Постанова Харківський апеляційний суд № 639/2447/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/2447/21 Головуючий суддя І інстанції Гаврилюк С. М. Провадження № 22-ц/818/4949/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про розірвання шлюбу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Гаврилюк С.М., по цивільній справі № 639/2447/21, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановив: 13 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що у подружжя відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя. Сторони втратили почуття любові та поваги один до одного. Спільного господарства позивач з відповідачем не ведуть. ОСОБА_2 вважає, що їх з відповідачем шлюб фактично припинив існування, подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечать її інтересам, у зв`язку з чим вона наполягає на його розірванні. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила суд розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану у м. Харкові Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 220 від 21.02.2009. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 12 травня 2021 року позов задоволено. 10 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд вищевказаного судового рішення. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 23 червня 2021 року заяву залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально вирішив справу, не з`ясувавши фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову, не взяв до уваги інші важливі обставини життя подружжя, не вжив заходів до примирення подружжя, рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Вказав, що у шлюбі перебувають з 2009 року. Через знайомих людей йому стало відомо, що у його дружини є стосунки з ОСОБА_3 , який на неї погано впливає, та жорстоко ставиться до неї, і саме він змусив її подати цю позовну заяву. Дізнавшись про ці відносини він посварився із ОСОБА_4 , вона зібрала деякі речі і пішла з дому.Кілька разів вони спілкувались по телефону. Окрім того уклав ОСОБА_3 з його дружиною фіктивний договір позики на суму 1600000,00 грн., і з цих обставин у Дергачівському районному суд Харківської області розглядається справа №619/1772/21, по якій відкрито провадження 24.05.2021 року . Вважає, що є єдина його ціль це заволодіння частиною її майна. Зазначив, що його адвокатом Міліруд Є.О. до суду було подано заяву про розгляд справи у порядку загального позовного провадження також просив визнати явку позивача ОСОБА_2 обов`язковою. Вказав, що він немає наміру розлучатися зі своєю дружиною, має намір примиритися з нею, однак її місце знаходженння йому не відомо. Судом у порушення ст.111 СК не було надано строк для примирення, хоча він наполягав на цьому. Під час перегляду заочного рішення у судовому засіданні він наполягав, що підпис ні у позовній заяві, ні в заявах про слухання справи без участі позивача не належить його дружині, підписи є різними. У відзиві на скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду, що є законним та обґрунтованим, без змін, наполягаючи на доведеності своїх позовних вимог (а.с. 78). Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. ОСОБА_1 подав до суду клопотання про розгляд справи за участю сторін. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права, з урахуванням предмету позову, враховуючи доводи скарги та клопотання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 369 ЦПК України з метою всебічного та повного встановлення обставин по справі вважає за необхідне розглянути справу з повідомленням учасників справи та призначив ухвалою суду від 19 липня 2021 року до розгляду на 15 вересня 2021 року. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності позивача, належним чином повідомленої по розгляд справи, яка не повідомила про причини своєї неявки, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, дійшовши висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки перебування позивача у шлюбі з відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя, а тому примирення між сторонами неможливе. Шлюб ґрунтується на вільній та добровільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. За змістом положень ч.1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Судовим розглядом встановлено, що 21.02.2009 року сторони зареєстрували шлюб у м. Харків, відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №220. Позивач наполягає на тому, що сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть. Відповідач у доводах скарги заперечує проти цього. У суді апеляційної інстанції позивач у відзиві на скаргу підтвердила свою позицію про те, що збереження шлюбу є неможливим (а.с. 78). Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції вимог сімейного законодавства, зокрема, що судом невірно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», з огляду на таке. За змістом положень СК України, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Звертаючись до суду із позовом, позивачка ОСОБА_2 вказував, що відносини з чоловіком розладились. Вже тривалий час кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами. Сім`я фактично припинила своє існування.У неї виникли свої плани на майбутнє життя. Сумісне життя та збереження шлюбу неможливе та суперечить його інтересам. Судом апеляційної інстанції встановлено, що шлюбні відносини між сторонами не склалися, позивач категорично не бажає їх продовження. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає нормативного визначення змісту шлюбних відносин та є неприпустимим у демократичному суспільстві. Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 111 СК Українисуд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Частиною 7 ст. 240 ЦПК України визначено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Позивач наполягає на розірванні шлюбу зі спливом значного часу після звернення до суду з цим позовом, а отже у сторін була можливість примирення, яке у даному випадку не відбулося, тому у даному випадку наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними. Відповідач всупереч процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України на спростування цих висновків належних і допустимих доказів не надав. Таким чином, доводи скарги не спростували висновки суду першої інстанції про те, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції вірно зробив висновок про право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення та повністю погоджується із висновками районного суду, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачем порушує її вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства. За змістом указаної норми примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Встановивши, що сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»проголошена Конституцією Україниохорона сім`ї державою полягає, зокрема в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У даному випадку немає підстав для надання сторонам строку на примирення, оскільки у сторін була процесуальна можливість досягнути примирення на протязі більше ніж трьох місяців, однак у справі відсутні відомості про вчинення з цього приводу реальних дій чи перемовин. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними, позивач чітко зазначила про те, що вона не бажає зберігати подружні відносини. Отже, за таких обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо надання строку для примирення сторонам, сторони не підтримують відносини, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а тому є всі підстави вважати, що за таких обставин шлюбні відносини між сторонами неможливі, тому суд прийняв вірне рішення щодо розірвання шлюбу. Доводи скарги, щодо не повідомлення про розгляд справи, колегія судді відхиляє, з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно із п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. У п. 44 рішення від 03.102017 по справі «Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13) ЄСПЛ при дослідженні питання щодо дотримання гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права заявника на доступ до суду нагадав, що Договірні Сторони мають виявляти сумлінність для забезпечення ефективного здійснення прав, які гарантуються статтею 6 (див., наприклад, рішення у справі «Фретте проти Франції» (Frette v. France). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» сформував позицію про те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З матеріалів справи вбачається, що кореспонденція суду направлялась відповідачеві на адресу: АДРЕСА_1 , яка ним отримана (а.с.13.). Представником відповідача 12.05.2021 подано до суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач та представник відповідача не можуть прибути у судове засідання, призначене на 12.05.2021. При цьому жодних причин їх неявки суду не повідомлено (а.с.15), тому у даному питанні ст.376 ЦПК України судом не порушено, відповідач та його представник належним чином були повідомлені про розгляд справи, поважності причин для перенесення розгляду справи судом не вбачалось, тому ці доводи скарги колегія суддів відхиляє за необгрунтованістю. Доводи скарги ОСОБА_1 про те, що підпис у позовній заяві та поданих нею заяв про розгляд за її відсутності належними та допустимими доказами не підтверджені. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.259, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Заочне рішенняЖовтневого районного суду м.Харкова від 12 травня 2021 року -залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.