Постанова 4818 № 643/16026/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/16026/20 Головуючий суддя І інстанції Довготько Т. М. Провадження № 22-ц/818/2538/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про розірвання шлюбу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 15 січня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Довготько Т.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в : 16 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, Позовна заява мотивована тим, що 16.09.2006 року, між ним та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Від спільного життя дітей не мають. Останнім часом шлюбно-сімейні відносини між ними погіршились, а з липня 2020 року відносини з дружиною взагалі розладились. Зникло взаєморозуміння, взаємоповага, з`явились сварки з усіх питань сімейного життя. Тривалий час вони живуть окремим життям та своїми інтересами. Не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. Фактично родина припинила своє існування. При таких обставинах, сумісне життя та збереження шлюбу неможливе та суперечить його інтересам. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 15 січня 2021 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально вирішив справу, не з`ясувавши фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову, не взяв до уваги інші важливі обставини життя подружжя, не вжив заходів до примирення подружжя,рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Вказала, що у шлюбі перебувають з 2006 року, і ніяких непорозумінь між ними не було. Як би вона знала про поданий позов, просила б суд надати строк для примирення, вони б з чоловіком розібрались у ситуації, можливо б звернулись до сімейного психолога. Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено вимоги сімейного законодавства. Судом не вірно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку про розірвання шлюбу подружжя, оскільки примирення між ними неможливе, так як перебування позивача у шлюбі із відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення. Зазначила, що не знала про існування позову у суді та оскаржуваного рішення суду, оскільки не була повідомлена належним чином судом. Відзив на скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд справи за його участю. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права, з урахуванням предмету позову, суд апеляційної інстанції ухвалою від 15 березня 2021 року призначив розгляд справи в порядку письмового провадження, запропонувавши всім учасникам надати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Цей спір виходячи з його характеру можливо розглядати у спрощеному провадженні без виклику учасників справа, однак враховуючи доводи скарги та заяву ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 369 ЦПК України з метою всебічного та повного встановлення обставин по справі вважає за необхідне розглянути справу з повідомленням учасників справи та призначив ухвалою суду до розгляду на 16 червня 2021 року. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2 , за відсутності відповідачки, належним чином повідомленої по розгляд справи, яка не повідомила про причини своєї неявки, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, дійшовши висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки перебування позивача у шлюбі з відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя, а тому примирення між сторонами неможливе. Шлюб ґрунтується на вільній та добровільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. За змістом положень ч.1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Судовим розглядом встановлено, що 16.09.2006 року сторони зареєстрували шлюб у м. Харків, відділі реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №1071. Позивач наполягає на тому, що сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть. Відповідачка у доводах скарги заперечує проти цього. У суді апеляційної інстанції позивач підтвердив свою позицію про те, що збереження шлюбу є неможливим. Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції вимог сімейного законодавства, зокрема, що судом невірно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», з огляду на таке. За змістом положень СК України, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_2 вказував, що з липня 2020 року відносини з дружиною розладились. Вже тривалий час кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами.Сім`я фактично припинила своє існування.У нього виникли свої плани на майбутнє життя.Сумісне життя та збереження шлюбу неможливе та суперечить його інтересам.Через відсутність взаємопорозумміння розірвати шлюб шляхом звернення до відділу РАЦС неможливо, тому він вимушений був звернутись із даним позовом до суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що шлюбні відносини між сторонами не склалися, позивач категорично не бажає їх продовження. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає нормативного визначення змісту шлюбних відносин та є неприпустимим у демократичному суспільстві. Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 111 СК Українисуд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Частиною 7 ст. 240 ЦПК України визначено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Позивач наполягає на розірванні шлюбу зі спливом значного часу після звернення до суду з цим позовом, а отже у сторін була можливість примирення, яке у даному випадку не відбулося, тому у даному випадку наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними. Відповідачка всупереч процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України на спростування цих висновків належних і допустимих доказів не надала. Таким чином, доводи скарги не спростували висновки суду першої інстанції про те, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції вірно зробив висновок про право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення та повністю погоджується із висновками районного суду, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачкою порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства. За змістом указаної норми примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Встановивши, що сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У даному випадку немає підстав для надання сторонам строку на примирення, оскільки у сторін була процесуальна можливість досягнути примирення на протязі більше ніж трьох місяців, однак у справі відсутні відомості про вчинення з цього приводу реальних дій чи перемовин. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення її права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними, позивач чітко зазначив про те, що він не бажає зберігати подружні відносини. Отже, за таких обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо надання строку для примирення сторонам, сторони не підтримують відносини, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а тому є всі підстави вважати, що за таких обставин шлюбні відносини між сторонами неможливі, тому суд прийняв вірне рішення щодо розірвання шлюбу. Доводи скарги, щодо не повідомлення про розгляд справи, колегія судді відхиляє, з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З матеріалів справи вбачається, що кореспонденція суду направлялась відповідачеві на адресу: АДРЕСА_1 (а. с. 1,10,22), яка була зазначена як адреса для листування у позовній заяві, та яку самостійно зазначив відповідач у апеляційній скарзі та яка відповідає зареєстрованому та фактичному місцю проживання відповідачки. Згідно ч.ч. 1, 9 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема: 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У даному випадку надіслані судом на дійсну адресу відповідачки поштові відправлення за допомогою Укрпошти копії ухвали про відкриття провадження та позову та судові повістки були повернуті на адресу суду першої інстанції без вручення із зазначенням працівником пошти причини повернення «за закінченням строку зберігання» (а.с.13-14). Відповідно до п. 114 Правил надання послуг поштового зв`язку, затв. Постановою КМ України від 05 березня 2009 року (далі - Правила), одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, про що на поштовому відправленні, або повідомленні про надходження поштового відправлення робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою. У разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, такі поштове відправлення зберігаються в приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 116 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), тобто один місяць, після закінчення якого - повертаються поштовим оператором за зворотною адресою. У разі коли адресат відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначкою Судова повістка, працівник поштового зв`язку робить позначку Адресат відмовився і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. У разі відмови адресата (представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти) одержати рекомендований лист з позначкою Судова повістка працівник поштового зв`язку робить позначку Адресат відмовився із проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. За змістом вказаної норми у разі відмови адресата від отримання поштової кореспонденції від суду позначка Укрпошти «за закінченням строку зберігання» не відрізняється від причини проставлення Укрпоштою на поштовій кореспонденції суду з позначкою «судова повістка» позначки «адресат відсутній» і має різницю лише у більшому терміні зберігання на пошті (один місяць). Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У доводах скарги відповідачка не заперечувала факт її проживання за вказаною у поштовій кореспонденції суду адресою на день її надсилання судом, поважних причин для її неотримання вона у доводах скарги не зазначила. Суд виконав свій обов`язок та надіслав відповідну поштову кореспонденцію на адресу відповідачки, яка її не отримала без поважних причин. Тому виходячи зі стандарту добросовісної процесуальної поведінки учасника справи, з метою запобігання зловживанням процесуальним правом, що передбачено ст. 44 ЦПК України та відповідно до згаданому принципу пропорційності колегія суддів вважає внаслідок недобросовісності процесуальної поведінки відповідачки, яка без поважних причин не отримувала поштову кореспонденцію суду, усі пов`язані з цим негативні процесуальні наслідки покладаються на неї, і тому відповідно до змісту вказаної норми ч.ч. 1, 9 ст. 130 ЦПК України відповідач у даному випадку вважається такою, що належним чином повідомленою про судовий розгляд справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.259, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м.Харкова від 15 січня 2021 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 25 червня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.