Постанова 4824 № 758/15367/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Гребенюк В.В. Єдиний унікальний номер справи № 758/15367/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7853/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Савченка С.І., Верланова С.М. секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу (в режимі відеоконференції) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом . В обґрунтування позову позивач зазначила, що вони із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2004 року по 13 грудня 2011 року. Рішенням Подільського районного суду м. Києва шлюб розірвано . Від шлюбу у позивача і відповідача народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 має статус дитини-інваліда . Відповідно до посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_4 має статус дитини-інваліда . Згідно з довідками ДУ «Інститут патології хребта і суглобів ім. проф. М.І.Сітенка НАМН України» обом донькам встановлено діагноз: недосконалий остеогенез, стан після спадкових патологічних переломів кінцівок, сколіоз грудного відділу. Відповідно до розпоряджень Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 липня 2019 року № 641-642, встановлено місце проживання обох дітей з матір`ю . Позивач зазначає, що вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо місця проживання дітей, у зв`язку з чим позивач звернулася за захистом свого права у судовому порядку. Відповідач декілька разів порушував права дітей на оздоровлення, обстеження, лікування, оскільки не надає нотаріальної згоди на тимчасовий виїзд. Відповідач постійно вимагає у неї викупити його частину квартири в обмін на те ,що він не буде перешкоджати вихованню дітей , вносити невизначеність у стосунки стосовно їх лікування. На даний час мати повністю опікується вихованням, навчанням, оздоровленням дочок. Батько дітей у процесі зростання дітей , опікування ними, участі не приймає. Просила суд визначити місце проживання дітей разом із нею. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року позов задоволено. Визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; Не погоджуючись із вказаним рішенням суду , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати , ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову .У скарзі зазначав ,що відсутній предмет спору , оскільки жодних питань щодо проживання дітей у сторін не виникало. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 08 липня 2021 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Третя особа повідомлена належним чином,заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено , сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2004 року по 13 грудня 2011 року. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року шлюб розірвано (а.с. 25). Вказаним рішенням встановлено ,що за взаємною згодою батьків діти залишаються проживати з матір`ю. Рішення набрало законної сили, сторонами не оскаржувалося. Від шлюбу у позивача і відповідача народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 має статус дитини-інваліда . Відповідно до посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_4 має статус дитини-інваліда . Згідно з довідками ДУ «Інститут патології хребта і суглобів ім. проф. М.І.Сітенка НАМН України» обом донькам встановлено діагноз: недосконалий остеогенез, стан після спадкових патологічних переломів кінцівок, сколіоз грудного відділу. Відповідно до розпоряджень Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 24 липня 2019 року № 641-642, встановлено місце проживання обох дітей з матір`ю . Як встановлено з наявних в матеріалах справи і досліджених судом доказів, сторони в добровільному порядку досягти згоди щодо місця проживання дітей не можуть. Висновок суду , що діти почали проживати з матір`ю з огляду на складну ситуацію, пов`язану зі здоров`ям дітей ,відповідає фактичним обставинам справи . Відповідно до ст.7 Сімейного Кодексу України, суд при розгляді таких справ, повинен максимально можливо враховувати інтереси дитини. З точки зору закону одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку . Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень ст.141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувати вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»). Так, в ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» наголосив що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. В ст.18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст.4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини,її фізичний,духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняється будь-які види експлуатації батькам своєї дитини . Забороняється фізичне покарання дитини батьками,а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Декларація прав дитини , прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено , що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння . Вона повинна , коли це можливо , рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Згідно ст.157 Сімейного Кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них. Відповідно до ст. 160 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно ч. 1 ст. 161 Сімейного Кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 161 Сімейного Кодексу України передбачено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного Кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом ч. 4-6 ст. 19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією як органом опіки та піклування надано висновок, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з позивачем. Зокрема, у висновку зазначено, що комісією встановлено, що між батьками тривають конфліктні відносини з приводу виховання та спілкування з дітьми. Весь час обидві доньки проживають разом з позивачем. На засіданні комісії були присутні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які виявили бажання проживати разом з матір`ю. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, суд, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме, щодо наявності підстав для визначення місця проживання дітей з позивачем. Доводи апеляційної скарги , що в даній справі відсутній предмет спору , оскільки під час вирішення справи про розірвання шлюбу було визначено місце проживання дітей , не грунтуються на вимогах закону,є безпідставними,з огляду на те , що питання про визначення місця проживання дітей ( в розумінні статті 160 Сімейного Кодексу України ) не було предметом розгляду справи про розірвання шлюбу. Приймаючи до уваги вік, стать дітей, особливості їх розвитку, період з якого малолітні проживають з матір`ю, їх прив`язаність до матері , суд першої інстанції вірно врахував , що в даний період, проживання дітей разом із матір`ю в силу об`єктивних причин - стану здоров`я дітей, є доцільним і відповідає найкращим інтересам дітей , і мати на даний час створює всі умови для гармонійного розвитку дітей , а також відсутність бажання батька спілкуватися зі своїми дітьми, а відтак висновок про визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 є цілком обґрунтованим Слід зауважити, що визначення місця проживання дітей разом з матір`ю не позбавляє батька дітей права спілкуватись з ними та виконувати свої батьківські обов`язки, через поступове спілкування з власними дітьми, з метою уникнення психологічних травм у останніх Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, в якій ставиться питання про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини с удового рішення з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2021 року. Головуючий Судді