Постанова 4855 № 320/9666/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9666/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову старшого державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василовича Романа Дем`яновича про стягнення виконавчого збору ВП НОМЕР_1 від 03.08.2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 від 31.07.2020 року (вх. 14788/1812-3619 від 03.08.2020 року) 03.08.2020 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконавчого напису №1172 від 31.07.2020 року, який вчинений Сибіга С.Е. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі заборгованості з 10.02.2020 року по 10.06.2020 року згідно умов Договору утримання дітей, що становить 1 777 600,00 грн. 03.08.2020 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП НОМЕР_1. Також в рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанови про арешт коштів боржника від 03.08.2020 року, про розшук майна боржника від 08.09.2020 року, про арешт майна боржника від 09.09.2020 року, складено вимогу виконавця від 08.09.2020 року №32545. 02.12.2020 року державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про зупинення виконавчих дій ВП НОМЕР_1 на підставі пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». Надалі, на підставі заяви стягувача державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.04.2021 року ВП НОМЕР_1, якою також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. У вказаній постанові державним виконавцем також зазначено про виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. В подальшому, державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.05.2021 року ВП НОМЕР_2 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1. В межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника. 19.05.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», яка зареєстровано в Обухівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 02.06.2023 року за №5881/2428-46/9. Листом від 08.08.2023 року вих. №41381 відповідач повідомив заявника про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1, яка виведена в окреме провадження ВП НОМЕР_2 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 177 760,00 грн., винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» та фактично відмовив у закінченні виконавчого провадження. Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (надалі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом першим ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частинами 1, 2 статті 27 Закону №1404-VIII регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно із частиною 4 статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Згідно із частиною 1 статті 27 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Як було встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження ВП НОМЕР_1 було відкрито старшим державним виконавцем на підставі виконавчого напису нотаріуса №1172 від 31.07.2020 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16.08.2022 року у справі №757/42770/20-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна, Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції м. Київ, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей - задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №1172 від 31 липня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою Сабріною Еглерівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у сумі заборгованості з 10.02.2020 року по 10.06.2020 року згідно умов Договору утримання дітей, що становить 1 777 600,00 гривень. Зменшено розмір аліментів, що сплачуються ОСОБА_1 на утримання дітей за Договором між батьками про визначення місця проживання дітей, участь у вихованні та утриманні дітей від 29 грудня 2017 року зі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно до 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття. Зменшено розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за Договором між батьками про визначення місця проживання дітей, участь у вихованні та утриманні дітей від 29 грудня 2017, допущену з 10 лютого 2020 року з 2 130 000.00 гривень до 220 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок, виходячи із суми аліментів в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно до досягнення ним повноліття. Встановлено факт нецільового використання аліментів ОСОБА_2 , сплачених ОСОБА_1 за Договором між батьками про визначення місця проживання дітей, участь у вихованні та утриманні дітей від 29 грудня 2017 року в період з 29 грудня 2017 року по 10 лютого 2020 року та зобов`язано ОСОБА_2 використовувати аліменти виключно за цільовим призначенням. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 12 593 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 20 копійок. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дітей - відмовлено. В подальшому, ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 30.09.2022 року та від 25.11.2022 року у справі №757/42770/20-ц виправлено описки у судовому рішенні від 16.08.2022 року. Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень рішення у цивільній справі №757/42770/20-ц не оскаржувалось. Отже, як було зазначено вище, державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.04.2021 року ВП НОМЕР_1. Тобто, станом на 28.04.2021 року обставини визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не існували, виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII за його заявою. Натомість, виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1, а саме виконавчий напис №1172 від 31.07.2020 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16.08.2021 року у справі №757/42770/20-ц, що набрало законної сили. Станом на час відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1 - 13.05.2021 року, яке у свою чергу було відкрито на підставі виконавчого напису нотаріусу, який визнано судом таким, що не підлягає виконанню, відповідного рішення суду ухвалено не було. Так, за правилами частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, відповідач при винесенні постанови від 13.05.2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1 діяв правомірно, з урахуванням положень частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII. Разом з цим, частиною 4 статті 40 Закону №1404-VIII регламентовано, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Так, постановою від 28.04.2021 року ВП НОМЕР_1 про повернення виконавчого документу стягувачу було припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, відтак відповідачем застосовано положення частини 4 статті 40 Закону №1404-VIII. В силу вимог пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Однак, постанова про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1, на підставі якої було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.05.2021 року ВП НОМЕР_2, якою постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 177 760,00 грн, є чинною та в судовому порядку не оскаржувалась. Відтак, підстав для застосування державним/приватним виконавцем положень пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 не вбачається. Таким чином, позовні вимоги у спосіб, визначений позивачем, задоволенню не підлягають. Водночас, згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. В силу вимог частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV, який набрав чинності 30.03.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - Конвенція). Прецедентний характер рішень ЄСПЛ потребує ретельного аналізу національного законодавства щодо його узгодженості з правовою позицією Суду в процесуальних питаннях. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie), заява №6694/74, від 13 травня 1980. Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі №48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18). Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Частиною 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. З аналізу фактичних обставин справи вбачається, що скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.05.2021 року ВП НОМЕР_2, якою постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 177 760,00 грн, не є предметом розгляду даної адміністративної справи. Між тим, така постанова винесена в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого документа, який рішенням Печерського районного суду від 16.08.2021 року у справі №757/42770/20-ц визнано таким, що не підлягає виконанню. Згідно із частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 року, в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, статті 1 у своїй суті забезпечує право власності». Частиною 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції є заборона позбавлення власності інакше як у загально суспільних інтересах та на умовах, передбачених законом. В цій частині встановлюються підстави та обмеження можливого позбавлення права власності. Відповідно до частини 3 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнається право держави контролювати здійснення права власності та вводити обмеження щодо такого права відповідно до загально суспільних інтересів та сплати податків або штрафів. Суд, проаналізувавши всі обставини даної адміністративної справи, вважає, що чинне законодавство має прогалину в частині правового регулювання підстав для стягнення виконавчого збору з боржника у разі повернення виконавчого документу стягувачу із подальшим настанням обставин визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в межах виконання якого і було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Отже, в даній конкретній справі наявність відкритого виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1, яку було винесено в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого документа, який рішенням Печерського районного суду від 16.08.2021 року у справі №757/42770/20-ц визнано таким, що не підлягає виконанню, порушує статтю 1 Протоколу до Конвенції та має своїм наслідком безпідставне стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору. Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги завдання адміністративного судочинства, у взаємозв`язку із положеннями 13 Конвенції, статті 1 Протоколу до Конвенції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним захистом порушеного права ОСОБА_1 є скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1. Разом з тим, в даному випадку відсутні обставини зміни підстав позову, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, адже останні зводяться виключно до того, що виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1, визнано судом таким, що не підлягає виконанню. З вищевикладеного висновується, що спосіб захисту порушеного права позивачем обрано невірно. Однак, враховуючи підстави позову та положення частини другої статті 9 КАС України, відповідно до яких суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виходу за межі позовних вимог шляхом скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1. До того ж, судом першої інстанції було доцільно зауважено на тому, що при застосуванні судом такого способу захисту порушеного права позивача враховано строки звернення до суду та встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем ОСОБА_1 окресленої вище постанови. Таким чином, враховуючи все вищенаведене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, застосовуючи можливість виходу за межі позовних вимог шляхом скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 03.08.2020 року ВП НОМЕР_1. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.