Постанова Одеський апеляційний суд № 947/15751/20

Номер провадження: 22-ц/813/9458/21 Номер справи місцевого суду: 947/15751/20 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені на заборгованість по аліментам, - в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені на заборгованість по аліментам, в якому просила стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000 грн. з 17.10.2019 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , віку 23 років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , при умові продовження навчання ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на навчання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 15000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 135 846,00 грн. В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.09.2012 року було розірвано шлюб між сторонами. Від даного шлюбу народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2012 року стягнуто з відповідача аліменти в розмірі 1/3 частки від всіх видів доходу до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі рішення суду виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває в провадження Київського ДВС м. Одеси, проте з відповіді начальника Другого Київського ВДВС м. Одеси вбачається, що згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 20.09.2019 року заборгованість відповідача по аліментам станом на 01.09.2019 року становить 135 846 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2020 року було виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені щодо заборгованості по аліментам. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок щодо відсутності вини відповідача в утворенні заборгованості за аліментами, а також про втрату чинності розрахунку державного виконавця, що призвело до прийняття незаконного рішення. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та стягнення аліментів за минулий час було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 07.09.2012 року до досягнення дитиною повноліття. Постановою державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Мельниченко А.В. від 24.04.2013 року було відкрито виконавче провадження № 37813858 за виконавчим листом № 1512/12031/2012 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно. 20.09.2019 року головним державним виконавцем Другого Київського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Фішер В.В. було складено розрахунок заборгованості по аліментам, яким визначено розмір заборгованості ОСОБА_3 по аліментах станом на 01.09.2019 року у розмірі 135 846 грн. 13.01.2020 року державним виконавцем Фішер В.В. було прийнято постанову про накладення штрафу на ОСОБА_3 у зв`язку із несплатою аліментів у виконавчому провадженні, а 13.01.2020 року державним виконавцем Шарапою Д.С. складено новий розрахунок заборгованості по аліментам, в якому встановлено заборгованість ОСОБА_3 по аліментам станом на 17.10.2019 року у розмірі 140 672,48 грн. Відповідно до копії виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси від 14.02.2013 року, адресу місця проживання боржника ОСОБА_3 вказано АДРЕСА_1 . Також у виконавчому листі зазначено, що заборгованість станом на 01.04.2013 року відсутня. У зв`язку з тим, що відповідач сплачував аліменти не через виконавчу службу, а перераховував поштовими переказами на ім`я ОСОБА_2 , 25 лютого 2020 року відповідачем подано заяву до Другого Київського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області про долучення квитанцій про оплату заборгованості та інших документів до матеріалів виконавчого провадження та здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням долучених квитанцій про сплату аліментів та розміру середньої заробітної плати по Тальнівському району Черкаської області. 27 лютого 2020 року в.о. начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Васильєвою С.О. було винесено постанову про перевірку виконавчого провадження ВП № 37813585, якою було скасовано постанову ВП №37813858 від 13.01.2020 року про накладення на ОСОБА_3 штрафу та зобов`язано державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер В.В. скласти розрахунок заборгованості по аліментам з урахуванням наданих відповідачем квитанцій. 27.02.2020 року головним держаним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Фішер В.В. було складено новий розрахунок заборгованості по аліментам станом на 27.02.2020 року з урахуванням наданих квитанцій про оплату аліментів ОСОБА_3 у розмірі 84 227,48 грн. У зв`язку з реєстрацією та фактичного мешкання боржника за адресою: АДРЕСА_2 , 28.02.2020 року головним держаним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Фішер В.В. було прийнято постанову про передачу виконавчого листа № 1512/12031/2012 про стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку до Тальнівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 17.03.2020 року державним виконавцем Тальнівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було здійснено перерахунок заборгованості у виконавчому провадженні з урахуванням середньої заробітної плати працівника, яка характерна для місцевості по місцю реєстрації та проживання боржника та визначено загальний розмір заборгованості ОСОБА_3 в розмірі 38 701,11 грн. Разом з тим, у листі Тальнівського районного відділу державної виконавчої державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вих.. № 2693 від 23.03.2021 року повідомляється, що розмір заборгованості ОСОБА_3 станом на дату звернення позивачки до суду (27.11.2019 року) 45 401,11 грн., так як у період з липня 2014 року по 13 листопада 2019 року ОСОБА_3 було здійснено сплату аліментів на користь ОСОБА_2 . Таким чином, фактичний розмір заборгованості ОСОБА_3 по сплаті аліментів у виконавчому провадженні станом на дату звернення до суду становив не 135 846 грн., як зазначено в розрахунку заборгованості, складеному державним виконавцем без врахування квитанцій про оплату аліментів, повідомлень, та виходячи з розміру середньої заробітної плати по м. Одеса, в 45 401,11, який було складено із врахуванням квитанцій про оплату аліментів, повідомлень, та з врахуванням середньої заробітної плати по місцю реєстрації та проживання ОСОБА_3 18.03.2020 року державним виконавцем Тальнівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято постанову про накладення штрафу на ОСОБА_3 у розмірі 7 740,22 грн. 18 березня 2020 року ОСОБА_3 було сплачено вищевказаний штраф, що підтверджується квитанцією № 60 від 18.03.2020 року. У зв`язку з ініційованою перевіркою боржником щодо вірності складання розрахунку суми заборгованості по аліментам, судом встановлено, що попередні розрахунки заборгованості по аліментам від 20.09.2019 року, 13.01.2020 року та 27.02.2020 року втратили свою чинність. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про стягнення пені на заборгованість по аліментам, суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 визначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені), визначена у статті 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. На підставі чого, суд прийшов до вірного висновку, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не з вини ОСОБА_3 , оскільки він не знав про існування відкритого у Другому Київському відділі державної виконавчої служби м. Одеси виконавчого провадження, адже жоден із державних виконавців у виконавчому провадженні № 37813858 не повідомив його про існування відкритого виконавчого провадження та сплачував аліменти особисто шляхом поштових переказів. Даний факт також підтверджується відповіддю Тальнівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вих. № 2929, в якої повідомляється, що у матеріалах виконавчого провадження № 37813858 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/1031/2012, виданого 14.02.2013 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 07.09.2012 року і до повноліття дитини, відсутні будь-які підтверджуючи документи (квитанція про направлення, рекомендоване повідомлення, кур`єрська декларація, розписка про отримання тощо) про направлення листів боржнику ОСОБА_3 . Крім того, 23.03.2020 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі сплатою ОСОБА_3 у повному обсязі заборгованості по аліментам та штрафу. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, згідно якого відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. Судом вірно було взято до уваги, що відповідач, будучи обізнаним про існування рішення суду про стягнення аліментів, вносив платежі на сплату аліментів, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин, що також свідчить про відсутність в нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, у зв`язку з чим суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Висновки суду про те, що позивач, подавши виконавчий лист, виданий Київським районним судом м. Одеси ще 14.02.2013 року до виконання, станом виконавчого провадження не цікавилась, з будь-якими заявами до виконавчої служби не зверталась і таке звернення відбулось лише у вересні 2019 року (через 6,5 років) перед подачею до суду даного позову, що свідчить про отримання нею аліментів, що сплачувались відповідачем на адресу позивача шляхом поштових переказів, а твердження представника позивача щодо неотримання ОСОБА_2 вищезазначених грошових сум не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні відповідають обставинам справи та вимогам закону. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок щодо відсутності вини відповідача в утворенні заборгованості за аліментами, а також про втрату чинності розрахунку державного виконавця, що призвело до прийняття незаконного рішення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідач будучи обізнаним про існування рішення суду про стягнення аліментів, вносив платежі на сплату аліментів, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин, що свідчить про відсутність в нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах. При цьому, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 12 жовтня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра