Постанова Київський апеляційний суд № 759/3563/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Ключник А.С. Єдиний унікальний номер справи № 759/3563/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3240 /2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І., секретар - Олешко Л.Ю.. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 02 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У лютому 2022 року позивачка звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з даною позовною заявою. Позов обґрунтований тим, що 26 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1729. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року у справі №760/8463/19 шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року у справі №760/5726/20 визначено місце проживання дитини з матір`ю. Позивачка у позові зазначила , що підставою звернення до суду стало то ,що відповідач належно не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом її здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. З урахуванням цих обставини, позивачка змушена була 14 лютого 2022 року звернутися до органу опіки та піклування з проханням позбавити відповідача батьківських прав, на що їй було рекомендовано звернутися до суду, та після перевірки обставин буде надано відповідний висновок. У прохальній частині позову просила - Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив , що він не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Проводив зі своєю донькою ОСОБА_3 чимало часу, оскільки мав вільний графік роботи. Також, під час спільних поїздок на відпочинок з дитиною, більшість часу з нею проводив саме відповідач. Донька віддавала повну перевагу батькові у спілкуванні та іграх під час прогулянок. Переважно саме він забирав доньку з дитячого садочку та проводив нею час до сну. Відповідач водив дитину до стоматолога, що свідчить про довіру дитини до батька. Стосунки між позивачкою та відповідачем з часом погіршились і позивачка не бажала спілкуватися із відповідачем та почала негативно впливати на стосунки батька з дитиною, а саме: обмежувати їх спілкування, створювати різного роду перешкоди для зустрічей, формувати у дитини негативне сприйняття батька, перекручуючи фактичні обставини, налаштовувати дитину проти батька. З огляду на зазначені обставини відповідач просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на його користь 43200,00 грн витрат понесених на правничу допомогу докази понесення якої буде надано протягом п`яти днів після завершення розгляду справи (том 1, а.с. 203-212, 228). Відповідач 27 червня 2022 року подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визнання способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею (том 1, а.с. 235-243). Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року повернуто зустрічний позов ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що вимоги за зустрічною позовною заявою та вимоги за первісним позовом, мають різний предмет доказування, а тому їх одночасний розгляд є недоцільним та може призвести до невиправданого затягування та ускладнення розгляду справи. Роз`яснено ОСОБА_2 його право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку (том 1, а.с. 244). До суду, 12 вересня 2022 року ,від Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (том. 2, а.с. 28-30). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено . Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року вирішено питання про судові витрати. Заява ОСОБА_2 задоволена частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 25 000 грн судових витрат .В іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду та додатковим рішенням про стягнення с удових витрат , позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову і відмовити у задоволенні заяви про стягнення з неї судових витрат. У скарзі посилалася на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначала, що суд при винесенні не врахував інтереси дитини, а також не взяв до уваги судову практику з цього питання. Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу , в якому заперечував проти скарги , зазначив ,що рішення суду відповідає вимогам закону. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Представник відповідача приймала участь у розгляді справи в апеляційному суду . Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 16 березня 2023 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Враховуючи ,що апелянт та третя особа повідомлені належним чином , відсутні підстави вважати їх неявку поважною. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив , що 26 жовтня 2014 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1729. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року у справі №760/8463/19 шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року у справі №760/5726/20 визначено місце проживання дитини з матір`ю. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 р. N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Сімейним Кодексом України, а саме ч. 1 ст. 150 передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності встановленої законом, відповідно до положень ст. 155 СК України. Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Пленум Верховного Суду України в п.16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не створюють умов отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінюватись, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У п. 15 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року роз`яснює, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Зважаючи на вищенаведені вимоги чинного законодавства України, роз`яснення пленуму Верховного Суду України мають бути переконливі докази того, що батько\мати свідомо усунулись від виконання обов`язку встановленого законом, враховуючи при цьому поведінку батьків. Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці. Згідно із ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини , батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток , батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя , батьки зобов`язані поважати дитину. У висновку Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 вересня 2022 року № 108-7343 зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої доньки ОСОБА_3 . Так у висновку зазначено, що у бесіді з працівниками служби 03 серпня 2021 року малолітня ОСОБА_3 повідомила, що живе з мамою та батьком ОСОБА_2 , пізніше повідомила про ОСОБА_4 , який є іншим татом. Про батька ОСОБА_2 знає, але бачила його давно, по телефону спілкувалась з ним давно, подарунків також давно не отримувала від нього. Щодо побачень з батьком не заперечує, не проти погуляти з ним декілька годин в парку. Під час спілкування з працівниками служби 01 серпня 2022 року ОСОБА_3 повідомила, що проживає з мамою, займається додатковими розвиваючими заняттями перед школою, на свята її вітають рідні, бабуся, дід, дядько, про батька не згадувала. Згідно висновку експертного дослідження від 28 січня 2022 року виявлено негативні наслідки для психоемоційного стану ОСОБА_3 , що проявляється у підвищенні тривожності при згадуванні про батька, страху його побачити, зустрічі з батьком можуть бути тільки за згодою дитини, на безпечній для дитини території, прив`язаність до батька порушена, ставлення дитини до батька характеризується емоційним відторгненням, дистанціюванням, наявністю негативного ставлення, негативної оцінки його дій. Крім того у висновку зазначено , , що відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем , матеріально та житлом забезпечений. Печерським районним у м. Києві центром соціальних служб 12 липня 2021 року здійснено оцінку потреб сім`ї ОСОБА_2 . Ознак складних життєвих обставин не виявлено. З огляду на вказані обставини , Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації дійшла висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_3 . Разом з тим, такий висновок не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 Сімейного Кодексу України) і має бути оцінений поряд з іншими доказами. Згідно частини 4 статті 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсний обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 СК України). При цьому, суд може не погодитись із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України). Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України, відповідно до положень якої мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснює, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01 листопада 2017 року у справі № 211/559/16-ц). За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15ц зазначив, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного Кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Статтею 165 Сімейного Кодексу України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа , в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, по досягненню чотирнадцяти років. У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного Кодексу України, повинна довести, що батьки (один з батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один з батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки. Нормою статті 150 Сімейного Кодексу України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлений обов`язки батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Суд встановив, що між позивачкою та відповідачем виникли неприязні стосунки, проте відповідач, цікавиться станом здоров`я дитини, її розвитком, а також бажає надалі піклуватись про дитину. Відповідно до ст. 76-81 ЦПК України позивачка не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог ,зокрема щодо свідомого нехтування відповідачем своїх обов`язків. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Практика Рішень Європейського Суду з прав людини засвідчує обов`язок судових органів під час розгляду та вирішення справ щодо встановлення державної опіки над дітьми враховувати саме добросовісність виконання батьківських обов`язків та оцінювати пропорційність застосованих заходів та тієї цілі,задля яких застосовуються ці заходи,що є одним із основних фундаторів концепції «найкращих інтересів дитини» при реалізації матеріально-правових норм. Окреслений принцип зумовлює необхідність пошуків з метою встановлення допустимої межі втручання держави в сімейне життя задля забезпечення належних умов виховання та розвитку дитини ,що створить підґрунтя при вирішенні справ щодо позбавлення батьківських прав, встановлення місця проживання дитини, опіки й піклування, участі одного з батьків у вихованні дитини . Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Факт заперечення відповідача проти позову свідчить про його інтерес до дитини, свідоме нехтування відповідачем своїх обов`язків має бути доведено (позиція Верховного суду, викладена у постанові від 06 травня 2020 року справа № 753/2025/19). Відповідач ,заперечуючи проти позову, зазначав ,що він має намір ві бажає спілкуватися з донькою, однак з боку матері останнім часом створюються в цьому перешкоди. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, та не отримано достатніх доказів щодо свідомого ухилення батька від виконання батьківських прав, за наявності його бажання приймати участь у житті доньки. Доводи апеляційної скарги, що судом не взято до уваги висновки судово- психологічної експертизи, висновків лікарів психологів, є безпідставними, оскільки судом надана оцінка всім доказам у їх сукупності, з урахуванням того, що жоден з доказів немає переваги перед іншими. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Суд відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ст. 76-81 ЦПК України, позивачка не надала суду безсумнівних, належних і допустимих доказів, які свідчать про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїх обов`язків щодо виховання дочки , а всі доводи позову зводяться лише до того, що ОСОБА_2 не приймає достатньої участі у вихованні дитини, що не може бути безумовною підставою для задоволення позову. При цьому суд врахував, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, щодо виховання та утримання дитини на час звернення позивачки з вказаним позовом до суду, відбувалось з поважних причин, а саме через неприязні стосунки між позивачкою та відповідачем, який наразі бажає опікуватись донькою, займатись вихованням та матеріальним забезпеченням дитини. Безпідставними є і доводи апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення ,яким вирішено питання про стягнення судових витрат. Суд з- урахуванням статей 137,141 ЦПК України обґрунтовано розподілив судові витрати. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). Перевіряючи рішення суду в межах вимог заявлених у суді першої інстанції , та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення суду постановлені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову і вирішив питання про стягнення судових витрат , підстави для скасування рішень відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 березня 2023 року. Головуючий: Судді: