Постанова 4813 № 522/18340/20

Номер провадження: 22-ц/813/7827/21 Номер справи місцевого суду: 522/18340/20 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/18340/20 Номер провадження: 22-ц/813/7827/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідачі 1) ОСОБА_2 , 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Уолт Стріт», розглянув у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Уолт Стріт» про визнання договорів оренди нежитлових приміщень недійсними, за апеляційною скаргою адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Домусчі Л.В. 18 березня 2021 року, про відмову у забезпеченні позову, повний текст ухвали складено 18 березня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить: 1) визнати недійсним Договір найму (оренди) нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Готель «Уолт Стріт», посвідчений приватним по нотаріусом Одеською міською нотаріального округу Ткаченко І.В. від 16.09.2020 року за реєстровим №682; 2) визнати недійсним Договір найму (оренди) нежитлових приміщень, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Готель «Уолт Стріт», посвідчений приватним по нотаріусом Одеською міською нотаріального округу Ткаченко І.В. від 16.09.2020 року за реєстровим №683. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 як співвласник не надавала згоду ОСОБА_2 на розпорядження частиною спільного майна (а. с. 3 - 9). 2.2 Короткий зміст заяви про забезпечення позову У заяві про забезпечення позову адвокат Хомко Світлана Василівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить застосувати заходи забезпечення позову, а саме: 1) Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у тому числі від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_3 , тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви, ОСОБА_4 , виданої 14.09.2018 року за реєстраційним номером №77/701-н/77-2018-3-2504 до набрання чинності рішення суду по даній справі; 2) Заборонити ТОВ «Готель «Уолл-Стріт» вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у тому числі укладати договори суборенди та передавати права на вказане приміщення чи його частину третім особам у будь-якій формі до набрання чинності рішенням суду по даній справі; 3) Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) договорів оренди нерухомого майна, інших речових прав на нежитлові приміщення міні-готелю, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по даній справі. Вважає, що з урахуванням предмету та підстав позову, існують обставини для вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову (а. с. 48 - 51). 2.3 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , про забезпечення позову. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що власниками вказаних нежитлових приміщень міні-готелю по 1/2 частці є позивачка та відповідач ОСОБА_2 .. Таким чином, обидва мають право користуватись та розпоряджатись відповідною часткою спірного нерухомого майна. У свою чергу, позивачкою заявляються вимоги про забезпечення позову стосовно всього об`єкту міні-готелю, що суд вважає неспівмірним. Окрім того, стороною позивачки не надано належного обґрунтування обраного нею заходу забезпечення позову з точки зору гарантування ефективного захисту її прав та доказів того, що у разі незастосування визначеного представником заходу забезпечення позову, стане неможливим чи утрудненим виконання можливого рішення про задоволення позову (а. с. 56 - 57). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Хомко Світлана Василівна, діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній сказі просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року про відмову у забезпеченні позову. Постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що: 1) суд першої інстанції неправильно витлумачив вимоги законодавства щодо права спільної часткової власності; 2) суд першої інстанції не у повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для справи; 3) суд дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 149 ЦПК України підстав для забезпечення позову в обраний представником позивачки спосіб. В обґрунтування обраного заходу забезпечення позову позивач зазначила, що між нею та ОСОБА_2 як співвласниками готелю існує гострий конфлікт, з огляду на те, що ОСОБА_2 самостійно володіє, користується та отримує дохід від готелю. Для отримання доходу від користування готелем, ОСОБА_2 заснував юридичну особу - ТОВ «Готель «Уолл Стріт», де був єдиним учасником (засновником) та бенефіціаром. 16.09.2020 р. ОСОБА_2 без її відома та волі уклав від її імені Договір найму (оренди) нежитлових приміщень з ТОВ «Готель «Уолл Стріт», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. від 16.09.2020 року за реєстровим № 682, за яким передав у користування товариству 1/2 частку нежитлових приміщень готелю. Договори укладались ОСОБА_2 з метою продовжити фактично отримувати прибуток від надання в оренду приміщень готелю, а також створити негативну ситуацію для довірителя - перешкодити вирішенню судової справи №522/13536/20 про встановлення порядку користування нежитловими приміщеннями на користь ОСОБА_5 . Укладаючи договір від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 діяв на підставі довіреності, посвідченої Челноковим Ю.Г., тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви, ОСОБА_4 виданої 14.09.2018 р. за реєстраційним номером №77/701-н/77-2018-3-2504. Дана довіреність була підписана ОСОБА_1 внаслідок помилки, про її існування вона фактично дізналась зі змісту вищевказаного договору. Наразі вказана довіреність скасована, про що ОСОБА_2 було повідомлено у письмовому порядку. Таким чином у ОСОБА_2 залишається можливість знову без відома та волі ОСОБА_1 укладати від її імені договори оренди спільного майна з іншою створеною ним юридичною особою (а. с. 58 - 63). 2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Уолт Стріт» не скористались право надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року про відмову у забезпеченні позову (а. с. 71). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.04.2021 року призначено розгляд справи за апеляційною скаргою адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року про відмову у забезпеченні позову (а. с. 72). 26.05.2021 року від адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна нежитлові приміщення міні-отелю, за адресою АДРЕСА_1 належать в приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Предметом спору є - визнання недійсними договорів найму (оренди) нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , укладених 16.09.2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Готель «Уолл Стріт» за реєстраційними № 682, 683. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржена ухвала постановлена судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у забезпеченні позову. 3.4 Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 149 ЦПК України підстав для забезпечення позову заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 9 частини 1 статті 150 ЦПК України. Відповідно до частини 9 статті 150 ЦПК України, майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися,зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками - по Ѕ частки кожний на нежитлові приміщення. Стаття 368 Цивільного кодексу України визначає, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно ч. 4 ст. 355 Цивільного кодексу України, спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності Відповідно до постанови Верховного суду України від 12.12.2018 року у справі №442/7505/14-ц, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду роз`яснює: «Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто, право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ОСОБА_1 стверджує, що наразі об`єкт нерухомого майна перебуває у фактичному володінні відповідача, який використовує нерухомість у своїй підприємницький діяльності шляхом надання її у користування третім особам, які позивачу невідомі. Між позивачкою та відповідачем склалися неприязні стосунки, відповідач вчиняє протиправні дії відносно позивачки, погрожує їй фізичною розправою та знищенням належного їй майна. Оскільки з матеріалів справи вбачається наявність об`єктивного спору між сторонами, беручи до уваги предмет спору, колегія суддів вважає, що позивачкою вірно обрано спосіб забезпечення позову. При цьому колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача в повній мірі та носить тимчасовий характер. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про забезпечення позову за вищевказаного обґрунтування. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 353, пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2021 року про відмову в забезпеченні позову скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Заяву адвоката Хомко Світлани Василівни, діючої від імені ОСОБА_1 , про забезпечення позову задовольнити. Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , у тому числі від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Челноковим Ю.Г., тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви, ОСОБА_4 , виданої 14.09.2018 року за реєстраційним номером №77/701-н/77-2018-3-2504, до набрання чинності рішення суду по даній справі. Заборонити ТОВ «Готель «Уолл-Стріт» вчиняти будь-які правочини щодо нежитлових приміщень міні-готелю, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , у тому числі укладати договори суборенди та передавати права на вказане приміщення чи його частину третім особам у будь-якій формі до набрання чинності рішенням суду по даній справі. Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у м. Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам - юридичним особам публічного права, у трудових відносинах з якими перебувають державні реєстратори, всім державним реєстраторам прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, проводити дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) договорів оренди нерухомого майна, інших речових прав на нежитлові приміщення міні-готелю, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по даній справі. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст складений 14 червня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів О. В. Князюк С. О. Погорєлова