Постанова Харківський апеляційний суд № 953/11746/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/11746/23 Номер провадження 22-ц/818/1729/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Березюк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року в складі судді Демченко С. В. у справі № 953/11746/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позов мотивовано тим, що з 14 липня 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя з відповідачем не склалося через несумісність характерів тому фактично шлюбні відносини припинені. Подальше спільне життя з відповідачем суперечить її інтересам, вона не зацікавлена в збереженні шлюбу. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , який зареєстровано 14 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 764. 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 подано пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову. Пояснення мотивовано тим, що позивачкою не зазначено реальні причини для розірвання шлюбу. Також вказував, що розірвання шлюбу не відповідає інтересам малолітнього сина. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 764 - розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні відносини, подальше сумісне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим, то наявні підстави для розірвання шлюбу. 13 березня 2024 року електронною поштою ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства не було з`ясовано фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу; не враховано інтереси неповнолітнього сина; не вжито заходів до примирення подружжя; не надано строку на примирення. Також вказував, що справу розглянуто з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки рішення по справі ухвалено за відсутності учасників справи, що унеможливило всебічно з`ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. У судове засідання сторони не з`явилися. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача (а.с. 41). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Матеріали справи свідчать, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 14 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 764 (а.с. 5). Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом. Згідно з частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Згідно зі статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, сторони не підтримують подружніх стосунків, не цікавляться інтересами один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе. Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень статті 24 СК України. Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивачці, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги, що розірвання шлюбу суперечить інтересам неповнолітньої дитини є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не свідчать про відсутність волевиявлення позивачки на припинення шлюбних відносин та не є підставою для відмови у позові. Відносини між подружжям не впливають на обсяг батьківських обов`язків та наявність спільних неповнолітніх дітей не є беззаперечною підставою для збереження шлюбу у судовому порядку. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина