої інстанції за клопотаннями відповідачки та її представниа адвоката Сидоренка В.А. (розгляд відкладався шість разів), а також неодноразове оскарження відповідачкою у 2019 році ухвали суду від 05 жовтня 2017 року про відкриття провадження у справі. І по-п`яте, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій грунтовно і змістовно виклала свою позицію щодо незаконності і необгрунтованості судового рішення. З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачки, а вказані у її заяві про відкладення розгляду причини неявки визнає неповажними. Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Даніель А.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що - 4 - апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 01 серпня 1987 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених м.Києва, актовий запис № 3751. На час розгляду справи малолітніх та неповнолітніх дітей сторони не мають. Від шлюбу у сторін є повнолітня донька ОСОБА_5 . Також, судом встановлено, що сім`я сторін розпалася, шлюбні стосунки між ними припинені через відсутність взаєморозуміння, втрати почуття любові і поваги один до одного. Сторони проживають окремо, спільне господарство не ведеться. Шлюб носить формальний характер. Відповідно до наявної у справі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 , вона перебуває у фактичних шлюбних відносинах з позивачем ОСОБА_2 з грудня 2015 року (а.с.153). Ці ж обставини підтверджуються нотаріально посвідченими заявами доньки сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.155, 157). Задовольняючи позов і розриваючи шлюб, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що подальше спільне життя і збереження шлюбу сторін є неможливим і суперечить інтересам подружжя. При цьому суд виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинено, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, між ними втрачено взаєморозуміння і почуття любові, а примирення подружжя є неможливим. За таких обставин шлюб зберегти неможливо, а тому його слід розірвати. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Згідно ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З огляду на встановлені судом обставини та вимоги закону, суд обгрунтовано задоволив позов і розірвав шлюб, поскільки в судовому засіданні встановлено, що збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам одного з подружжя. Проте, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо безпідставності висновків суду про припинення між сторонами шлюбних відносин з травня 2012 року, які не підтверджуються матеріалами справи. - 5 - Прийшовши до таких висновків, суд не звернув увагу на те, що ні в позовній заяві, ні в інших заявах по суті справи позивач не вказує коли саме між ним та відповідачкою припинені шлюбні стосунки. Відповідно ніяких доказів про припинення між сторонами шлюбних стосунків із травня 2012 року позивачем до суду не надано. А з поданих позивачем до суду нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.153,155,157) вбачається, що особи які їх склали вказують про припинення шлюбних стосунків між сторонами у грудні 2015 року. З урахуванням того, що відповідачка заперечує цю обставину, та відсутність доказів з цього приводу, висновки суду про припинення між сторонами шлюбних відносин з травня 2012 року не грунтуються на матеріалах справи. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Подільського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 рокупідлягає зміні з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання на те, що сторони не проживають однією сім`єю з травня 2012 року. В іншій частині рішення Подільського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року залишається без змін. Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно взяв до уваги докази, подані позивачем з порушенням строків, які не повинен був приймати до уваги, зокрема письмові пояснення позивача та додані до них нотаріально посвідчені письмові заяви доньки сторін ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 необгрунтовані. Провадження в даній справі відкрите ухвалою судді від 05 жовтня 2017 року. Відповідно до положень ч.2 ст.27 та ч.1 ст.131 ЦПК України (в редакції на час відкриття провадження) сторони зобов`язані подати докази суду до або під час попереднього судового засідання, а якщо таке не проводиться - до початку розгляду справи по суті. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції, в тому числі щодо строку подання доказів. Так, згідно ч.2 ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом із позовом. З огляду на те, що Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ погіршує права позивача щодо строку подання доказів, оскільки при поданні позову він мав право подати докази до початку розгляду справи по суті, який станом на 15 грудня 2017 року не так і не розпочався, а після цієї дати має подати докази разом із позовом, чого вже виконати неможливо, то така зміна законодавства не повинна перешкоджати здійсненю ним своїх процесуальних прав, в тому числі права на справедливий розгляд його справи, встановленого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З матеріалів справи вбачається, що письмові пояснення позивача з додатками були подані до суду 14 березня 2019 року. Водночас підготовче провадження в даній справі - 6 - закінчене ухвалою суду від 26 березня 2019 року, тобто дані докази подані до початку підготовчого засідання. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачка також подала клопотання про допит свідків 25 березня 2019 року, тобто напередодні підготовчого засідання з порушенням строків подання доказів, яке судом задоволене (а.с.191), що у свою чергу свідчить про дотримання судом рівності сторін перед законом та судом. Доводи скарги про порушення судом норм процесуального права, зокрема ч.1 ст.13 ЦПК України, що полягає у виходу суду за межі позовних вимог, бо час припинення шлюбних стосунків між сторонами не був предметом розгляду по справі, необгрунтовані. При розгляді справи про розлучення суд в тому числі може встановити період з якого сторони припинили шлюбні стосунки і дана обставина входить до предмету доказування у справах про розлучення (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не задоволив клопотання відповідачки від 25 березня 2019 року про допит свідків, порушивши принцип рівності сторін та ст.91 ЦПК України, оскільки покази даних свідків могли б спростувати обставини, викладені у письмових поясненнях ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , суперечать матеріалам справи. Так із протоколу судового засідання вбачається, що суд своєю ухвалою задоволив клопотання відповідачки про допит свідків (а.с.191), однак допит не відбувся з огляду на незабезпечення відповідачкою явки свідків та неявку самої відповідачки в судове засідання. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду про розірвання шлюбу прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.112 СК України, за відсутності доказів, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них чи їх дітей, що мають істотне значення. Посилання відповідачки ОСОБА_1 на можливість збереження сім`ї суперечать матеріалам справи, яка розглядалася близько трьох років і на протязі всього часу розгляду позивач ОСОБА_2 категорично настоював на розлученні, про що вказав у рішенні суд першої інстанції. Така ж позиція позивача викладена ним у відзиві на апеляційну скаргу та це ж підтвердив в суді апеляційної інстанції в судовому засіданні, що у свою чергу свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбих) стосунків із відповідачкою. Відхиляючи даний довід колегія судді враховує наступне. Відповідно до ч.6 ст.7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Згідно ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Частина 3 ст.105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, а за ч.2 ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них. Тобто, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб - 7 - згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у ст.16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Отже, посилання скаржниці на порушення судом норм матеріального права (ст.112 СК України) безпідставні з викладених вище підстав. Щодо доводів апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали у відношенні судді, то варто зазначити наступне. Відповідно до ст.385 ЦПК України апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст.262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Частиною 10 ст.262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Оскільки під час перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, підстави для постановлення окремої ухвали відсутні. Решта доводів апеляційної скарги враховані при зміні рішення. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Подільського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 рокузмінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови, в іншій частині це рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: