Постанова 4813 № 522/13536/20

Номер провадження: 22-ц/813/8360/20 Номер справи місцевого суду: 522/13536/20 Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/13563/20 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/8360/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Бикової К.А., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки у спільній частковій власності, за апеляційною скаргою адвоката Кійко Олексія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_2 , на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси, постановлену у складі судді Донцова Д.Ю. 21 серпня 2020 року, про забезпечення позову, встановив: У серпні 2020 року адвокат Цвігун В.В., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить виділити ОСОБА_1 в натурі частку із майна, що перебуває у спільній частковій власності, а саме з нежитлових приміщень міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 4 6). Одночасно з позовом адвокат ОСОБА_3 , діючий від імені ОСОБА_1 , надав до суду заяву про забезпечення позову до розгляду справи по суті, в якій, з урахуванням уточнень заяви про забезпечення позову, остаточно просить суд: 1) заборонити відповідачу чинити будь-які перешкоди ОСОБА_1 , в тому числі її представникам, у доступі, вільному користуванні нежитловим приміщеннями міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборонити будь-яким третім особам, окрім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчиняти дії щодо нежитлових приміщень міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі перебувати у даних приміщеннях чи будь-яким іншим чином користуватись даними приміщеннями до завершення розгляду справи судом. Наведена заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником частки у розмірі 1/2 нежитлових приміщень міні-отелю, загальною площею 1213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником цього міні-отелю в розмірі частки 1/2 є відповідач ОСОБА_2 .. Об`єкт нерухомого майна перебуває у фактичному володінні відповідача, який використовує нерухомість у своїй підприємницький діяльності шляхом надання її у користування третім особам, які позивачу невідомі. Між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, відповідач вчиняє протиправні дії відносно позивача, погрожує їй фізичною розправою та знищенням належного їй майна. Позивачем подано заяву до органів поліції щодо користування нежитловими приміщеннями, які належать позивачу, невідомими їй особами та можливого пошкодження чи знищення майна. Враховуючи те, що належним позивачу майном користуються треті особи та вона не може здійснювати будь-який контроль чи охорону належного їй майна, існує велика вірогідність, що за час розгляду даної справи належне позивачу майно може бути знищено, зруйновано чи пошкоджено, внаслідок неналежного користування приміщеннями чи порушення правил протипожежної безпеки, що може завдати шкоди майну позивача та зробити неможливим виконання рішення суду, інтереси позивача не зможуть бути захищенні у ефективний спосіб. Також представник позивача зазначив, що вжиття зазначених заходів забезпечення позову не буде порушувати будь-яких прав відповідача як співвласника спірних приміщень, оскільки заборона користування приміщеннями має стосуватися лише третіх осіб, які не є співвласниками. З іншої сторони такі заходи забезпечення позову не можуть порушувати інтереси третіх осіб, оскільки з огляду на положення ст. 357 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а позивач як співвласник нежитлових приміщень не надавала своєї згоди на передачу у користування будь-яким третім особам спірного майна. За викладених обставин, подальше знаходження невідомих осіб, що належать позивачу, може призвести до завдання майнової шкоди позивачу, а також до неможливості подальшого виконання рішення суду, а саме неможливістю користуватися майном, так як невідомі особи можуть не звільнити приміщення. З приводу зустрічного забезпечення представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 хоча і не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання на території України, проте, має у власності нерухоме майно, у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача. Зокрема позивач є власником 1/2 нежитлових приміщень бізнес-центру, площею 2 052 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень міні-отелю, площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи відсутні докази того, що майновий стан позивача чи його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, зокрема, вважає, що запропонованим забезпеченням позову відповідача взагалі не можуть бути спричинені збитки. Попри це, у випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність зустрічного забезпечення позову, позивач пропонує застосувати зустрічне забезпечення у розмірі 50 000,00 грн. (а. с. 8 10, 31 - 34). У судове засідання суду першої інстанції учасники справи не з`явились (а. с. 39). Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 21 серпня 2020 року вказану заяву про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову, а саме: 1) заборонено відповідачу - ОСОБА_2 чинити будь-які перешкоди ОСОБА_1 , в тому числі її представникам, у доступі, вільному користуванні нежитловим приміщеннями міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборонено будь-яким третім особам, окрім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчиняти дії щодо нежитлових приміщень міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі перебувати у даних приміщеннях чи будь-яким іншим чином користуватись даними приміщеннями до ухвалення рішення у справі. Застосовано зустрічне забезпечення позову. Визначено позивачеві, а саме ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), розмір зустрічного забезпечення у сумі - 50 000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень) та зобов`язано позивача сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду (Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26302945, Банк отримувача ДКСУ, м. Київ, Код банку отримувача (МФО) 820172, Рахунок отримувача UA418201720355249001000005435) у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та зобов`язано позивача у вказаний строк надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення (а. с. 40 - 44). В апеляційній скарзі адвокат Кійко О.В., діючий від імені ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог вказаної заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувану ухвалу постановлено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Апелянт посилається на те, що заходи забезпечення позову не є співмірними з позовними вимогами, не пов`язані з предметом спору і не являються необхідними для захисту прав позивачки. Вказує на те, що посилання представника позивача на неможливість виконання рішення суду про виділ в натурі частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності, внаслідок знищення, руйнування чи пошкодження належного позивачці майна необґрунтовані, оскільки рішення про виділ в натурі частки із нерухомого майна можливо у будь-якому випадку - навіть й у випадку його пошкодження. При цьому, будь-яких обґрунтованих доводів про можливість знищення або руйнування нерухомого майна (нежитлових приміщень міні-отелю, які є окремою будівлею) позивач не наводить, як і не наводить обґрунтованих припущень навіщо відповідачу або третім особам, які використовують це майно на належних правових підставах знищувати, руйнувати чи пошкоджувати спільне майно. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду». Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинності з 26 жовтня 2020 року. Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний». Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання про забезпечення позову, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що належним позивачу майном користуються треті особи та вона не може здійснювати будь-який контроль чи охорону належного їй майна, існує велика вірогідність, що за час розгляду даної справи належне позивачу майно може бути знищено, зруйновано чи пошкоджено, внаслідок неналежного користування приміщеннями чи порушення правил протипожежної безпеки, що може завдати шкоди майну позивача та зробити неможливим виконання рішення суду, інтереси позивача не зможуть бути захищенні у ефективний спосіб. Беручи до уваги предмет спору, суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити вимоги позивача щодо забезпечення позову у обраний нею спосіб, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність об`єктивного спору між сторонами. Позивачка зазначає, що не надавала згоди на використання спірного майна, яке перебуває у спільній частковій власності. При цьому місцевий суд звернув увагу на те, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача в повній мірі та носить тимчасовий характер. Отже, вбачаючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову (а. с. 40 - 44). Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 149 ЦПК України, згідно приписів якої забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову"зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Отже обов`язком позивача є доведення правових підстав його заяви про забезпечення позову, доведення настання негативних наслідків у разі не забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна довести належність засобу забезпечення позову фактичним обставинам правового відношення сторін. Як зазначалось вище, вимогою позову є «виділити ОСОБА_1 в натурі частку із майна, що перебуває у спільній частковій власності, а саме з нежитлових приміщень міні-отелю, загальною площею 1 213,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ». Доводи апеляційної скарги про те, що заходи забезпечення позову не є співмірними з позовними вимогами і не являються необхідними для захисту прав позивачки є обґрунтованими, оскільки вищенаведені заходи забезпечення позову, застосовані оскаржуваною ухвалою, не мають наслідком забезпечення позову про виділ в натурі частки у спільній частковій власності. Апеляційний суд не вбачає запобігання унеможливлення, утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову вищевказаними заходами забезпечення позову. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 21 серпня 2020 року, фактично не містять мети (у розумінні приписів ст. 149 ЦПК України), щодо запобігання унеможливлення, утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення вищенаведеного позову. Суд першої інстанції не звернув уваги на не співмірність заходів забезпечення позову з вимогами позову, дійшов помилкового висновку про забезпечення позову. З урахуванням вищенаведеного вказана апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову за вищевказаного обґрунтування. Відповідно до ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього кодексу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Кійко Олексія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 21 серпня 2020 року, про забезпечення позову- скасувати. Постановити нове судове рішення. У задоволенні заяви адвоката Цвігун Віталія Васильовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 17 листопада 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе