Постанова Київський апеляційний суд № 369/569/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Янченко А.В. Єдиний унікальний номер справи № 369/569/22 Апеляційне провадження № 22- ц/824/10826/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І., секретар - Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його представника адвоката Іванова Антона Броніславовича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича у виконавчому провадженні незаконними та зобов`язання вчинити дії. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У січні 2022 року (12 січня 2022 року ) до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича у виконавчому провадженні про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича у виконавчому провадженні №64964532 по виконавчому листу № 1-кп/369/48/16 від 05 вересня 2016 року незаконними та зобов`язання скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 14 грудня 2021 року. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що 05 вересня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист № 369/12278/15-к про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 44500 грн відшкодування майнової шкоди та 248040 грн моральної шкоди. При цьому строк пред`явлення виконавчого документа зазначено до 18 серпня 2017 року. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. від 14 грудня 2021 року було закінчено виконавче провадження № 64964532. Скаржник вважає, що у вказаному виконавчому провадженні були порушені права передбачені ст.ст. 19, 28, 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», тому що йому не було відомо про відкриття та хід даного виконавчого провадження, звернено стягнення на майно належне скаржнику на праві власності, чим порушено права скаржника. Скаржник вважає, що така бездіяльність є незаконною, дії державного виконавця порушують його право власності. У прохальній частині скарги просив - визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича у виконавчому провадженні № 64964532 незаконними та зобов`язати скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 14 грудня 2021 року. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у задоволенні скарги відмовлено . Не погоджуючись з ухвалою , скаржник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Іванов А.Б. подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати ухвалу, посилаючись на порушення норм процесуального права,постановити нову ухвалу, задовольнити скаргу . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 08 грудня 2022 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Сторони в судове не з`явилися, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали , а відтак відсутні підстави вважати їх неявку поважними. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особи, які приймають участь у справі повідомлені належним чином , їх неявка не перешкоджає розгляду справи . Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 447 ЦПК України право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. Як встановлено судом першої інстанції, Києво-Святошинським районним судом Київської області за наслідками розгляду кримінальної справи ( 02 червня 2016 року ) за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за ч.4 ст. 187 , п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України з вказаних осіб солідарно стягнуто на користь ОСОБА_4 4 500 грн матеріальної шкоди та 248 040 грн на відшкодування моральної шкоди 05 вересня 2016 року видано виконавчий лист. Постановою головного державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Гриченюк А.А. 17 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59562588. з виконання виконавчого листа № 1-кп/369/48/16 виданого 05 вересня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми 252540 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. про закінчення виконавчого провадження від 14 грудня 2021 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1-кп/369/48/16 виданого 05 вересня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області закінчено з підстав п.9 ч.1 ст. 39 , ст. 40 Закону України « Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження № 64964532 на виконання ухвали від 18 січня 2022 року приватним виконавцем суду не надано. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «;Про виконавче провадження». Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З наданих скаржником матеріалів, та наявних в матеріалах скарги доказів, неможливо встановити наявність обставин, на які посилається скаржник у своїй скарзі, а саме те, що у виконавчому провадженні № 64964532 були порушені права боржника, передбачені ст.ст. 19, 28, 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження». Відсутні докази, що скаржнику не було відомо про відкриття та хід даного виконавчого провадження, звернуто стягнення на майно належне скаржнику на праві власності, чим порушено права скаржника. З постанови про закриття провадження неможливо зробити висновок, чий будинок і кому він належав на праві власності проданий на електронних торгах будинок, і за рахунок продажу якого погашено борг в розмірі 239704,20 грн (а.с. 6). Будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин не надано і до апеляційних скарг. Доводи апеляційних скарг зводяться до порушень процесуального характеру, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. З огляду на наведене та враховуючи, що скаржником не надано належних та допустимих доказів відповідно ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх вимог, недоведеність скаржником порушення у виконавчому провадженні № 64964532 його прав, передбачених ст.ст. 19, 28, 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог скарги у повному обсязі. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Так, відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України з 11 вересня 1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Вимогами ЦПК України передбачено ,що учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 13 ЦПК України скаржник на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Зі змісту скарги вбачається, що ОСОБА_1 зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначив, що до скарги він додає копію виконавчого листа та копію постанови, якими, на його думку підтверджуються незаконність дій приватного виконавця. Будь-яких клопотань щодо витребування доказів скаржник не подавав . Не надано таких доказів і до апеляційних скарг . Слід зазначити,що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції враховуючи вимоги частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, дійшов цілком обґрунтованого висновку , що не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання скаржника на обґрунтування своїх правових вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і з огляду на вказане вище відсутні підстави для задоволення скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, суд ,- П о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника адвоката Іванова Антона Броніславовича залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: