Постанова 4855 № 640/625/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/625/21 Суддя першої інстанції: Мамедова Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т., при секретарі - Ткаченко В.В., за участю: представника позивача: - Коваля О.А., представника відповідача: - Цапенко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним дій, визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И Л А : У січні 2021 року позивач - ОСОБА_1 (до зміни громадянства та імені - ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним дій, визнання протиправною та скасування постанови, в якому просила: - визнати неправомірними дії головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С.М. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору (виконавче провадження №52280581) від 31.08.2020 р. у розмірі 162046,97 грн.; - визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 31.08.2020 р. (виконавче провадження №52280581) Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 19 липня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 27582 від представника позивача - ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а той час як рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийнято з урахуванням усіх обставин по справі. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VІІІ без реального виконання рішення суду у разі повернення виконавчого документа стягувачу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, у зв`язку з чим державний виконавець, приймаючи спірну постанову, не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30.07.2010 року Печерським районним судом м. Києва у справі №2-1813/10 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості видано виконавчий лист, згідно якого зазначено: - стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором №061-2008-980 від 03.04.2008 р. та за кредитним договором №061-2008-981 від 03.04.2008 р. в розмірі 1618649 (одного мільйона шістсот вісімнадцяти тисяч шістсот сорока дев`яти) грн. 69 коп., судовий збір в розмірі 1700 (тисячі сімсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (ста двадцяти) грн. 00 коп." (далі - виконавчий лист №2-1813/10). 21.09.2016 року старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мацком Д.А. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52280581 по примусовому виконанню вказаного вище виконавчого листа №2-1813/10. 31.08.2020 року головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С.М. в межах виконавчого провадження ВП №52280581 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання. При цьому, того ж 31.08.2020 року в межах виконавчого провадження ВП №52280581 головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С.М. також прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, якою з боржника ( ОСОБА_1 ) стягнуто виконавчий збір у розмірі 162046,97 грн. Позивач, вважаючи винесену постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII). Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону №1404-VIII. Так, частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Так, відповідно до матеріалів справи, 07 серпня 2020 року відповідачу в межах виконавчого провадження №52280581 надійшла заява про повернення виконавчого документа. 31 серпня 2020 року, відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»), у п. 2 даної постанови головним державним виконавцем зазначено, що постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження необхідно виділити і окреме провадження. Цього ж дня, 31 серпня 2020 року, відповідачем винесено постанову відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 162046,97 грн. Вимогами статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Частина 2 ст. 27 Закону №1404-VIII (в редакції Закону України від 03.07.2018 р. N 2475-VIII, тобто в редакції, чинній, на час вчинення виконавчої дії) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Колегія суддів наголошує, що в редакції ст.. 27 Закону №1404-VIII чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, міститься імперативна норма, яка вказує, що виконавчий збір стягується в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (а не від фактично стягненої суми, як помилково вважає позивач та як було передбачено нормами даної статті в редакції Закону від 02.06.2016 року). Варто також зазначити, що до спірних правовідносин необхідно було застосовувати саме положення частини 2 ст. 27 Закону №1404-VIII (в редакції Закону України від 03.07.2018 р. N 2475-VIII) з огляду на приписи пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII відповідно до яких, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Щодо доводів позивача про подвійне стягнення суми виконавчого збору, варто зазначити наступне. З наявної в матеріалах справи копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2016 року (ВП №52280581) вбачається, що при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1813/10, виданого 30 липня 2010 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» суму боргу 1 618 649,69 грн. виконавчий збір не стягувався, що спростовує доводи позивача щодо можливості подвійного стягнення суми виконавчого збору. Колегія суддів вважає також недоцільним посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 11.03.2020 року у справі № 2540/3203/18 та від 16.07.2020 року у справі № 804/8268/16 та від 26.08.2020 року № 826/6906/17, з огляду на те, що правовідносини в межах вищевказаних адміністративних справ виникли за іншого правового регулювання (враховуючи дати винесення спірних постанов), крім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року N 2475-VIII, яким було внесено зміни до ст. 27 Закону України №1404-VIII, набрав чинності лише 28 серпня 2018 року, а тому не міг бути застосованим Верховним Судом до правовідносин у справах № 2540/3203/18, № 804/8268/16, № 826/6906/17, отже практика, на яку посилається позивач та суд першої інстанції в межах даних правовідносин не є релевантною. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова головного державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С.М. про стягнення виконавчого збору (виконавче провадження №52280581) від 31.08.2020 р. у розмірі 162046,97 грн. є такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити. Керуючись ст..ст. 241, 242, 287, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Л.Т.Черпіцька Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2021 року.