Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/49/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 р. Справа № 440/49/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) від 10.03.2026 по справі № 440/49/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, щодо невиконання протягом тривалого часу наданих Державою Україна гарантій у пункті 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 № 440/3166/25, ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року по справі № 440/3166/25 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму заборгованої пенсії та сплачено судового збору у термін, вказаний у пункті 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа № 440/3166/25, виданого 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом, про стягнення на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, та виконавчого листа № 440/3166/25, виданого 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом, з урахуванням ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрала законної сили 03 вересня 2025 року, про зміну способу та порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/3166/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати у розмірі 167927 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 26 (двадцять шість) копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що п. 49 Порядку № 845 має чітко визначений факт, на підставі якого виникають правовідносини між Казначейством та Мінфіном - нестача тих бюджетних призначень, які вже закладені в Державному бюджеті на відповідні цілі. Крім цього, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неправильно проаналізував та розтлумачив норми Порядку № 845, оскільки ані пункт 49 Порядку № 845, ані інші акти законодавства не визначають форми та змісту інформування (пропозицій) Мінфіну, зокрема, не встановлюють вимоги зазначення прізвищ стягувачів або номерів справ, що надійшли на виконання. Зважаючи на усталену практику Верховного Суду в розрізі виконання наданих законом повноважень, суд першої інстанції не дослідив, що згідно із додатком 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", саме Мінфін є головним розпорядником бюджетних коштів за КВК 350 "Міністерство фінансів України". Копії листів і відповідей Мінфіну за період червень 2025 - березень 2026 містяться в матеріалах справи, що спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність доказів звернення до Мінфіну. Проте активні дії Казначейства з вищенаведеного питання належним чином не були оцінені судом першої інстанції. Утім, попри регулярне надсилання Казначейством листів Мінфіну, з незалежних від Казначейства причин відповідні зміни до закону про Державний бюджет України не внесені, так само не прийняте рішення про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для безспірного списання коштів за КПКВК 3504040. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Посилався на висновки Верховного Суду в постанові від 21.02.2023 по справі № 500/5748/21, щодо того, що приписи пункту 49 Порядку № 845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотриманням стркоу встановленого Порядком №

845. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрало законної сили 12 червня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії позивача ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 № ФП68315/474/1, №ФП68315/474/2, №ФП 68315/474/3, №ФП68315/474/4 від 09.01.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.02.2020, 01.02.2021, 01.02.2022 та 01.02.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності з вимогами ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, Постанови КМ України від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданих ІНФОРМАЦІЯ_2 до ГУ Пенсійного Фонду України в Полтавській області, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № ФП68315/474/1 від 09.01.2025року, №ФП168315/474/2 від 09.01.2025 року, №ФП68315/474/3 від 09.01.2025 року, №ФП168315/474/4 від 09.01.2025 року про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з урахуванням раніше проведених виплат. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /а.с. 110-113/. 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/3166/25 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності з вимогами ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, Постанови КМ України від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданих ІНФОРМАЦІЯ_2 до ГУ Пенсійного Фонду України в Полтавській області, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № ФП68315/474/1 від 09.01.2025року, №ФП168315/474/2 від 09.01.2025 року, №ФП68315/474/3 від 09.01.2025 року, №ФП168315/474/4 від 09.01.2025 року про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з урахуванням раніше проведених виплат. /а.с. 90/. 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/3166/25 про стягнення на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області із заявою від 30 червня 2025 року про виконання виконавчого листа № 440/3166/25 від 26 червня 2025 року, зокрема, просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок /а.с. 15/. До цієї заяви від 15 вересня 2025 року позивачем було додано: виконавчий лист № 440/3166/25, виданий 26 червня 2025 року; копію картки платника податків. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрала законної сили 03 вересня 2025 року, заяву державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення - задоволено. Змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/3166/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати у розмірі 167927 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 26 (двадцять шість) копійок /а.с. 114-117/. Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області із заявою від 15 вересня 2025 року (вх. № 10-18377) про виконання виконавчого листа № 440/3166/25 від 26 червня 2025 року та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, зокрема, просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на його користь нараховану суму заборгованості з виплати пенсії у розмірі 167927,26 грн. /а.с. 16/. До цієї заяви від 15 вересня 2025 року позивачем було додано: виконавчий лист № 440/3166/25, виданий 26 червня 2025 року; копію ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, копію картки платника податків. Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області № 12-12-12/23420 від 23 жовтня 2025 року на запит позивача повідомлено, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" за загальним фондом державного бюджету головному розпоряднику бюджетних коштів Міністерству соціальної політики, сім`ї та єдності України (далі - Мінсоцполітики) передбачено бюджетну програму 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду". Відповідно до пункту 3 Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, головним розпорядником бюджетних коштів визначено Мінсоцполітики. Відповідальним виконавцем бюджетної програми та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Пенсійний фонд України (далі - Фонд). На виконання зазначеної програми до мережі головного розпорядника Бюджетних коштів Мінсоцполітики включено Фонд, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня /а.с. 19/. Листом Державної казначейської служби України № 5-11-11/27158 від 09 грудня 2025 року позивача повідомлено, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" (далі - бюджетна програма) обліковуються: з 30.06.2025 - виконавчий лист Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/3166/25 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судового збору в сумі 4844,80 грн.; з 15.09.2025 - виконавчий лист Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/3166/25 (з урахуванням ухвали про зміну способу та порядку виконання) про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача доплати в сумі 167927,26 грн. Вказано, що виконання виконавчого документа по справі № 440/3166/25 про стягнення доплати в сумі 167927,26 грн. Казначейство планує здійснити в порядку черговості (після виконання виконавчих документів, що обліковуються раніше за бюджетною програмою по першій черзі), за умови належного фінансування бюджетної програми та за наявності актуальних реквізитів банківського рахунку позивача. Стосовно виконання виконавчого листа по справі № 440/3166/25 про стягнення судового збору роз`яснено, що, враховуючи абзац другий підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, пункт 3 Порядку № 845, Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання Казначейством судових рішень, які відносяться до третьої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми, не здійснюється до повноти виконання судових рішень, які відносяться до першої та другої черг /а.с. 23-24/. Вважаючи протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у невиконанні протягом тривалого часу рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 № 440/3166/25, ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року по справі № 440/3166/25 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суми заборгованої пенсії та сплаченого судового збору у термін, вказаний у пункті 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від позивача виконавчих документів зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність. У звязку з чим, визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа № 440/3166/25, виданого 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом, про стягнення на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, та виконавчого листа № 440/3166/25, виданого 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом, з урахуванням ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрала законної сили 03 вересня 2025 року, про зміну способу та порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 440/3166/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати у розмірі 167927 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 26 (двадцять шість) копійок. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. За приписами частин 4, 7 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Частинами 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Окрім того, в Рішенні від 30.06.2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України значив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Відтак, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Отже, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрало законної сили 12 червня 2025 року, та ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 440/3166/25, що набрала законної сили 03 вересня 2025 року, підлягають обов`язковому виконанню з моменту набрання ними законної сили. Статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI,), який набрав чинності 01 січня 2013 року держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 (набрала чинності 23.09.2014) затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб`єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення. Боржником за виконавчими листами № 440/3166/25, виданими 26 червня 2025 року Полтавським окружним адміністративним судом, є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, тобто державний орган, а тому виконання такого рішення підлягає здійсненню з урахуванням вимог Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та прийнятих відповідно до нього підзаконних нормативних актів, зокрема, Порядку №

845. У зв`язку з тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не має відкритих рахунків в органах Казначейства, з яких можливо здійснити безспірне списання коштів, виконання такого виконавчого листа здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. Згідно п. 20 Порядку № 440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №

845. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Згідно п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відповідно по п. 4 Порядку органи Казначейства: 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання виконавчого документа суду в повному обсязі такий документ повертається до суду з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів. Згідно п. 47-50 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк. Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 160/6770/19 та від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21, від 29 травня 2025 року у справі № 580/3002/23. Враховуючи вказані норми, колегія суддів вважає, що тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI та пунктом 48 Порядку № 845, для перерахування коштів позивачеві, був порушений Державною казначейською службою України. Зі змісту пункту 49 Порядку № 845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету. Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №

845. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку № 845 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17 і підстави для відступу від нього відсутні. З матеріалів справи вбачається, що ДКСУ у зв`язку із недостатністю коштів державного бюджету для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504040, вживались заходи, передбачені пунктом 49 Порядку № 845, а саме: подавалися до Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України /а.с. 48-67/. Однак за насідком їх дослідження, колегія суддів зазначає, що вказані листи містять тільки загальну інформацію про суму коштів, яких на вистачає на виконання рішень судів. А частина цих пропозицій складена ще до моменту звернення позивачем до органів Казначейства з питання виконання рішення суду у справі № 440/3166/25. Отже, відповідачем не доведено дотримання п. 49 Порядку № 845, а саме подання у 10-ти денний строк з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Колегія суддів погоджується з твердженням позивача про тривалу бездіяльність відповідача щодо невиконання виконавчих листів у справі № 440/3166/25, оскільки строк, визначений пунктом 48 Порядку № 845 для перерахування коштів стягувачу порушений Державною казначейською службою України. Доказів протилежного, відповідачем не надано, як суду першої, так і апеляційної інстанції. Щодо посилання відповідача на можливість виконання судового рішення виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, то колегія суддів зазначає, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66). Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви № № 27370/03 і 30049/04, пункт 25). Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява № 18966/02, пункт 53). Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. На основі викладеного колегія суддів вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17, від 3 лютого 2021 року у справі № 812/413/18 та постанові від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21 і підстави робити інші висновки у розглядуваному спорі відсутні. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 по справі № 440/49/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло