Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31630/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 р. Справа № 520/31630/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої К.В., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/31630/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області , Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - відповідач) в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області у вигляді невиконання, протягом тривалого часу, додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду, від 01 серпня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25, провадження 10878/25; - зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області здійснити виконання виконавчих листів від 18 серпня 2025 року, виданих Харківським окружним адміністративним судом за додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду, від 03 липня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25, провадження 10878/25, шляхом перерахунку на користь ОСОБА_1 , суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн за додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду, від 03 липня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25 та витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1000,00 грн за постановою Другого апеляційного адміністративного суду, від 01 серпня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25, провадження 10878/25, протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішення суду за цим позовом; - стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. В обґрунтування позову зазначено, що станом на момент звернення до суду грошові кошти за виконавчими листами, виданими 18 серпня 2025 року Харківським окружним адміністративним судом на підставі додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у адміністративній справі №520/1927/25 виплачені не були. Вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною, нівелює принцип обов`язковості судового рішення і порушує його права й інтереси та завдає моральної шкоди. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 залучено в якості другого відповідача - Державну казначейську службу України (далі відповідач 2, ДКС України). ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України у вигляді невиконання, протягом тривалого часу, додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі №520/1927/25; ухвалено стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за матеріалами справи Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 на 2025 рік, зокрема листами від 25.08.2025 за № 5-05-1-05/18595, від 01.09.2025 за № 5-05-1-05/19041, від 05.09.2025 за № 5-05-05/19405 та від 16.09.2025 за № 5-05-05/20345, від 18.11.2025 за № 5-05-1-05/25512. Разом з тим, адресовані з цього приводу Міністерству фінансів України листи не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім`я позивача, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. За таких обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність ДКС України є протиправною, а позовні вимоги у відповідній частині такими, що підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виконання виконавчих листів протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі, суд першої інстанції вважав, що Державна казначейська служба України на підставі закону має обов`язок здійснити виконання виконавчих листів у справі № 520/1927/25, тому додаткове накладення на відповідача подібного обов`язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необґрунтованим та заявлена позивачем вимога про виконання виконавчих листів протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі йде у розріз з порядком погашення заборгованості за виконавчим документом і по своїй суті спрямована на зміну способу і порядку виконання рішень суду у справі №520/1927/25. Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 2000 грн, суд першої інстанції оцінюючи обставини справи, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, дійшов висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 1000 грн, що є достатньою сумою компенсації. Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції враховуючи предмет спірних правовідносин дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити 1 000 грн. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 у частині відмови стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виконання виконавчих листів у справі №520/1927/25 протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі та у частині щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у Харківському окружному адміністративному суді у справі № 520/31630/25 у сумі 1000,00 грн; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити виконання виконавчих листів у справі №520/1927/25 протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а також стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України витрати на професійну правничу допомогу у Харківському окружному адміністративному справі № 520/31630/25 у сумі 11000,00 грн.; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 залишити без змін; стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у цій справі у суді апеляційної інстанції. В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що вимога про здійснення виконання виконавчих листів у визначений строк не спрямована на зміну способу чи порядку виконання судового рішення у розумінні статті 378 КАС України, а має на меті забезпечення його своєчасного виконання та усунення бездіяльності відповідача, тому суд першої інстанції помилково прирівняв зазначену вимогу до вимоги про зміну способу та порядку виконання судового рішення. Позивач лише просив зобов`язати відповідача належним чином виконати покладений на нього законом обов`язок у розумний строк, що є процесуальним інструментом забезпечення ефективного судового захисту, а не зміною способу виконання рішення. Зазначив, що суд першої інстанції фактично змінив правову природу заявленої позовної вимоги, ототожнивши її з вимогою про зміну способу та порядку виконання судового рішення та розглянув питання, яке не було предметом спору, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, порушення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та є підставою для скасування судового рішення. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що він є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, постійно потребує грошових коштів для придбання життєво необхідних ліків та сума у розмірі 3000 грн має суттєве значення, а замість того щоб відпочивати на пенсії, він вимушений звертатись до адвоката за захистом своїх порушених з боку державних органів прав, що є для нього дуже принциповим та має важливе значення. У розрізі визначення належної до стягнення суми витрат просив врахувати висновки викладені у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 у справі №560/10958/25 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України також звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 у справі № 520/31630/25 - залишити без змін. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що пакет документів у справі № 520/1927/25 передбачений Порядком № 845, обліковується на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Строки виконання судових рішень за КПКВК 3504040 насамперед залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки, обсягу затверджених бюджетних асигнувань за бюджетною програмою недостатньо, то Казначейство не має можливості здійснити безспірне списання коштів у строк, встановлений законодавством. Згідно з абзацом першим пункту 49 Порядку № 845, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України (абзац другий пункту 49 Порядку № 845). Вказує, що до матеріалів справи долучена копія листа Казначейства на адресу Міністерства фінансів України від 05.09.2025 № 5-05-05/19405 із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040, тобто Казначейство на виконання пункту 49 Порядку № 845, у межах десяти днів з дня надходження виконавчих документів у справі № 520/1927/25 подало до Мінфіну пропозиції щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 (у зв`язку із неможливістю здійснення безспірного списання коштів через недостатність асигнувань у Законі про Державний бюджет України на поточний рік). Суд першої інстанції під час правозастосування не взяв до уваги, що вказана норма права має чітко визначений юридичний факт (подію), на підставі якого виникають правовідносини між Казначейством та Мінфіном нестача тих бюджетних призначень, які вже закладені в Державному бюджеті на відповідні цілі. Вважає, що суд першої інстанції неправильно проаналізував та розтлумачив норми Порядку № 845, оскільки ані пункт 49 Порядку № 845, ані інші акти законодавства не визначають форми та змісту інформування (пропозицій) Мінфіну, зокрема, не встановлюють вимоги зазначення прізвищ стягувачів або номерів справ, що надійшли на виконання. Скаржник також зауважує, що суд не взяв до уваги, що в умовах воєнного стану та при обмежених надходженнях до Державного бюджету, Держава в особі Парламенту вправі обмежувати фінансування відповідних видатків, спрямовуючи їх насамперед на здійснення заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. У свою чергу, кошти згідно з виконавчими листами у справі № 520/1927/25 не перераховані позивачеві винятково у зв`язку із щорічним встановленням Верховною Радою України факту недостатнього обсягу бюджетних асигнувань за КПКВК 3504040 та визначеною черговістю погашення заборгованості. Крім того, суд безпідставно не врахував, що Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України та відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не має можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення. Вказує, що Казначейство у межах встановленої компетенції вчиняє у повному обсязі дії для виконання виконавчих листів у справі № 520/1927/25, які безпосередньо визначені законодавством, а тому будь-яка бездіяльність відсутня, оскільки незалежні фактори, а саме нестача бюджетних асигнувань, які затверджуються Верховною Радою України, становлять об`єктивні перешкоди у виконанні судових рішень у справі № 520/1927/25. Просить врахувати аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2018 № 804/3242/17, від 25.07.2018 № 466/3828/17, від 15.05.019 № 688/4324/17, від 13.08.2020 № 818/1653/17 та від 06.11.2019 № 803/1449/16 та у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17. Щодо рішення в частині стягнення з Казначейства моральної шкоди стверджує, що у межах спірних правовідносин взагалі відсутня правова підстава цивільно-правової відповідальності для відшкодування шкоди, оскільки не доведені складові елементи певного правопорушення: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги позиції Верховного Суду щодо неможливості стягнення шкоди (коштів) з державного органу, зміст яких наведено у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 щодо того, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, тому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення коштів на відшкодування шкоди безпосередньо з Казначейства. Також висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 щодо застосування статей 56 Конституції України та 1173 ЦК України, висновок Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 у справі № 902/21/21 щодо застосування статті 2 ЦК України та неможливості стягнення коштів із державного органу. Вважає, що в оскаржуваному рішенні суд всупереч вимогам законодавства стягнув судові витрати з Казначейства, хоча відповідно до вказаних норм права судові витрати необхідно покласти саме на Державу. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. 20.03.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він вказав, що визнавши протиправну бездіяльність відповідача, не застосував ефективного способу захисту, що суперечить статті 2 КАС України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, усталеній практиці Верховного Суду. Фактично суд встановив порушення але залишив його без реального усунення, що позбавляє судове рішення практичного значення. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив факт протиправної бездіяльності, однак не застосував ефективного способу захисту; неправильно застосував норми процесуального права; відійшов від усталеної практики Верховного Суду, у результаті чого право позивача на виконання судового рішення залишається порушеним. 06.04.2026 позивач подав клопотання про стягнення судових витрат з Державної казначейської служби України за надання правничої допомоги у Другому апеляційному адміністративному суді у адміністративній справі № 520/31630/25 у розмірі 6 000 грн, до якого долучив акт №3 прийому-передачі наданих послуг від 01.04.2026 за договором про надання правової допомоги №б/н від 11.01.2021. 10.04.2026 ДКС України подала заперечення на заявку позивача про компенсацію судових витрат, в якому вказала, що не надано доказів, що свідчать про оплату наданих Адвокатським об`єднанням послуг. Вказала, що заявлений розмір витрат на надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції неспівмірний із складністю справи та необґрунтований, не відповідає критеріям реальності, фактичності, неминучості витрат, тому є штучно завищеними не підлягає задоволенню в повному обсязі. Зауважує, що понесені позивачем витрати не повинні бути стягнуті за рахунок органу державної влади - Казначейства, а мають бути понесені за рахунок Держави. 10.04.2026 позивач подав відповідь на заперечення Державної казначейської служби України від 09.04.2026 про компенсацію судових витрат у справі № 520/31630/25, в якій просив врахувати більш пізніші висновки в аналогічних справах, а саме: Постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; Постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 713/1890/21, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2025 у справі №240/32993/23; Додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц. Вказав, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції. Зазначив, що за приписами частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Просив не враховувати під час судового розгляду по суті справи заперечення Державної казначейської служби України від 09.04.2026 про компенсацію судових витрат у справі № 520/31630/25 як необґрунтоване, долучити до матеріалів справи вказану відповідь на заперечення та врахувати її під час винесення рішення по суті справи. 20.04.2026 надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДКС України; судові витрати у суді апеляційної інстанції покласти на Державну казначейську службу України, стягнувши з цього відповідача в тому числі витрати на надання правничої допомоги. З посиланням на рішення ЄСПЛ вказує, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, а інтерпретація вимоги як такої, що може вважатися «активом», полягає у тому, що вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Зазначив, що таку правову позицію зі спірного питання підтримано також Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13. З урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 580/3002/23, зазначає, що строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк. Враховуючи обставини справи, тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI та пунктом 48 Порядку № 845, для перерахування коштів позивачеві, був порушений ДКС. З посиланням на постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №818/1814/17 та від 21.02.2023 у справі №500/5748/21 вказує, що приписи пункту 49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845. Листи, адресовані Міністерству фінансів України, не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім`я позивача, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Щодо моральної шкоди зауважує, що із системного аналізу законодавства, практики ЄСПЛ та Верховного Суду слід дійти висновку, що наявність та глибину моральної шкоди складно об`єктивно довести позивачу і суд самостійно має встановлювати її розмір з урахуванням обставин справи та наявних доказів, тому позивач оцінив моральну шкоду за внутрішнім переконанням з урахуванням практики ЄСПЛ. Стосовно витрат на правову допомогу вказав, що законодавство не вимагає від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу адвокат витратив на виконання робіт. Від сторони не вимагають наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії. Зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначена правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції. 23.04.2026 ГУ ДКС України в Харківській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій викладено доводи, аналогічні зазначеним в апеляційній скарзі ДКС України. Крім того, вказало, що відхиляючи посилання відповідача про можливість виконання судового рішення виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, суд всупереч частині другій статті 6 КАС України не застосував принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Вважає, що суд безпідставно практику ЄСПЛ, що стосується надання оцінки прострочення виконання судового рішення, а саме: у рішенні від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ виснував, що на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Також практикою ЄСПЛ в інших справах проти України встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). Крім того, навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості , передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапівницький та інші проти України», заява №60858/00). Зауважило що процес виконання рішення у справі № 520/1927/25 триває з 03.09.2024 року, тобто на момент ухвалення оскаржуваного рішення, не перевищував 7 місяців, що не може вважатися надмірним згідно із наведеною вище практикою ЄСПЛ. Просить задовольнити апеляційну скаргу Казначейства та скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/31630/25 в частині задоволення позовних вимог до Казначейства. 24.04.2026 позивач подав зауваження на відзив на апеляційну скаргу ГУ ДКС України в Харківській області, в якій вказав, що у відзиві містяться суперечності, просив визнати його таким, що не відповідає вимогам процесуального закону та не брати його до уваги. 24.04.2025 ГУ ДКС України в Харківській області подало уточнення до прохальної частини відзиву на апеляційну скаргу, в якому просило задовольнити апеляційну скаргу Казначейства на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 у справі № 520/31630/25 за позовом ОСОБА_1 , скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення залишити без змін. 29.04.2026 позивач подав клопотання, в якому просив врахувати під час розгляду по суті справи вартість фактично наданих послуг адвокатом в рамках договору про надання правової допомоги за актом №3 складеним 01.04.2026 та актом №4 складеним 24.04.2026 у загальному розмірі 11 000 грн та стягнути з Державної казначейської служби України на його користь понесенні судові витрати на надання правничої допомоги у Другому апеляційному адміністративному суді у адміністративній справі № 520/31630/25 у розмірі 11 000 грн. До клопотання долучив акт №4 від 24.04.2026 прийому-передачі додатково наданих послуг адвокатом в рамках договору про надання правової допомоги у розмірі 5000 грн. за договором про надання правової допомоги №б/н від 11.01.2021. 01.05.2026 ГУ ДКС України в Харківській області подало клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 , що підлягають розподілу між сторонами при розгляді справи №520/31630/25 у Другому апеляційному адміністративному суді. Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. . Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі № 520/1927/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01 березня 2024 року індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2024 року. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2025 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі № 520/1927/25 залишено без змін. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1000,00 грн. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду 03.07.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2025 у справі № 520/1927/25, зокрема, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. 18.08.2025 Харківським окружним адміністративним судом у справі №520/1927/25 видано виконавчі листи. 01.09.2025 позивачем до ГУ Державної казначейської служби України у Харківській області подані дві заяви щодо виконання виконавчих листів у справі №520/1927/25. 19.09.2025 позивач звернувся із запитом до ГУ ДКСУ у Харківській області щодо стану розгляду заяв від 01.09.2025. Листом ГУ ДКСУ у Харківській області від 22.09.2025 за №04-23/6435 позивача повідомлено, що зазначені заяви зареєстровані Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області 03.09.2025 за №10-21579, №10-21580, розглянуті та прийняті до виконання. 24.09.2025 позивач звернувся до ГУ ДКСУ у Харківській області із запитом щодо стану розгляду заяв, поданих 01 вересня 2025 року (а.с. 60-61). Листом №5-12-12/21611 від 01.10.2025 ГУ ДКСУ у Харківській області повідомило, що боржник за виконавчими листами у справі №520/1927/25, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не має відкритих рахунків в органах казначейства, тому списання коштів з рахунків боржника є неможливим. Виконавчі листи у справі №520/1927/25 прийняті до виконання та знаходяться в черзі виконання судових рішень за відповідною бюджетною програмою (КПКВ 3504040) шляхом внесення відповідних відомостей до прикладного програмного забезпечення АРМ Реєстр судових рішень АС «Є-Казна». Зазначило, що облік і зберігання виконавчих документів до настання черги для їх виконання за бюджетною програмою забезпечується Головними управліннями Казначейства, які внесли відомості до прикладного програмного забезпечення АРМ Реєстр судових рішень АС «Є-Казна». Після настання черги відповідно до сформованого переліку виконавчих документів Головні управління Казначейства забезпечують направлення до Казначейства таких документів для виконання. Тобто, пакети документів з оригіналами виконавчих листів у справі № 520/1927/25 перебувають у Головному управлінні Казначейства до моменту настання черги для їх виконання. Виконавчі листи у справі № 520/1927/25 перебувають у третій черзі заборгованості за відповідною бюджетною програмою. 16.10.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачем подано заяву про добровільне виконання зазначених судових рішень. Листом від 25.10.2025 за №2000-0307-8/165745 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивачу, що суми стягнень витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн та 1000 грн здійснюються Державною казначейською України. З питання стягнення витрат на професійну правничу рекомендувало звертатись до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі №520/1927/25 та встановлено спосіб виконання вказаного рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 суми, яка підлягає до виплати у розмірі 12363,73 грн. З огляду на те, що з моменту прийняття на виконання виконавчих листів у справі № 520/1927/25 пройшло більше ніж три місяці і такі залишаються невиконаними, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, водночас в задоволенні апеляційної скарги Державної казначейської служби України слід відмовити, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно зі статтею Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган Згідно з частиною першою, четвертою статті 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. На виконання вимог зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Відповідно до пункту 20 указаного Порядку погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №

845. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Згідно з пунктом 2 Порядку №845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 28 Порядку № 845 встановлено, що орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Коди класифікації видатків бюджету та рахунки не визначаються органом Казначейства на період дії особливого періоду та (або) проведення антитерористичної операції на території України або в окремих її місцевостях, а також здійснення відповідно до Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях щодо Міноборони, МВС, СБУ, інших органів військового управління, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Управління державної охорони, Національної гвардії, Національної поліції, ДСНС, а також їх територіальних органів (підрозділів), установ, закладів та організацій, що належать до сфери їх управління, військових частин. У повідомленні зазначаються строк подання боржником або бюджетною установою, що здійснює централізоване обслуговування боржника, інформації, пов`язаної з виконанням рішення про стягнення коштів, який не може перевищувати п`яти робочих днів з дати надходження повідомлення, та відомості про непроведення органом Казначейства платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника. Відповідно до пункту 31 Порядку № 845 у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення. Якщо у боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою. Боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органу Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ними з метою виконання судового рішення, та у разі, коли в результаті здійснення таких заходів не забезпечено виконання судового рішення у повному обсязі, - надсилати щомісяця повідомлення про вжиті заходи. Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк. Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 160/6770/19, від 21.02.2023 у справі № 500/5748/21. Судовим розглядом встановлено, що виконавчі листи у справі № 520/1927/25 взяті на облік Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області та перебувають у черзі на виконання під №10-21579, №10-21580 за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Станом на час розгляду справи виконавчі листи у справі № 520/1927/25 не виконані. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за КПКВК 3504040 передбачено 100,00 млн гривень. На виконання вимог пункту 49 Порядку № 845 Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 на 2025 рік, зокрема листами від 25.08.2025 за № 5-05-1-05/18595, від 01.09.2025 за № 5-05-1-05/19041, від 05.09.2025 за № 5-05-05/19405, від 16.09.2025 за № 5-05-05/20345, від 22.09.2025 за №16110-18-5/26957, від 18.11.2025 за № 5-05-1-05/25512, від 25.11.2025 за №16110-18-5/34139. На листи Казначейства щодо збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030 Міністерством фінансів України надано відповіді (листи від 22.09.2025 №16110-18-5/26957, від 25.11.2025 №16110-18-5/34139), в яких зазначено, що питання збільшення бюджетних призначень Державній казначейській службі України для відшкодування шкоди і виконання судових рішень може бути розглянуто у разі внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в установленому бюджетним законодавством порядку та з урахуванням можливостей дохідної частин державного бюджету в умовах воєнного стану. Колегія суддів зауважує, що приписи пункту 49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абзацу другого пункту 48 Порядку №845 викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі №826/7371/15, від 04.09.2020 у справі №640/5757/19, від 29.04.2021 у справі №826/13511/17, від 21.02.2023 у справі № 500/5748/21. У контексті встановлених обставин колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що Казначейство у 10-денний строк з моменту надходження від ОСОБА_1 виконавчого документу зверталося до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність Посилання відповідачів на те, що Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 є хибними, оскільки листи, адресовані з цього приводу Міністерству фінансів України, не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа на ім`я позивача, надання Казначейством пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про допущення Державною казначейською службою України протиправної бездіяльності під час тривалого невиконання додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі №520/1927/25. До аналогічного висновку за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі № 500/5748/21. Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява №22774/93, пункт 66). Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви №№27370/03 і 30049/04, пункт 25). Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява №18966/02, пункт 53). Згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. На основі викладеного колегія суддів вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16.04.2020 у справі №818/1814/17, від 03.02.2021 у справі №812/413/18. Посилання Державної казначейської служби України на постанову Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 є безпідставним з огляду на те, що обставини не є подібними відносно розглядуваної справи. У вказаній справі виконання судових рішень відбувалось за іншою бюджетною програмою, а саме КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», у зв`язку з чим виконання судових рішень в цьому випадку відбувається за іншим механізмом (зокрема, із застосуванням пункту 39 Порядку №845). У постанові від 17.11.2021 у справі № 120/4766/21-а Верховний Суд наголосив, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава, відрізняється, і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим. Крім того, необґрунтованими є посилання Державної казначейської служби України на практику Верховного Суду у справах № 804/3242/17 та №466/3828/17, оскільки у наведених відповідачем постановах судом касаційної інстанції не досліджувалося питання та не висловлювалася правова позиція щодо необхідності органом Держказначейства звернення до Мінфіну для внесення змін до закону про Державний бюджет України, на виконання пункту 49 Порядку №845, стосовно кожного виконавчого документа. Колегія суддів також відхиляє посилання Державної казначейської служби України на постанову від 13.08.2020 у справі №818/1657/17, оскільки в такою направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав невстановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо того, чи звертався відповідач до Міністерства фінансів України на виконання вимог пунктом 49 Порядку №845, а також чи вживав він інших заходів, спрямованих на реальне виконання рішення. Правові висновки щодо належного звернення Казначейства до Мінфіну вказана постанова не містить. У справі №803/1449/16, на яку посилається Державна казначейська служба України, Верховний Суд також направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою доводи Державної казначейської служби України щодо причин, які це зумовили, та не надав правової оцінки діям останнього в ситуації, коли бюджетних асигнувань для виплати коштів недостатньо. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виконання виконавчих листів у справі №520/1927/25 протягом 30 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі, то суд першої правильно зауважив, що Державна казначейська служба України на підставі закону має обов`язок здійснити виконання виконавчих листів у справі № 520/1927/25, а тому додаткове накладення на відповідача подібного обов`язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необґрунтованим. Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені в постанові від 29.05.2025 у справі №580/3002/23, є необґрунтованими, оскільки справа стосувалась виконання судового рішення за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Крім того, в цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і Верховний Суд, дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності ДКС щодо невиконання протягом тривалого часу рішення суду; вказували про захист порушених прав особи шляхом визнання протиправними дій ДКС про взяття на облік виконавчого листа, визнання протиправним ненадання ДКС повної відповіді та зобов`язання ДКС надати відповідь на поставлені у заяві питання, що не є подібним до обставин справи №520/31630/25. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та доводів Державної казначейської служби України щодо безпідставності задоволення судом першої інстанції таких вимог колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до пунктів 56 - 58, 66 - 70 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. Європейський суд з прав людини також зазначав, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація, коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», пункти 203 - 204; рішення у справі «Вассерман проти Росії», пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії №2», заява №33509/04, пункт 100). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що Державна казначейська служба України є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання Державної казначейської служби України на висновки Верховного Суду, зазначені на підтвердження своєї правової позиції щодо безпідставності стягнення моральної шкоди саме з ДКС України, з огляду на неподібність правовідносин. Так, предметом спору у справі №346/5428/17 (постанова від 10.11.2021) було відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. У справі №920/715/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019) предметом розгляду було стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області збитків, понесених у зв`язку із втратою майна, стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області упущеної вигоди, стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. У справі №902/21/21 (постанова Верховного Суду від 11.10.2023) предметом розгляду було стягнення заборгованості за послуги з наземного аеропортового обслуговування державних повітряних суден Міністерства оборони України. Водночас, оцінюючи вказані обставини справи, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 1 000,00 грн і це є достатньою сумою компенсації. Щодо вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та доводів ОСОБА_1 щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про стягнення таких витрат у розмірі 1000,00 грн колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України). Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За частиною третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). На підтвердження розміру судових витрат на правничу допомогу позивачем було надано до суду першої інстанції копії: договору про надання правової допомоги від 11.01.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Грань» та позивачем; додаткової угоди №1 від 01.01.2023 та додаткової угоди №2 від 01.01.2025 до договору про надання правової допомоги від 11.01.2021. 16.12.2025 позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача судових витрат за фактично надані послуги адвокатом у сумі 8 000 грн та акт №1 прийому-передачі наданих послуг, складений 15.12.2025 до договору про надання правової допомоги від 11.01.2021. Вказаним актом передбачено надання таких послуг: опрацювання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025, додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2025, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2025, провадження 10878/25, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2025 (провадження 13478/25), листувань з Державної казначейською службою України та Пенсійним фондом України; моніторинг та пошук інформації щодо стадії розгляду аналогічних судових справ на сайті Судова влада України та в єдиному державному реєстрі судових рішень, з цією метою опрацювання законодавчої бази та актуальної судової практики; ? підготовка позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду, додатків до цього позову та відправлення цієї позовної заяви з додатками 03.12.2025 через систему Електронний суд; опрацювання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі; ? опрацювання відзиву ГУ ДКСУ в Харківській області від 11.12.2025; підготовка відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до Харківського окружного адміністративного суду, та відправлення цієї відповіді на відзив 13.12.2025 через систему Електронний суд. 18.12.2025 сторонами складено акт №2 прийому-передачі додатково наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 11.01.2021 на суму 3 000 грн та подано позивачем до матеріалів справи з клопотанням про стягнення з відповідача судових витрат за надання правничої допомоги на загальну суму 11 000 грн. Зазначеним актом передбачено виконання адвокатом наступних послуг: опрацювання заперечення ГУ ДКСУ в Харківській області у відповідь на відзив від 16.12.2025; підготовка додаткових пояснень у справі ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду, та відправлення цих пояснень 16.12.2025 через систему Електронний суд; опрацювання клопотання ГУ ДКСУ в Харківській області від 17.12.2025 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу; опрацювання письмових пояснень ГУ ДКСУ в Харківській області від 18.12.2025 та надання відповідних консультацій клієнту щодо необхідності реагувань на клопотання від 17.12.2025 та письмові пояснення від 18.12.2025. Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21. У клопотаннях про зменшення розміру витрат відповідач вказував, що такий розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим і явно завищеним, оскільки розгляд справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, справа є незначної складності; вимоги про стягнення витрат у сумі 11 000 грн не відповідають критерію розумності. Колегія суддів бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям. Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Колегія суддів погоджується частково з висновком суду першої інстанції, що визначена вартість наданих послуг правової допомоги в цій справі в загальному розмірі 10000 грн, не є співмірною з обсягом та характером таких послуг. Зокрема, суд враховує те, що ця справа є справою незначної складності, що розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Разом з тим, на думку суду апеляційної інстанції, стягнення на користь позивача 1000 грн є сумою, яка не відповідає реальної вартості надання правничої допомоги. Колегія суддів вважає, що в даному випадку співмірною сумою є 3000 грн. Стосовно клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Державної казначейської служби України судових витрат на надання правничої допомоги у Другому апеляційному адміністративному суді у розмірі 11000,00 грн, то колегія суддів враховує наступне. Згідно з актом №3 від 01.04.2026 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №б/н від 11.01.2021 адвокатським об`єднанням «ГРАНЬ» виконано наступну роботу щодо надання правничої допомоги, захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 в Другому апеляційному адміністративному суді за апеляційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії: опрацювання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25; підготовка апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 та відправлення клієнтом цієї апеляційної скарги 15.03.2026 через систему Електронний суд; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/31630/25; підготовка та направлення 19.03.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду та відповідачів додаткових пояснень через систему Електронний суд; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 щодо закінчення підготовки до розгляду адміністративної справи та призначення до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду. Всього адвокатом витрачено 6 годин. Вартість фактично виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги складає 6 годин х 1000,00 грн = 6 000 грн. Відповідно до змісту акта №4 від 24.04.2026 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №б/н від 11.01.2021 адвокатським об`єднанням «ГРАНЬ» додатково виконано наступну роботу щодо надання правничої допомоги, захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 в Другому апеляційному адміністративному суді за апеляційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії: опрацювання заперечення Державної казначейської служби України на заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат (лист ДКСУ №5-10-10/9869 від 09.04.2026); підготовка та направлення 10.04.2026 клієнтом відповіді на заперечення Державної казначейської служби України на заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат через систему Електронний суд; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 про відмову у задоволенні клопотання Державної казначейської служби України; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 про залишення апеляційної скарги Державної казначейської служби України без руху; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/31630/25; опрацювання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 про призначення адміністративної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження; опрацювання апеляційної скарги Державної казначейської служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 520/31630/25 (лист ДКСУ №5-10-10/9700 від 08.04.2026); підготовка та направлення 18.04.2026 клієнтом відзиву на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України через систему Електронний суд; опрацювання відзиву Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України по справі № 520/31630/25 від 23.04.2026; підготовка та направлення 24.04.2026 клієнтом заперечення на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України по справі № 520/31630/25 через систему Електронний суд. Всього адвокатом витрачено 5 годин. Вартість фактично виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги складає 5 годин х 1000,00 грн = 5 000 грн. Державною казначейською службою України подані заперечення на заяву про компенсацію судових витрат, в яких зазначено, що акт від 01.04.2026 № 3 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № б/н від 11.01.2021 безумовно не свідчить про фактичну сплату таких послуг, а тому заявлена у клопотанні вимога про стягнення цих витрат у розмірі 6 000,00 грн є безпідставною, недоведеною та не підлягає задоволенню. Позивачем заявлений неспівмірний із складністю справи та необґрунтований розмір судових витрат на надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції у адміністративній справі № 520/31630/25, який не відповідає принципам реальності, фактичності, неминучості витрат. Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області також подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому відповідач зазначив, що у додатковій угоді №2 від 01.01.2025 до договору про надання правової допомоги від 11.01.2021, погодинна оплата у розмірі 1000 грн., не відповідає критерію розумності, оскільки у 20 разів перевершує розмір мінімальної погодинної оплати визначеної у Законі України «Про державний бюджет на 2026 рік» № 4059-ІХ від 19.11.2024. безпідставним є внесення до акту №4 від 24.04.2025 питання підготовки та направлення безпосередньо клієнтом процесуальних документів. Враховуючи, що спір у справі є незначної складності та не потребує збирання і поданню суду великої кількості доказів, просте перерахування в акт перерахування усіх процесуальних документів по справі не є необхідною дією по захисту позивача у суді. Дослідивши подані позивачем докази, колегія суддів зазначає, що правова позиція позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу та численних поясненнях, за своїм змістом та обґрунтуванням переважно дублюють доводи, наведені у позовній заяві. Відзив та пояснення не містять нових складних правових аргументів, не потребували проведення додаткового аналізу значного обсягу доказів чи судової практики. Крім того, представник позивача брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, був обізнаний з обставинами справи, змістом позовних вимог, запереченнями відповідача та правовими аспектами спору. За таких обставин підготовка відзиву та пояснень не вимагала значного обсягу аналітичної, правотворчої чи технічної роботи, а тому заявлений до відшкодування розмір витрат на надання відповідної правничої допомоги не є співмірним фактичному обсягу виконаних адвокатом робіт та часу, необхідному для їх виконання. Отже, враховуючи характер спірних правовідносин та особливості їх правового регулювання, а також оцінюючи надані представником позивача акти приймання-передачі наданих послуг крізь призму критеріїв об`єктивного визначення вартості адвокатських послуг і вимог, передбачених частиною п`ятою статті 134 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн є необґрунтованою. Такий висновок ґрунтується на невідповідності зазначеної суми складності справи, обсягу наданих послуг та характеру правового супроводу під час її розгляду в суді апеляційної інстанції. З огляду на викладене, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн, які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг. В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За приписами пункту 4 частини першої статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи, що суд першої інстанції стягнув витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, який не відповідає реальної вартості їх надання, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/31630/25 підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення у відповідній частині. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі №520/31630/25 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. В цій частині ухвалити нове рішення. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, в розмірі 3000 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/31630/25 залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя К.В. Мінаєва Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов