Постанова Харківський апеляційний суд № 642/8194/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/8194/19 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г. Провадження № 22-ц/818/3624/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про розірвання шлюбу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: - Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Пашнєва В.Г., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в : 05 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що укладений між ними 19 червня 2019 року шлюб виявився помилкою з його сторони, разом мешкали лише два тижні за адресою відповідача, потім позивач виїхав у смт. Високий, а відповідачка відмовилася, шлюбно-сімейних відносин між ними не існувало ніколи, дитиною позивача вона не займалася. У зв`язку з чим позивач вважає продовження спільного шлюбу недоцільним, таким, що суперечить його інтересам. Під час розгляду справи позивач просив суд не призначати 6-місячний строк для примирення, оскільки він остаточно впевнений у неможливості продовження спільного шлюбу (а.с. 31). Відповідач у відзиві від 22 квітня 2020 року позов не визнала за його безпідставністю та відхилила доводи позову з посиланням на те, що вони не відповідають дійсності. Вказала, що вона ставилася по відношенню до позивача належним чином. Вважає, що ОСОБА_2 діє під стороннім впливом, на підставі чого просила надати їм три місяці для примирення. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2020 року позовні вимоги були задоволені. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19.06.2019 року у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 2035, про що свідчить свідоцтво про одруження Серія НОМЕР_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально вирішив справу, не з`ясувавши фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову, не взяв до уваги інші важливі обставини життя подружжя, не вжив заходів до примирення подружжя,рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено вимоги сімейного законодавства. Судом не вірно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку про розірвання шлюбу подружжя, оскільки примирення між ними неможливе, так як перебування позивача у шлюбі із відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення. Зазначає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не з`ясував фактичні взаємини між сторонами, не врахував наявність малолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до неправильного ухвалення рішення, із порушенням вимог ст. 112 СК України. Відзив на скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, дійшовши висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки перебування позивача у шлюбі з відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя, а тому примирення між сторонами неможливе. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. За змістом положень ч.1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Судовим розглядом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 19.06.2019 у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 2035, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 19.06.2019. Від шлюбу сторони спільних дітей не мають. Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 22.06.2019. Мати дитини ОСОБА_3 померла, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 17.09.2018. Дитина ОСОБА_2 мешкає з позивачем. Шлюб укладено сторонами вперше. Від шлюбу сторони по справі дітей не мають. Сторони разом не проживають та не підтримують шлюбно-сімейні відносини. Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Частиною 3 ст. 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції вимог сімейного законодавства, зокрема, що судом невірно застосовані положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», з огляду на таке. За змістом положень СК України, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_2 вказував, що сімейне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини мають формальний характер, а тому вважає, що збереження сім`ї неможливе. Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами не склалися, позивач категорично не бажає продовження цього шлюбу, відкликав свою згоду на усиновлення ОСОБА_1 свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і у той же день звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу (а.с. 67-68). Відповідачка всупереч процесуальному обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України на спростування цих висновків належних і допустимих доказів не надала. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України і доводами скарги ці висновки належним чином не спростовані. Пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому, поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні». Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що суд першої інстанції вірно зробив висновок про право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення та повністю погоджується із висновками районного суду, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачкою порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства. Частиною 7 ст. 240 ЦПК України визначено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У даному випадку немає підстав для надання сторонам строку на примирення, оскільки у відповідачки, яка мала у справі кваліфікованого представника, у сторін була процесуальна можливість досягнути примирення на протязі більше ніж трьох місяців, однак у справі відсутні відомості про вчинення з цього приводу реальних дій чи перемовин. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення її права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними, позивач ясно зазначив про те, що він не бажає зберігати подружні відносини. Отже, за таких обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо надання строку для примирення сторонам, сторони не проживають спільно, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а тому є всі підстави вважати, що за таких обставин шлюбні відносини між сторонами неможливі, тому суд прийняв вірне рішення щодо розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону, судом не допущено порушень вимог процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення вимог апеляційної скарги. Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 25 серпня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. А.В.Котелевець.