Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/25457/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25457/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - Держказначейство України), та просить: - зобов`язати Держказначейство України нарахувати та виплатити компенсацію у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів пенсійної заборгованості за постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2008 в адміністративній справі №10/348 за період з дати отримання доручення на виплату йому основної пенсійної заборгованості по дату перерахування (виплати) йому означених коштів, тобто з 06.01.2016 по 24.09.2018 відповідно до Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) та Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок № 845). Позов обґрунтовано тим, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також за нарахування та виплату компенсації у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу є Держказначейство України, яке в силу вимог статті 5 Закону № 4901-VI повинно виплатити компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року адміністративний позов задоволено, зобов`язано Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів пенсійної заборгованості за постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2008 в адміністративній справі №10/348 за період з дати отримання доручення на виплату йому основної пенсійної заборгованості по дату перерахування (виплати) означених коштів, тобто, з 06.01.2016 по 24.09.2018 відповідно до Закону України від 05.06.2012 року №4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державною казначейською службою України подано апеляційну скаргу, в якій остання просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції не врахував, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2008 в адміністративній справі №10/348 виконувалася не за механізмом стягнення коштів, а як погашення заборгованості за рішенням суду зобов`язального характеру, що унеможливлює застосування механізму нарахування та виплати позивачу компенсації у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів пенсійної заборгованості. Окрім іншого відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не враховано існуючу практику розгляду подібних спорів Верховним Судом. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №640/25457/19, встановлено строк до 07.06.2021 року для подання відзиву на апеляційну скаргу. Іншою ухвалою від 25 травня 2021 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини у справі, застосовано законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, а також враховано існуючу практику розгляду подібних спорів різними судовими установами, що виключає можливість його скасування з тих підстав, які зазначені апелянтом в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2008 в адміністративній справі №10/348, яка набрала законної сили 25.10.2012, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести, починаючи з 15.11.2006, перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) з урахуванням розміру грошового забезпечення, враховуючи оклад за посадою, в тому числі отримуваних ним щомісячних надбавок (доплат), встановлених особам, які мали право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і були залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумами пенсії за період з 15.11.2006 до дати здійснення перерахунку. Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.01.2016 №1129/03/Б-1335/4/Б-73 на виконання зазначеною вище судової постанови пенсійний орган нарахував кошти у сумі 18 805, 20 грн за період з 15.11.2006 по 31.12.2012 у порядку встановленому судовими рішеннями. Загальна сума нарахованої, але невиплаченої позивачу суми заборгованості на виконання рішень у справах № 2-а/759/36/14, 10/348, 759/12452/13-а за період з 15.11.2006 року по 31.12.2015 складає 86 628,14 грн. Згідно листа Головного управління Держказначейства України у м. Києві від 03.10.2018 № 14-08.10/2007-10414 06.01.2016 останнім отримано пакет документів від Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві згідно акту № 12 приймання-передавання за IV квартал 2015 року (перша черга) та прийнято на облік для виконання за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою». 24.09.2018 згідно платіжного доручення від 20.09.2018 № 298456 кошти в розмірі 86 626,14 грн перераховані на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Позивач 04.11.2019 звернувся до Держказначейства України із заявою щодо обчислення і виплати компенсації у розмірі трьох відсотків річних за період з 06.01.2016 по 24.09.2018 за порушення строку перерахування коштів за рішення суду про стягнення коштів з державного органу. Листом від 06.12.2019 № 5-11-11/21575 Держказначейство України відмовило позивачу у проведенні нарахування та виплати компенсації у розмірі трьох відсотків річних, посилаючись на те, що оскільки постанова суду по справі №10/348 має зобов`язальний характер, компенсація у зазначеній категорії справ не нараховується. Такі обставини зумовили звернення позивача до суду з адміністративним позовом, розглянувши який судом першої інстанції ухвалено рішення від 13 січня 2021 року. Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними. Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 13 січня 2021 року, судова колегія виходить з наступного. Відповідно до статті 3 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 05.01.2017) передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності. Разом з тим, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі -Закон №4901-VI) встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Частиною першою статті 2 Закону №4901-VI встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. За приписами статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. За приписами частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до пункту 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Пунктами 13-15 Порядку №440 передбачено, що передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом. До органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом. Відповідальна особа додає до рішень, які передаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, реквізити для перерахування коштів заявнику. У разі часткового виконання рішення до нього додаються підтверджувальні документи. До рішень зобов`язального характеру додаються оригінали документів про здійснення нарахування виплат за цим рішенням, підписані уповноваженою особою і завірені гербовою печаткою. Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акту приймання-передавання (додаток). Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості. Відповідно до пункту 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Пунктом 20 Порядку №440 передбачено, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 №845. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №845). Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 33 Порядку №845 передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. Підпунктом 1 пункту 47 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. Відповідно до пункту 48 цього Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Як вбачається з матеріалів справи, Казначейством за рахунок бюджетної програми кошти в розмірі 86 626, 14 грн перераховані позивачу 24.09.2018р., тобто більш ніж через 32 місяці з моменту отримання від органів державної виконавчої служби пакету документів (06.01.2016 р.). При цьому, незважаючи на те, що судові рішення мають обов`язковий характер, Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" створено додатковий механізм їх гарантування. Враховуючи вищенаведене та факт прострочення виконання судового рішення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про зобов`язання Державної казначейської служби України нарахувати та виплатити позивачу з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої у встановлений строк суми стягнення. При прийнятті даного рішення колегією суддів враховувалися висновки Верховного Суду, викладених в постанові від 24.04.2020 року у справі № 818/918/18, від 09.08.2019 у справі №809/713/17. Доводи апеляційної скарги про те, що судове рішення зобов`язального характеру, а тому мало виконуватись у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 7 Закону №4901-VI виконання рішень суду зобов`язального характеру здійснюється з урахуванням особливостей, установлених цим Законом, у тому числі з урахуванням приписів частини першої статті 5 вказаного Закону. Також органом казначейства було прийнято до виконання виконавчий документ відповідно до вимог Порядку №845. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частинами першою та другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дотримано норм процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2021 року у справі №640/25457/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді М.І. Кобаль Л.О. Костюк